ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 грудня 2022 року
м. Київ
Справа № 678/188/21
Провадження № 51 - 2921 км 22
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_3,
суддів ОСОБА_4, ОСОБА_5,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_6,
прокурора ОСОБА_7,
захисника засудженого ОСОБА_1 адвоката ОСОБА_8,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12020240000000421 від 27 серпня 2020 року, щодо
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2, громадянина України, раніше не судимого,
за ст. 286 ч. 1 КК України,
за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 та його захисника - адвоката ОСОБА_8 на вирок Летичівського районного суду Хмельницької області від 09 лютого 2022 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 21 червня 2022 року щодо ОСОБА_1 .
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Летичівського районного суду Хмельницької області від 09 лютого 2022 року ОСОБА_1 засуджено за ст. 286 ч. 1 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки 6 місяців.
На підставі статей 75, 76 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання у виді обмеження волі з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки 6 місяців і на нього покладено відповідні обов`язки.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 75 000 гривень в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди.
Прийнято рішення щодо речових доказів.
Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід державного бюджету документально підтверджені процесуальні витрати на залучення експертів у кримінальному провадженні, які становлять 3 269 гривень.
До набрання вироком законної сили ОСОБА_1 запобіжний захід не обирався.
Вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за наступних обставин.
27 серпня 2020 року о 17 год. 03 хв. ОСОБА_1, керуючи автомобілем марки "RENAULT TRAFIC" реєстраційний номер НОМЕР_1, порушив та не дотримався вимог пунктів 1.3, 1.5, 2.3 б), 2.3 д) Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (1306-2001-п) , яке виразилось у тому, що під час руху він, як учасник дорожнього руху, зобов`язаний знати і неухильно виконувати вимоги Правил дорожнього руху, не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не реагував на її зміну і створив своїми діями загрозу безпеці дорожнього руху.
ОСОБА_1, нехтуючи вимогами пункту 12.4 Правил дорожнього руху, а саме, керуючи автомобілем марки "RENAULT TRAFIC" реєстраційний номер НОМЕР_1, рухався зі швидкістю 52,4 км/год. в межах населеного пункту, де дозволена швидкість не більше 50 км/год., у світлу пору доби, на горизонтальній сухій ділянці дороги, прямої асфальтобетонної проїзної частини вул. Савіцького Юрія у смт. Летичів, Хмельницької області, зі сторони м. Хмельницького в напрямку до м. Вінниця, Вінницької області, та, будучи заздалегідь попередженим дорожніми інформаційно-вказівними знаками 5.35.1 та 5.35.2 "Пішохідний перехід", грубо порушив вимоги пункту 18.1 Правил дорожнього руху, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, який розташований по вул. Савіцького Юрія, біля прилягання другорядної дороги вул. Шептицького Андрія у смт. Летичів, Хмельницької області, на якому перебував пішохід, не зменшив швидкості та не зупинив керований ним транспортний засіб, щоб дати дорогу пішоходові, створив небезпеку та допустив наїзд передньою лівою частиною керованого автомобіля марки "RENAULT TRAFIC" реєстраційний номер НОМЕР_1 на пішохода ОСОБА_2, яка перетинала проїзну частину вул. Савіцького Юрія з ліва на право відносно напрямку руху автомобіля по вказаному нерегульованому пішохідному переході.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та порушення ОСОБА_1 вимог пунктів 1.3, 1.5, 2.3 б), 2.3 д), 12.4, 18.1 Правил дорожнього руху, пішохід ОСОБА_2 отримала тілесні ушкодження, які за своїм характером відносяться до тілесних ушкоджень середньої тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров`я, до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, та до легких тілесних ушкоджень.
Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 21 червня 2022 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишено без зміни, а апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_8, потерпілої ОСОБА_2 - без задоволення.
Вимоги касаційної скарги, узагальнені доводи осіб, які її подали, а також короткий зміст поданих заперечень
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 і його захисник - адвокат ОСОБА_8 просять скасувати і змінити вирок та ухвалу у сторону пом`якшення призначеного покарання, призначивши ОСОБА_1 за ст. 286 ч. 1 КК України покарання у виді штрафу від трьох тисяч до п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Вважають, що призначене ОСОБА_1 покарання не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та його особі, оскільки він частково щиро розкаявся, визнав свою вину, активно сприяв розкриттю злочину, чого судами обох інстанцій належним чином враховано не було. Посилаючись на висновок Великої Палати Верховного Суду сформульований у постанові від 07 грудня 2021 року у справі № 617/775/20 (провадження № 13-110 кс 21), заперечують висновок апеляційного суду про те, що захід примусу у виді штрафу підлягає реальному виконанню, а тому його застосування призвело б до погіршення правового становища засудженого.
В запереченнях на касаційну скаргу потерпіла та цивільний позивач ОСОБА_2 вказує на безпідставність її доводів та просить залишити її без задоволення.
Заперечень на касаційну скаргу від інших учасників судового провадження не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Захисник в судовому засіданні підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити.
