445/836/21 Про заволодіння чужими грошовими коштами шляхом обману, скоєне повторно - 24.11.2022 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на вирок Золочівського районного суду Львівської області від 23 вересня 2021 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 15 березня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021142210000043, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1, такої, що судимості не має,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 2 ст. 190 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувалась у заволодінні чужим майном шляхом обману (шахрайство) та у заволодінні чужим майном шляхом обману, вчиненому повторно, за таких обставин.

Так, 14 березня 2017 року ОСОБА_1 звернулась в Управління соціального захисту населення Золочівської РДА із заявою про призначення їй усіх видів соціальної допомоги, компенсацій та пільг особі, яка проживає разом з інвалідом I чи II групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії потребує постійного стороннього догляду, на догляд за ним, в якій ознайомилась з вимогою, що у разі виникнення обставин, які можуть вплинути на право на допомогу, ця особа повинна повідомити про такі обставини органи праці та соціального захисту населення.

Рішенням управління від 15 березня 2017 року ОСОБА_1 призначено соціальну допомогу, (у відповідності до ст. 5 ЗУ "Про психіатричну допомогу" та Постанови КМУ від 2 серпня 2000 року № 1192 "Про надання щомісячної грошової допомоги особі, яка проживає разом з особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, яка за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, на догляд за нею" (1192-2000-п) ).

В подальшому, ОСОБА_1 в період з 18 червня по 20 листопада 2017 року, діючи з умислом на заволодіння чужим майном (грошовою допомогою) та керуючись корисливим мотивом, достовірно знаючи, що у разі припинення здійснення догляду або за наявності інших причин, що впливають на призначення та виплату компенсаційної виплати, вона зобов`язана вчасно повідомити працівника управління, не повідомила про факт неможливості здійснювати нею догляд за ОСОБА_2, у зв`язку з виїздом на тривалий період за межі території України, внаслідок чого вона, приховуючи відомості, які мають суттєве значення для призначення компенсаційних виплат, заволоділа бюджетними коштами на загальну суму 5034, 40 грн.

Крім того, з аналогічних підстав ОСОБА_1, діючи повторно звернулась до управління із заявами 29 травня 27 листопада 2018 року, на підставі яких рішеннями управління було призначено їй соціальну допомогу, при цьому ОСОБА_1 не повідомила про факт неможливості здійснювати нею догляд за ОСОБА_2, у зв`язку з виїздом на тривалий період за межі території України, внаслідок чого вона, приховуючи відомості, які мають суттєве значення для призначення компенсаційних виплат, заволоділа бюджетними коштами в період з 13 червня по 2 вересня 2018 року на суму 4692, 47 грн та в період з 24 січня по 14 квітня 2019 року на суму 5048, 92 грн.

Вироком суду ОСОБА_1 визнано невинуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 2 ст. 190 КК та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК, у зв`язку з відсутністю в її діях складу кримінального правопорушення.

Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу прокурора, а вирок суду - без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає, що висновок суду про відсутність в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення є передчасним, оскільки остання звертаючись із заявою про призначення допомоги достовірно знала, що буде виїжджати за межі території України і не зможе здійснювати догляд за ОСОБА_2 . Стверджує, що судовий розгляд проведено без участі представника потерпілого та судом було безпідставно відмовлено стороні обвинувачення у задоволенні клопотання про надання часу на підготовку до судових дебатів. Суд апеляційної інстанції повторно не дослідив докази та залишивши апеляційну скаргу прокурора без задоволення, не зазначив підстав, з яких визнав її необґрунтованою.

У запереченнях на касаційну скаргу прокурора, захисник просить залишити її без задоволення, а судові рішення без зміни.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити. Виправдана ОСОБА_1 та її захисник ОСОБА_11. заперечували проти задоволення цієї скарги.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах вимог касаційної скарги.

