289/2017/20 Про систематичне скоювання розпусних дій сексуального характеру, направлені на статеву недоторканість, нормальний фізичний, психічний і соціальний розвиток малолітньої потерпілої, скоєне у стані алкогольного сп'яніння - 30.11.2022 Прийняття

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, за обставин, установлених судом та детально наведених у вироку, у період з 10 по 19 червня 2020 року за місцем спільного проживання зі своєю цивільною дружиною ОСОБА_2 та її малолітньою дочкою ОСОБА_3 в кімнаті будинку на АДРЕСА_1, користуючись відсутністю дружини, достовірно знаючи, що ОСОБА_3 є малолітньою і через свій вік не розуміє значення вчинених стосовно неї дій, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на розбещення малолітньої особи, умисно, діючи з метою задоволення власної статевої пристрасті, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, порушуючи норми людської моралі, систематично вчиняв розпусні дії сексуального характеру, направлені на статеву недоторканість, нормальний фізичний, психічний і соціальний розвиток потерпілої.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати постановлені щодо нього судові рішення і закрити кримінальне провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ).

Суть доводів засудженого зводиться до тверджень про те, що його винуватість у вчиненні інкримінованого злочину не доведено поза розумним сумнівом, а висновки суду ґрунтуються на неналежних та недопустимих доказах і припущеннях. Суд першої інстанції, порушуючи вимоги статей 91, 94 КПК, не оцінив сукупності зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, що перешкодило йому ухвалити законне й обґрунтоване рішення. Крім того, у мотивувальній частині вироку, всупереч положенням п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК, не зазначено доказів на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотивів неврахування окремих доказів.

На думку засудженого, місцевий суд неаргументовано визнав доказами його винуватості показання потерпілої ОСОБА_3, дані протоколу слідчого експерименту за її участю, відеозапис допиту ОСОБА_3 від 9 липня 2020 року, проведеного в порядку ст. 225 КПК, та показання свідків ОСОБА_2 і

ОСОБА_4, що є показаннями з чужих слів. Крім того, суд, оцінивши ці докази, не дав мотивованої відповіді з приводу того, як він установив, що злочин вчинено в період з 10 по 19 червня 2020 року. Зауважує, що показання потерпілої про обставини вчинених щодо неї протиправних дій неправдиві, суперечливі, вона їх змінювала під час досудового розслідування, а в ході судового розгляду відмовилася надавати показання.

Також стверджує, що суд безґрунтовно визнав неналежними доказами висновки судових експертів №№ 1249, 196, 199/ц, 198/ц, 637, 633 і показання свідка

ОСОБА_5, який підтвердив, що потерпіла ніколи не залишалася у вечірній час наодинці з ОСОБА_1 і останній не перебував у стані алкогольного сп`яніння та ходив на роботу.

Вважає недоведеним те, що він вчинив злочин у стані алкогольного сп`яніння. На його думку, суд безпідставно врахував це як обставину, яка обтяжує покарання. Стверджує, що суди під час встановлення даних про його особу не зазначили, що він має на утриманні трьох дітей.

Вказує на порушення ст. 290 КПК та його права на ознайомлення з матеріалами справи, оскільки у протоколі від 14 грудня 2020 року про надання доступу до матеріалів досудового розслідування не зазначено, що йому було відкрито відеоматеріали й надано достатній час для ознайомлення.

Зауважує, що суд апеляційної інстанції не встановив та не усунув порушень, допущених місцевим судом, формально провів апеляційний розгляд, належним чином не перевірив доводів, викладених у скарзі сторони захисту, і не дав на них вичерпних відповідей.