В судовому засіданні прокурор вважав касаційну скаргу необґрунтованою і просив залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Обґрунтованість засудження ОСОБА_1 та правильність кваліфікації його дій за ст. 286 ч. 1 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.
Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
При призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
У кожному випадку призначення покарання за ст. 286 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Доводи касаційної скарги про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і особі засудженого ОСОБА_1, не відповідають фактичним обставинам справи та не спростовують висновки судів обох інстанцій щодо призначеного йому покарання.
Приймаючи рішення щодо виду та розміру призначеного ОСОБА_1 покарання за ст. 286 ч. 1 КК України, суд першої інстанції врахував тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є нетяжким злочином, дані про особу засудженого, який є особою раніше не судимою, має на утриманні одну малолітню дитину, за місцем реєстрації та проживання характеризується позитивно, на обліках у лікаря нарколога та лікаря психіатра не перебуває, свою вину у вчиненні даного кримінального правопорушення та цивільний позов повністю не визнав. Обставин, що пом`якшують або обтяжують покарання судом встановлено не було. Заяви ОСОБА_1 про його розкаяння з приводу скоєного, з огляду на його заперечення фактичних обставин вчиненого ним кримінального правопорушення, суд розцінив як не щирі і зроблені з метою пом`якшити або уникнути відповідальності за фактично вчинене.
Врахувавши вказані обставини, характер діяння і спосіб його вчинення, позицію сторони обвинувачення та сторони захисту щодо призначення ОСОБА_1 покарання, а також інші в сукупності обставини, ступінь небезпечності засудженого для суспільства, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність призначити ОСОБА_1 покарання в межах санкції ст. 286 ч. 1 КК України у виді обмеження волі та на підставі ст. 75 КК України звільнив його від відбування покарання з випробовуванням, позбавивши права керування транспортними засобами. Судом першої інстанції визначено, що таке покарання буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_1 та запобігання вчиненню нових злочинів як самим обвинуваченим, так і іншими особами.
Зі змісту положень ст. 418 ч. 2, ст. 419 КПК України вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, викладаються докази, що спростовують її доводи.
При розгляді апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника - адвоката ОСОБА_8 суд апеляційної інстанції їх доводи щодо призначеного покарання, які частково аналогічні доводам їх касаційної скарги, перевірив і своє рішення належним чином мотивував, погодившись із висновком суду першої інстанції щодо виду та розміру призначеного йому покарання за ст. 286 ч. 1 КК України із застосуванням ст. 75 КК України відносно основного покарання, не знайшовши підстав для призначення ОСОБА_1 за ст. 286 ч. 1 КК України покарання у виді штрафу. Апеляційний суд, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу щодо призначеного ОСОБА_1 покарання у виді штрафу, зазначив, що суд першої інстанції дотримався положень ст. 65 КК України та врахував усі обставини, які враховуються при призначенні покарання, зокрема: ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, який є не тяжким злочином та вчинений з необережності, обставини вчиненого злочину, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, має на утриманні малолітню дитину, позитивно характеризується, відсутність обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого, часткове відшкодування потерпілій завданої шкоди. Апеляційний суд визнав безпідставними доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_8 про те, що суд не врахував наявність обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченого, а саме визнання вини, щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, належним чином мотивувавши своє рішення та погодившись із висновком місцевого суду про відсутність у ОСОБА_1 таких обставин.
Обставини, на які є посилання в касаційній скарзі, судом апеляційної інстанції були належним чином досліджені і враховані при прийнятті рішення. Апеляційний суд зазначив в ухвалі підстави, з яких апеляційну скаргу засудженого та його захисника визнано необґрунтованою.
Висновки апеляційного суду щодо відповідності ст.ст. 50, 65 КК України призначеного ОСОБА_1 судом першої інстанції покарання за ст. 286 ч. 1 КК України у виді обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами та звільнення його на підставі статей 75 КК України від відбування призначеного покарання у виді обмеження волі з випробуванням з іспитовим строком, узгоджуються та не суперечать висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованому у постанові від 07 грудня 2021 року у справі № 617/775/20. Ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_1 не містить висновку про те, що захід примусу у виді штрафу підлягає реальному виконанню і його застосування призвело б до погіршення правового становища засудженого, у зв`язку із чим такі доводи касаційної скарги є безпідставними.
Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст.ст. 370, 419 КПК України.
Покарання засудженому ОСОБА_1 призначено судом першої інстанції відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, призначене йому покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судових рішень, також не виявлено.
Враховуючи зазначене, підстав для задоволення касаційної скарги, скасування або зміни судових рішень та призначення засудженому ОСОБА_1 покарання за ст. 286 ч. 1 КК України у виді штрафу колегія суддів не знаходить.
Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, Суд
ухвалив:
Вирок Летичівського районного суду Хмельницької області від 09 лютого 2022 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 21 червня 2022 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого та його захисника - без задоволення.
Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_3 ОСОБА_4ОСОБА_5