Як передбачено ст. 370 КПК, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, визначених цим Кодексом, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

За ч. 1 ст. 92 КПК обов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 зазначеного Кодексу, за винятком випадків, передбачених ч. 2 цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та у визначених цим же Кодексом випадках на потерпілого. Частиною 3 ст. 62 КУ встановлено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви стосовно доведеності винуватості особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ст. 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватості особи поза розумним сумнівом.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КПК суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, має оцінити кожний доказ із точки зору його належності, допустимості, достовірності, а сукупність забраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Як убачається з ч. 1 ст. 373 цього ж Кодексу, суд ухвалює виправдувальний вирок, який повинен бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, у разі, якщо не доведено, що: було вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинив обвинувачений; у діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

За п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК мотивувальна частина виправдувального вироку має містити підстави для виправдання обвинуваченого та мотиви, виходячи з яких суд відкидає докази обвинувачення.

Відповідно до вимог ст. 190 КК передбачена кримінальна відповідальність за шахрайство, об`єктивна сторона якого полягає у заволодінні чужим майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. Обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони складу кримінального правопорушення є прямий умисел (особа усвідомлює, що посягає на чужу власність, вилучає чуже майно, на яке вона не має ніякого права, передбачає спричинення матеріальної шкоди в певному розмірі і бажає спричинити таку шкоду). Обов`язковими суб`єктивними ознаками шахрайства є корисливий мотив та корислива мета.

Матеріали справи свідчать, що місцевий суд повно й усебічно розглянув обставини кримінального провадження, проаналізував докази, які перевірив і належним чином оцінив із точки зору допустимості, належності, достовірності та достатності, і дійшов правильного висновку про недоведеність, що в діянні ОСОБА_1 є склад інкримінованого кримінального правопорушення.

Разом із цим, суд зазначив у вироку, на яких саме підставах він дійшов висновку про необхідність виправдання ОСОБА_1, з яким погоджується й колегія суддів.

Так, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, проаналізував показання ОСОБА_1, котра не визнала винуватість в інкримінованих кримінальних правопорушеннях та пояснила, що дійсно здійснює догляд за братом ОСОБА_2, котрий є інвалідом, та отримує допомогу на догляд за ним. Зазначила, що її ніхто не повідомляв про те, що вона втратить право на отримання допомоги, у разі виїзду за межі України, як і про необхідність повідомити управління про такий виїзд. В свою чергу, вона повідомляла працівників управління про перебування за кордоном під час подання заяви на отримання допомоги на наступний термін. Разом із цим, у час її відсутності за ОСОБА_2 забезпечувався догляд, на що вона передавала кошти. Також зазначила, що вона із братом зареєстрована і проживає за однією адресою, місця проживання не змінювала, а виїжджаючи за кордон, у неї на меті не було не здійснювати догляд за братом.

Також судом проаналізовано показання свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 які узгоджуються з показаннями ОСОБА_1 .

Зокрема, свідок ОСОБА_3, чоловік обвинуваченої, підтвердив, що вони разом із ОСОБА_1 та її братом проживають разом, в основному догляд за ОСОБА_2 здійснює дружина, котра й отримає допомогу. Також, догляд здійснює він особисто та сестра дружини. Зазначив, що ОСОБА_1 їздила за кордон на роботу, у її відсутність догляд за ОСОБА_2 він здійснював особисто. Вони разом із дружиною та її братом зареєстровані за однією адресою де і проживають. Свідок ОСОБА_4 пояснила, що разом із батьками проживає ОСОБА_2, котрий не може за собою самостійно доглядати, тому такий догляд організовує матір, а у її відсутність догляд також забезпечується. Коли ОСОБА_1 виїжджала за кордон догляд здійснював батько та тітка. Зазначила, що зароблені за кордоном кошти ОСОБА_1 витрачає на проживання, харчування та одяг. Свідок ОСОБА_5 суду повідомив, що за ОСОБА_2 постійно доглядає ОСОБА_1, а у її відсутність догляд здійснював чоловік, сестра (його дружина) та він особисто. Також, свідок підтвердив, що ОСОБА_1 витрачала зароблені кошти на проживання та харчування.