Крім того, цей суд не розглянув клопотання захисника про дослідження висновку судового експерта № 1249. Також суд не спростував посилання сторони захисту щодо неправомірного твердження суду першої інстанції про те, що

ОСОБА_1 перебував у приміщенні Радомишльського ВП Коростишівського ВП ГУ НП в Житомирській обставі 26 червня 2020 року в період з 13:00 до 18:00 за його добровільною згодою, а не як затриманий, оскільки наявні в матеріалах провадження дані свідчать, що він був затриманий, однак усупереч вимогам ч. 5

ст. 208 КПК протоколу його затримання складено не було і процесуальних прав не роз`яснено.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_1 підтримав подану касаційну скаргу, просив її задовольнити та скасувати постановлені щодо нього судові рішення і закрити кримінальне провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 284 КПК.

Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги засудженого і просив залишити судові рішення стосовно ОСОБА_1 без зміни.

Мотиви Суду

Статтею 433 КПК визначено, що суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, а також правильності правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Тому суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Перевіряючи правильність судових рішень, постановлених щодо ОСОБА_1, з огляду на наведені вимоги закону, колегія суддів уважає, що суд першої інстанції, з яким обґрунтовано погодився апеляційний суд, відповідно до приписів ст. 370 КПК обґрунтував обвинувальний вирок належними, допустимими та достовірними доказами, які було розглянуто в судовому засіданні й оцінено в їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку згідно зі ст. 94 КПК.

Такими доказами, зокрема, є показання малолітньої потерпілої ОСОБА_3 про те, що, коли її мати ОСОБА_2 була з братом у лікарні, ОСОБА_1, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, вночі неодноразово лягав з нею спати в одну постіль та вчиняв щодо неї якісь дії. ОСОБА_6 у цей час спав окремо на кухні. При цьому потерпіла зазначила, що показання, які вона надала влітку слідчому судді, є правдивими. Також ОСОБА_3 повідомила, що її мати залишила свій мобільний телефон ОСОБА_1 .

Показання потерпілої узгоджуються з відеозаписом її допиту від 9 липня 2020 року, проведеного в порядку ст. 225 КПК, показаннями свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_4, даними протоколів слідчих експериментів від 9 липня та 23 жовтня 2020 року, іншими доказами, зміст яких докладно відображено у вироку.

Згідно з відеозаписом допиту ОСОБА_3 від 9 липня 2020 року, проведеного в порядку ст. 225 КПК, потерпіла пояснила, що у 2020 році приїхала з м. Дніпра, де проживала зі своєю бабусею, до своєї матері в м. Радомишль. Поки її мати протягом 10 днів перебувала в лікарні, ОСОБА_1 не працював, був вдома та щодня вживав алкогольні напої і, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, ввечері лягав в одне ліжко з нею спати. ОСОБА_6 лягав спати окремо від них в іншій кімнаті. ОСОБА_1 показував потерпілій на телефоні фотознімки та відеозаписи, на яких була зображена в оголеному вигляді її мати. Також він наказував їй роздягатись та лягати до ліжка, вона роздягалася, а він під ковдрою торкався її тіла, зокрема торкався і цілував її статеві органи, у зв`язку із чим вона відчувала біль, однак ОСОБА_1 заспокоював її та казав, що дітям так можна робити. Після цього ОСОБА_1 наказував їй, щоб вона аналогічно цілувала його статеві органи, тому вона їх цілувала, хоча говорила, що не хоче цього робити. Поки її мати перебувала в лікарні, потерпіла щодня робила обвинуваченому вказане та одного разу після того, як мати повернулася додому з лікарні. ОСОБА_3 також зазначила, що

ОСОБА_1 наказував їй нікому не розповідати про такі розпусні дії та дуже хвилювався, щоб вона не розповіла про це своїм подругам. Коли мати потерпілої побачила, як ОСОБА_1 поцілував ОСОБА_3 в губи "по дорослому", остання вирішила розповісти їй про ці події. ОСОБА_1 же вимагав від потерпілої, щоб та сказала, що вигадала цю історію.

