754/6820/21 Про відкрите викрадення чужого майна із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для потерпілої, скоєне із корисливим мотивом - 06.10.2022 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_10. на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 2 червня 2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021100030000919, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Оргіїв Республіки Молдова, особи без громадянства, жителя АДРЕСА_1 ), такого, що судимості не має,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком суду ОСОБА_3 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 4 квітня 2021року приблизно о 23:55, знаходячись по вул. Червоноткацькій, 42-А в м. Києві, з метою відкритого викрадення чужого майна підійшов до раніше незнайомої ОСОБА_4, висловив вимогу надати її мобільний телефон, на що вона відмовилась, після чого ОСОБА_1, з метою подолання волі потерпілої до опору, кулаками обох рук наніс їй один удар в область шиї та чотири удари в голову, спричинивши їй фізичний біль та легкі тілесні ушкодження, тим самим застосував насильство, яке не є небезпечним для здоров`я потерпілої, після чого вирвав з її рук мобільний телефон, тим самим відкрито заволодів чужим майном, яке належить ОСОБА_4, після чого з викраденим з місця вчинення кримінального правопорушення зник, заподіявши потерпілій матеріальну шкоду на загальну суму 3315,83 грн.

Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу захисника, а вирок суду - без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

В касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить змінити вирок та ухвалу апеляційного суду, звільнивши ОСОБА_3 від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі вимог статей 75, 76 КК. На думку захисника, судами не було враховано ряд пом`якшуючих обставин, які свідчать про можливість виправлення засудженого без ізоляції від суспільства. Крім цього вказує на те, що судом першої інстанції, в порушення вимог КПК (4651-17) , без клопотання прокурора, засудженому було продовжено дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений та його захисник підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити. Прокурор заперечував проти її задоволення.

Мотиви Суду

Відповідно ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та кваліфікація його дій в касаційній скарзі не оспорюються і згідно з вимогами ч. 2 ст. 433 КПК Судом не перевіряються.

Доводи захисника про істотні порушення судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону, а саме продовження в підготовчому засіданні засудженому строку тримання під вартою за відсутності клопотання прокурора, є безпідставними, оскільки як вбачається з матеріалів кримінального провадження, в підготовчому судовому засіданні було лише вирішено питання про призначення обвинувального акту до розгляду.

Питання запобіжного заходу судом першої інстанції не вирішувалось, оскільки ОСОБА_1 перебував під вартою на підставі ухвали слідчого судді від 6 квітня 2021 року, якою йому було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою до 3 червня 2021 року включно, а тому місцевий суд лише зазначив в ухвалі про залишення такого запобіжного заходу без зміни.

Що стосується доводів захисника про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого внаслідок суворості, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до вимог ст. 65 КК суд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують і пом`якшують покарання, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Як видно з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд керувався саме вказаними вимогами кримінального закону.

З вироку убачається, що суд першої інстанції, з рішенням якого погодився й апеляційний суд, при призначенні ОСОБА_3 покарання урахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, особу винного, який раніше не судимий, не працює, позитивно характеризується по місцю проживання, має цивільну дружину та двох малолітніх дітей, один з яких є інвалідом, конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, вид та вартість викраденого майна, повернення вказаного майна потерпілій. Обставиною, що пом`якшує покарання суд визнав щире каяття, обставин, що його обтяжують суд не встановив.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про призначення ОСОБА_3 покарання у виді реального позбавлення волі у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 2 ст. 186 КК.

Таким чином, суд дотримався вимог статей 50, 65 КК, призначив ОСОБА_3 покарання, необхідне й достатнє для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника, належним чином перевірив доводи про невідповідність призначеного ОСОБА_3 покарання через суворість і визнав їх безпідставними, належним чином мотивувавши своє рішення.

Зокрема, суд зазначив, що обставини, на які посилається сторона захисту в апеляційній скарзі, в тому числі те, що ОСОБА_1 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, позитивно характеризується по місцю проживання, має міцні соціальні зв`язки, на його утриманні перебувають двоє малолітніх дітей 2013 та 2017 років народження, на обліку у лікарів нарколога чи психіатра не перебуває, були враховані судом першої інстанції при призначенні покарання. Таким чином, з урахуванням характеру та тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та даних про особу винного, колегія суддів не вбачає законних підстав для звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням.

Ухвала апеляційного суду мотивована належним чином та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

Переконливих доводів щодо явної несправедливості призначеного засудженому покарання через суворість у касаційній скарзі не міститься, тому підстав для пом`якшення покарання і, зокрема, застосування до ОСОБА_1 інституту звільнення від відбування покарання, Суд не вбачає.

Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б підставами для зміни судових рішень, судом не встановлено, а тому касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

Вирок Деснянського районного суду м. Києва від 2 червня 2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_10. - без задоволення.