Проаналізувавши показання вказаних свідків, суд дійшов висновку, що у час відсутності ОСОБА_1 на території України, догляд за її братом ОСОБА_2 здійснювали члени її сім`ї та родини, і на державне утримання останній не передавався.

Суд також дослідив заяви ОСОБА_1 про призначення допомоги та дійшов висновку, що вони містять лише загальне посилання про обов`язок повідомити органи праці та соціального захисту населення, у разі зміни обставин, які можуть вплинути на отримання допомоги, без наведення конкретного переліку таких обставин, а представник потерпілого не змогла пояснити у суді про які обставини повідомлялася ОСОБА_1 при зверненні за отриманням допомоги.

Також, суд у вироку вказав, що відповідно до ст. 5 ЗУ "Про психіатричну допомогу" держава гарантує грошову допомогу в порядку, встановленому КМУ (затверджено постановою КМУ від 2 серпня 2000 року №1192 (1192-2000-п) ), особі, яка проживає разом з особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, яка за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, на догляд за нею.

Відповідно до п. 4 Порядку допомога на догляд надається дієздатній особі, яка зареєстрована або постійно проживає на одній житловій площі з особою з інвалідністю. У п. 8 Порядку визначено вичерпний перелік обставини, відповідно до яких виплата допомоги припиняється, та у разі виникнення яких особа зобов`язана повідомити органи, що провадять її виплату

Разом із цим, суд зазначив, що серед наведеного у п. 8 Порядку переліку обставин відсутня така обставина, як припинення догляду, у зв`язку із виїздом особи, якій надається допомога на догляд, за межі території України, а доказів того, що ОСОБА_1 повідомлялася про інші обставин, внаслідок яких припиняється виплата допомоги, ніж ті, що зазначені у вказаному пункті, стороною обвинувачення не надано та в ході судового розгляду не здобуто.

Крім того, відповідно до п. 4 вищезгаданого Порядку право на отримання допомоги на догляд за особою з інвалідністю має також особа, яка зареєстрована на одній житловій площі з нею, а доказів того, що ОСОБА_1 змінювала місце реєстрації матеріали кримінального провадження не містять.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що з виїздом за межі території України у ОСОБА_1 не припинилось право на отримання допомоги на догляд за особою, та не виникло обов`язку повідомляти орган, що проводить виплату, про виникнення обставин, внаслідок яких припиняється виплата такої допомоги. Відтак, ОСОБА_1, не заволоділа бюджетними коштами шляхом обману, оскільки її право на отримання допомоги не припинялося, а тому в її діях відсутня об`єктивна сторона складу кримінального правопорушення.

До того ж, стороною обвинувачення не доведено належними та допустимими доказами, що у момент подання заяв до управління, у ОСОБА_1 був умисел на заволодіння бюджетними коштами і вона керувалась корисливою метою та корисливим умислом, тому в її діях відсутня і суб`єктивна сторона складу кримінального правопорушення.

Таким чином, допитавши обвинувачену та свідків свідка, ретельно дослідивши та проаналізувавши докази, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність в діях ОСОБА_1 складу інкримінованого кримінального правопорушення та обґрунтовано виправдав її за частинами 1, 2 ст. 190 КК.

Доводи прокурора про безпідставне виправдання ОСОБА_1 були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який належним чином розглянув їх і визнав неспроможними.

Апеляційний суд у своєму рішенні спростував твердження сторони обвинувачення щодо безпідставності виправдання ОСОБА_1, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження і неповноти судового розгляду, та належним чином мотивував своє рішення. Ухвала повною мірою відповідає вимогам ст. 370 КПК.

Зокрема, апеляційний суд провівши системний аналіз ЗУ "Про психіатричну допомогу", Постанови КМУ від 2 серпня 2000 року № 1192 "Про надання щомісячної грошової допомоги особі, яка проживає разом з особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, яка за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, на догляд за нею" (1192-2000-п) , Порядку надання щомісячної грошової допомоги, а також норм КПК (4651-17) і КК, дійшов висновку, що прокурором не доведено наявність в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого частинами 1, 2 ст. 190 КК. Відтак, рішення місцевого суду про виправдання ОСОБА_1 є обґрунтованим, законним та вмотивованим.