З даних протоколу слідчого експерименту від 9 липня 2020 року вбачається, що малолітня потерпіла ОСОБА_3 у присутності законного представника ОСОБА_4, психолога ОСОБА_7, за участю понятих показала, що у травні 2020 року вона приїхала до своєї матері, яка проживає

в м. Радомишлі, Житомирської області. У червні, коли її мама з меншим братом була в лікарні, вона залишилася з братом матері ОСОБА_8 та співмешканцем матері ОСОБА_9 . За відсутності матері в нічний час ОСОБА_9 роздягав її та цілував статеві органи, а також наказував їй цілувати його статеві органи. ОСОБА_9 наказав їй про цей факт нічого нікому не розповідати. Це відбувалося близько

7-8 разів, а коли мати повернулася з лікарні, потерпіла про все їй розповіла і остання про цей факт повідомила працівників поліції. У ході слідчого експерименту на прикладі іграшок ОСОБА_3 показала, як ОСОБА_1 цілував їй статеві органи і як вона цілувала його статеві органи. Під час цієї слідчої дії здійснювався безперервний відеозапис.

Суд обґрунтовано визнав протокол проведення слідчого експерименту належним та допустимим доказом, оскільки він відповідає вимогам кримінального процесуального закону, зокрема статтям 104, 105 КПК, а саму слідчу дію - такою, яку проведено за правилами, передбаченими ст. 240 цього Кодексу.

Свідок ОСОБА_2 під час слідчого експерименту 23 жовтня 2020 року на місці події показала, що 25 червня 2020 року вона побачила, як ОСОБА_1, перебуваючи на подвір`ї будинку

АДРЕСА_1 підійшов до потерпілої ОСОБА_3 і поцілував її в губи. Після цього

ОСОБА_3, на прохання ОСОБА_2, розповіла, що в період, коли остання перебувала в лікарні, ОСОБА_1 щодня примушував потерпілу торкатися до його статевого органу та торкався статевого органу ОСОБА_3 .

Доводи засудженого про те, що суд безпідставно визнав доказами його винуватості відеозапис допиту ОСОБА_3 від 9 липня 2020 року, проведеного в порядку

ст. 225 КПК, та пояснення потерпілої, дані в ході слідчого експерименту, оскільки показання потерпілої про обставини вчинених щодо неї протиправних дій неправдиві, суперечливі, вона їх змінювала під час досудового розслідування, а в ході судового розгляду відмовилася надавати свідчення, позбавлені підстав.

За висновком судово-психіатричного експерта КНП "Обласний медичний центр психічного здоров`я" від 7 липня 2020 року № 181-2020 малолітня потерпіла ОСОБА_3 будь-якими психічними захворюваннями не страждає та не страждала в період часу, коли були скоєні проти неї протиправні дії. Виходячи з рівня розумового розвитку, індивідуальних психологічних властивостей та емоційного стану, ОСОБА_3 здатна розуміти лише зовнішню фактичну сторону подій, однак не здатна розуміти значення скоєних стосовно неї розпусних дій та чинити опір розпусним діям. Потерпіла може правильно сприймати лише зовнішню фактичну сторону обставин, що мають значення у кримінальному провадженні, та давати про них відповідні показання, до її показань треба ставитися як до показань психічно здорової дитини.

Крім того, у висновку зауважено, що малолітня потерпіла ОСОБА_3 ознак вираженого фантазування та підвищеного навіювання не виявляє.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що, враховуючи цей висновок експерта, а також послідовність наданих потерпілою показань, виключається можливість надання нею завідомо неправдивих свідчень з метою обмови

ОСОБА_1 або той факт, що вчинення ним указаного злочину нею вигадано.

Стосовно доводів наведених у скарзі про те, що за результатами проведення судово-медичних експертиз на тілі ОСОБА_3, її одязі, одязі ОСОБА_1 та простирадлі не було виявлено жодної ознаки, яка б вказувала на розбещення потерпілої колегія суддів зазначає.

Згідно з роз`ясненнями, які містяться в п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 5 "Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи" (v0005700-08) , розпусні дії, відповідальність за які передбачено ст. 156 КК, повинні мати сексуальний характер і можуть бути у виді фізичних дій або інтелектуального розбещення. Такі дії спрямовані на задоволення винною особою статевої пристрасті або на збудження в неповнолітньої особи статевого інстинкту. Під фізичними розпусними діями слід розуміти оголення статевих органів винної чи потерпілої особи, непристойні доторкання до статевих органів, які викликають статеві збудження, навчання статевим збоченням, імітація статевого акту, схиляння або примушування потерпілих до вчинення певних сексуальних дій між собою, вчинення статевих зносин, акту онанізму у присутності потерпілої особи тощо. Інтелектуальними розпусними діями є, зокрема, ознайомлення потерпілої особи з порнографічними зображеннями, відеофільмами, цинічні розмови з нею на сексуальні теми тощо. Розпусні дії щодо особи, яка не досягла шістнадцятирічного віку, можуть відбуватися як за її згодою, так і з застосуванням до неї фізичної сили з метою примушення її до вчинення певних дій сексуального характеру.

За висновком судово-психіатричного експерта КНП "Обласний медичний центр психічного здоров`я" Житомирської обласної ради від 3 листопада 2020 року

№ 296-2020 ОСОБА_1 у період часу, до якого відносяться інкриміновані йому протиправні вчинки, виявляв ознаки розладу особистості та поведінки внаслідок вживання алкогольних напоїв, стан компенсації. Вказані зміни з боку психіки у ОСОБА_1 не досягають ступеня психічного захворювання, лежать у межах патології особистості та не позбавляли його здатності усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними. ОСОБА_1 міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними в період часу, до якого відносяться інкриміновані йому протиправні вчинки, міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на час проведення експертизи.

У висновку також зазначено, що ОСОБА_1 виявляє ознаки змін особистості та морально-етичні викривлення, які зумовлені вживанням алкогольних напоїв. Потребово-мотиваційна сфера характеризується звуженням кола інтересів із залежністю від своїх бажань та потягів, вживанням алкоголю. Провідні мотиваційні чинники поведінки ОСОБА_1 мають зміни за алкогольним типом.

ОСОБА_1 індивідуально-психологічних особливостей, які мають виражений характер і могли б суттєво вплинути на його поведінку під час скоєння ним протиправних дій, не виявляє. Проте в досліджуваній ситуації знаходить своє відображення викривлення морально-етичних принципів за алкогольним типом.

Доводи засудженого про недопустимість як доказу показань свідківОСОБА_2 та ОСОБА_4, оскільки їхні показання відповідно до положень

ст. 97 КПК є показаннями з чужих слів, необґрунтовані.

Згідно з ч. 1 ст. 97 КПК показаннями з чужих слів є висловлювання, здійснене

в усній, письмовій або іншій формі, щодо певного факту, яке ґрунтується на поясненні іншої особи. Отже, показанням із чужих слів буде твердження про існування певного факту, який особа не сприймала особисто, а дізналася про нього зі слів іншої особи.

Відповідно до ч. 2 ст. 97 КПК суд має право визнати допустимим доказом показання з чужих слів незалежно від можливості допитати особу, яка надала первинні пояснення, якщо такі показання є допустимим доказом згідно з іншими правилами допустимості доказів.

Водночас, приймаючи рішення суд, зобов`язаний ураховувати, зокрема, значення пояснень та показань у випадку їх правдивості для з`ясування певної обставини і їх важливість для розуміння інших відомостей; інші докази, які подані або можуть бути подані; а також можливість допиту особи, яка надала первинні пояснення, або причини неможливості такого допиту.

З матеріалів провадження вбачається, що свідок ОСОБА_2 є матір`ю

ОСОБА_3, а свідок ОСОБА_4 - бабусею малолітньої потерпілої та стала її опікуном після позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.

Указані свідки були допитані в суді першої інстанції щодо обставин, які сприймали особисто, тому їхні показання не можна визнати такими, що надані з чужих слів.