Що стосується доводів касаційної скарги прокурора про порушення прав представника потерпілого, то Суд дійшов наступного висновку.

Як убачається із звукозапису судового засідання, судовий розгляд 22 вересня 2021 року було проведено за відсутності представника потерпілого, при цьому, судом встановлено, що про час, дату та місце розгляду справи представника було повідомлено завчасно та належним чином, про що свідчить відповідна розписка.

Крім того, 9 вересня 2021 року суд також попереджав представника потерпілого про наслідки неявки в судове засідання без поважних причин, проте останній не з`явився в судове засідання повторно, хоча і перебував (22 вересня 2021 року) у приміщенні суду, оскільки особисто подав заяву про відкладення.

Разом із цим, суд розглянув вказану заяву та визнав причини неявки представника неповажними, з огляду на те, що останній є працівником Управління соціального захисту Золочівської РДА, а судове засідання призначено в межах робочого часу даної установи. З урахуванням викладеного, заслухавши думку учасників судового провадження, суд прийняв рішення про продовження розгляду кримінального провадження за відсутності представника потерпілого.

За таких обставин, а також враховуючи те, що представника потерпілого було повідомлено завчасно та належним чином про час, дату і місце судового розгляду, проте останній в судове засідання не з`явився без поважних причин, підстави вважати, що у даному випадку його права були порушені, у Суду відсутні.

Апеляційний суд з цього приводу у своєму рішенні зазначив, що оскільки представник потерпілої сторони брав участь у розгляді справи в суді апеляційної інстанції, відтак право на участь у розгляді справи, надання своїх аргументів та доводів ним було реалізовано.

Доводи сторони обвинувачення про те, що судом безпідставно відмовлено прокурору у задоволенні клопотання про надання часу на підготовку до судових дебатів, є необґрунтованими виходячи з наступного.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, зокрема із звукозапису судового засідання місцевого суду, 22 вересня 2021 року прокурор заявив клопотання про відкладення розгляду для підготовки до судових дебатів або просив зробити технічну перерву через те, що у нього призначені інші судові засідання.

В задоволенні вказаного клопотання судом було відмовлено, а в обґрунтування свого рішення суд зазначив, що розгляд справи неодноразово відкладався, у зв`язку з чим у прокурора було достатньо часу для підготовки до судових дебатів. Разом із цим, з матеріалів справи убачається, що в подальшому за клопотанням прокурора судом було оголошено технічну перерву, після якої суд перейшов до судових дебатів, в яких виступив прокурор, обвинувачена та її захисник.

Відтак, суд дотримався вимог ст. ст. 10, 22 КПК, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто у відповідності до вимог КПК (4651-17) .

Крім цього, безпідставними є доводи, викладені в касаційній скарзі, про те, що суд апеляційної інстанції повторно не дослідив докази, що має бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Так ч. 3 ст. 404 КПК визначено, що за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями. Тобто обов`язковою умовою для повторного дослідження судом апеляційної інстанції обставин, встановлених під час кримінального провадження, є неповнота їх дослідження або наявність певних порушень при їх дослідженні. При цьому незгода з оцінкою певних конкретних доказів не є підставою для їх повторного дослідження.

Суд апеляційної інстанції, погодившись з оцінкою досліджених доказів судом першої інстанції, не надавав їм іншої оцінки. Також суду апеляційної інстанції не було вказано на конкретні порушення, допущені місцевим судом при дослідженні окремих доказів. Тому достатніх підстав, передбачених ст. 404 КПК, для повторного дослідження доказів не було, й ці обставини не впливають у даному випадку на обґрунтованість та вмотивованість оскаржуваного рішення.

Оскільки неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність чи істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставами для скасування судових рішень, колегія суддів не встановила, тому вважає, що в задоволенні касаційної скарги прокурора слід відмовити.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

Вирок Золочівського районного суду Львівської області від 23 вересня 2021 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 15 березня 2022 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.