Крім того, суд, оцінивши показання потерпілої, свідків та інші докази, належним чином мотивував свої висновки про те, що злочин ОСОБА_1 вчинив з 10 по

19 червня 2020 року - у період перебування ОСОБА_2 в лікарні.

Є обґрунтованими й висновки суду про вчинення злочину ОСОБА_1 у стані алкогольного сп`яніння та визнання цієї обставини як обставини, яка обтяжує покарання.

Доводи ОСОБА_1 про те, що суд безпідставно визнав неналежними доказами висновки судових експертів № 1249, № 196, № 198/ц, № 199/ц, № 633, № 637 та показання свідка ОСОБА_5, який підтвердив, що потерпіла ніколи не залишалася у вечірній час наодинці з ОСОБА_1 і останній не перебував у стані алкогольного сп`яніння та ходив на роботу, не знайшли свого підтвердження в матеріалах провадження.

Суд правильно визнав неналежними доказами висновки експертів № 1249

від 27 червня - 4 серпня 2020 року, № 196/ц від 13 - 14 липня 2020 року, № 198/ц від 14 - 23 липня 2020 року, № 199/ц від 14 - 24 липня 2020 року, № 633 від 14 - 21 липня 2020 року, № 637 від 10 - 17 липня 2020 року та ряд інших доказів, оскільки вони не містили жодних даних, які б підтверджували або спростовували винуватість ОСОБА_1 в інкримінованому йому злочині.

Також суд, оцінивши показання свідка ОСОБА_5, слушно не взяв їх до уваги, через те що вони протирічили іншим дослідженим судом доказам, які в сукупності доводять винуватість ОСОБА_1 .

Крім того, суд правильно виключив як докази, надані стороною обвинувачення на підтвердження винуватості ОСОБА_1, з підстав недопустимості протокол огляду від 26 червня 2020 року з фототаблицею до нього, висновок експерта Житомирського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від

7 серпня 2020 року № 7/95, постанову слідчого про визнання об`єктів, вилучених під час огляду речовими доказами від 12 серпня 2020 року, а саме диска DVD-R з інформацією, яку було здобуто з мобільного телефону ОСОБА_1, висновок експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (КНДІСЕ) від 25 вересня 2020 року № 20921/20-55/23843-23856/20-55 за результатами проведення мистецтвознавчої експертизи з огляду на таке.

Суд першої інстанції визнав недопустимим доказом протокол огляду від 26 червня 2020 року, через те що сторона обвинувачення не підтвердила отримання цього доказу в порядку, передбаченому КПК (4651-17) .

Оскільки доктрина "плодів отруєного дерева" передбачає заборону використання даних, отриманих на підставі або з використанням доказів, визнаних недопустимими, то і докази, отримані органом досудового слідства внаслідок проведення вказаного огляду місця події, а саме висновок експерта від 7 серпня 2020 року № 7/95, постанова слідчого про визнання об`єктів, вилучених під час огляду, речовими доказами від 12 серпня 2020 року та висновок експерта від

25 вересня 2020 року № 20921/20-55/23843-23856/20-55 суд також обґрунтовано визнав недопустимими.

Суд правильно з`ясував обставини кримінального правопорушення та виклав їх у вироку. Зазначене у вироку формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, відповідає диспозиції норм кримінального закону, якими встановлено кримінальну відповідальність за вчинені ОСОБА_1 дії.

Переконливих доводів, які би ставили під сумнів додержання судом приписів статей 84, 91 94 КПК (4651-17) і правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність у ході юридичної оцінки діяння, у касаційній скарзі не міститься.

Доводи засудженого про порушення органом досудового розслідування ст. 290 КПК та його права на ознайомлення з матеріалами справи, оскільки у протоколі від

14 грудня 2020 року про надання доступу до матеріалів досудового розслідування не зазначено, що йому було відкрито відеоматеріали і надано достатній час для ознайомлення, місцевий суд перевірив належним чином. Такі доводи не знайшли свого підтвердження.

З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_1 були відкриті матеріали досудового розслідування в порядку ст. 290 КПК.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що у вказаному протоколі про надання доступу до матеріалів досудового розслідування від 14 грудня 2020 року відсутні будь-які зауваження ОСОБА_1 щодо ненадання йому для ознайомлення матеріалів кримінального провадження або ж надання їх не в повному обсязі.

Водночас суд правильно зауважив, що твердження про те, що слідча не могла ознайомити ОСОБА_1 з повним обсягом матеріалів досудового розслідування в умовах СІЗО Державної установи "Житомирська установа виконання покарань

(№ 8)" упродовж 45 хвилин, а також час перебування слідчої згідно з пропуском до СІЗО частково не збігається із часом проведення процедури ознайомлення, не спростовує факту надання ОСОБА_1 доступу до матеріалів досудового розслідування, оскільки останній у момент ознайомлення самостійно на власний розсуд визначав достатній час для вивчення цих матеріалів. До того ж указаний протокол від 14 грудня 2020 року будь-яких зауважень ОСОБА_1 щодо обмеження його в часі ознайомлення з матеріалами досудового розслідування не містить.

Відхиляючи твердження засудженого і його захисника в цій частині, суд обґрунтовано зазначив, що така позиція спрямована лише з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинений злочин.

Стосовно доводів про те, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку, що ОСОБА_1 перебував у приміщенні Радомишльського ВП Коростишівського ВП ГУНП в Житомирській обставі 26 червня 2020 року в період з 13:00 до 18:00 за його добровільною згодою, а не як затриманий, оскільки наявні в матеріалах провадження дані свідчать, що ОСОБА_1 був затриманий, однак усупереч вимогам ч. 5 ст. 208 КПК протоколу його затримання не було складено і процесуальних прав не роз`яснено, слід зазначити таке.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність доводів засудженого та його захисника про те, що ОСОБА_1 26 червня

2020 року було затримано з порушенням вимог КПК (4651-17) , оскільки згідно з установленими судом та дослідженими доказами, 26 червня 2020 року

ОСОБА_1 самостійно добровільно приїхав до поліції, де добровільно передав працівникам поліції свій телефон і одяг, та того ж дня повернувся додому, про що свідчать підпис обвинуваченого у протоколі огляду від 26 червня 2020 року й показання свідка ОСОБА_10 .

Крім того, як зазначено вище, протокол огляду від 26 червня 2020 року та докази, отриманні органом досудового слідства внаслідок проведення вказаного огляду, місцевий суд визнав недопустимими доказами.

У процесі вивчення матеріалів кримінального провадження не було виявлено порушень вимог кримінального процесуального закону під час збирання й закріплення цих доказів, які б викликали сумніви у їх достовірності. Усі докази, взяті судом за основу обвинувачення, відповідають положенням закону щодо їх допустимості, достовірності й достатності.

Призначене ОСОБА_1 покарання узгоджується з приписами статей 50, 65 КК.

З приводу доводів у скарзі щодо незазначення судами в ході встановлення даних про його особу того, що він має на утриманні трьох дітей, Суд зауважує, що ці обставини жодним чином не впливають на законність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 в інкримінованому йому злочині й міру призначеного йому покарання.

Суд апеляційної інстанції розглянув кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника з дотриманням правил статей 404, 405 КПК

у межах апеляційної скарги.

Ухвала апеляційного суду містить належні й достатні мотиви та підстави прийнятого рішення і за своїм змістом відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Істотних порушень норм права, які могли би бути безумовними причинами для скасування чи зміни судових рішень щодо ОСОБА_1 з наведених у скарзі підстав, під час розгляду справи в суді касаційної інстанції не встановлено. Тому Суд уважає за необхідне залишити касаційну скаргу засудженого без задоволення.