ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 304/1624/20
провадження № 51-2390км22
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду
у складі:
головуючого ОСОБА_12.,
суддів ОСОБА_13., ОСОБА_14.,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_15.,
прокурора ОСОБА_16.,
засудженого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_17. (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні спільну касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_17. на вирок Перечинського районного суду Закарпатської області від 06 грудня 2021 року та ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 19 липня 2022 року щодо
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Перечинськогорайонного суду Закарпатської області від 06 грудня 2021 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК, призначено йому покарання у виді у виді громадських робіт на строк 200 годин.
Згідно з установленими судом першої інстанції обставинами, 30 червня 2019 року близько 17:30 ОСОБА_1, перебуваючи на вулиці біля будинку № 14 у с. Мокра Ужгородського району Закарпатської області, діючи умисно, на ґрунті особистих неприязних відносин, підійшов до транспортного засобу марки "Skoda Octavia" сірого кольору та через відкрите вікно завдав потерпілій ОСОБА_2, яка сиділа на водійському місці, не менше шести ударів кулаком в обличчя, по лівій та правій верхніх кінцівках, внаслідок чого завдав їй легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я. Після цього умисно, на ґрунті особистих неприязних відносин завдав потерпілому ОСОБА_3, який підійшов до автомобіля з метою припинення вищевказаної перепалки, не менше двох ударів кулаком, у якому тримав предмет, схожий на газовий балончик, по обличчю, чим заподіяв легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.
Закарпатський апеляційний суд ухвалою від 19 липня 2022 року вирок місцевого суду залишив без змін, а апеляційні скарги сторін обвинувачення і захисту - без задоволення.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У спільній касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 і його захисник ОСОБА_17. просять скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду й закрити кримінальне провадження з підстав, передбачених ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ), а у випадку залишення оскаржуваних рішень чинними - замінити громадські роботи на штраф.
Свої вимоги засуджений і захисник мотивують тим, що в матеріалах провадження немає належних доказів винуватості ОСОБА_1 в інкримінованому йому злочині, а висновки суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, ґрунтуються на припущеннях і недопустимих доказах.
Зокрема, ставлять під сумнів заяви потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про вчинення щодо них кримінального правопорушення, висновки експертиз, які підтверджують наявність тілесних ушкоджень у потерпілих.
Зазначають, що потерпілі неодноразово перетинали кордон під час проведення досудового розслідування і судових експертиз, що, на їхню думку, свідчить про відсутність тих тілесних ушкоджень, про які зазначено в матеріалах. Додають, що суд безпідставно не допитав свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5, яким потерпілі розповідали про отримані тілесні ушкодження, що також спростовує версію сторони обвинувачення.
Крім того, у касаційній скарзі сторона захисту не погоджується з установленими судом фактичними обставинами, оцінкою досліджених судом доказів і, наводячи свою версію подій, зазначає про неповноту судового розгляду, викладає відповідні аргументи на підтвердження таких доводів.
Касатори не погоджуються із видом покарання, призначеного ОСОБА_1 .
Додають, що апеляційний суд не перевірив усіх доводів апеляційної скарги сторони захисту та безпідставно не звільнив ОСОБА_1 від покарання на підставі ст. 49 КК.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник засуджений ОСОБА_1 та його захисник ОСОБА_17. підтримали подану касаційну скаргу, прокурор Вдовиченко О. О. підтримала касаційну скаргу частково.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин.
При цьому згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
У поданій касаційній скарзі захисник та засуджений, серед іншого, не погоджуються з установленими фактичними обставинами кримінального провадження, ставлять під сумнів достовірність окремих доказів, однак перевірка цих аспектів з огляду положення статей 433, 438 КПК до повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесена. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.
При цьому суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції, і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК.
Під час перегляду судових рішень судом касаційної інстанції не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено.
Як видно з матеріалів кримінального провадження, висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК, зроблено з дотриманням вимог ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Докази, зібрані у справі та належним чином досліджені в судовому засіданні, доповнюють один одного та у своїй сукупності підтверджують винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого правопорушення.
За встановлених фактичних обставин кримінального провадження дії ОСОБА_1 отримали належну правову оцінку за ч. 2 ст. 125 КК.
Доводи касаторів про непричетність ОСОБА_1 до злочину, за який його засуджено, були предметом перевірки судів першої та апеляційної інстанцій і обґрунтовано визнані неспроможними. Колегія суддів погоджується з такими висновками судових інстанцій.
У касаційній скарзі сторона захисту ставить під сумнів заяви потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про вчинення щодо них кримінального правопорушення, висновки експертиз, які підтверджують наявність тілесних ушкоджень у потерпілих. Однак колегія суддів уважає вказане твердження безпідставним, виходячи з такого.
За матеріалами цього провадження під час судового розгляду ОСОБА_1 винним себе не визнав. Суд, з`ясувавши позицію обвинуваченого, належним чином мотивував своє рішення про доведеність його винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК.
Зокрема, такого висновку суд дійшов на підставі аналізу: заяви ОСОБА_2 від 30 червня 2019 року (у якій вона просить вжити заходів до ОСОБА_6, ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_8, які 30 червня 2019 близько 17:00 заподіяли їй та її співмешканцю ОСОБА_3 тілесні ушкодження); заяви ОСОБА_3 від 01 липня 2019 року (у якій він просить вжити заходів до ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_6, які 30 червня 2019 року близько 17:00 нанесли йому тілесні ушкодження); показань потерпілої ОСОБА_2 та свідків ОСОБА_10 і ОСОБА_11 в частині нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_3 і ОСОБА_2 ; протоколу допиту потерпілого ОСОБА_3 від 15 липня 2019 року та протоколу додаткового допиту потерпілого ОСОБА_3 від 14 вересня 2019 року, з яких убачається, що потерпілий детально описав події, які мали місце 30 чернвя 2019 року, за яких йому було завдано тілесні ушкодження; протоколів проведення слідчих експериментів від 14 вересня 2019 року з фототаблицями до них, згідно з якими, потерпілі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 детально відтворили подію заподіяння їм тілесних ушкоджень; протоколів пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 14 вересня 2019 року з довідками до них, з яких убачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 впізнали на фотознімку за номером 2 ОСОБА_1 та вказали на нього як на особу, яка заподіяла їм тілесні ушкодження; висновку експерта від 19 липня 2019 року № 196 (за яким у ОСОБА_3 виявлено ЗЧМТ, які кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров`я, та тілесні ушкодження у вигляді синця на шкірних покривах правої орбітальної ділянки, набряку м`яких тканин правої скроневої ділянки волосистої частини голови та крововиливу в білкову оболонку обох очей, які кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження, що не спричинили короткочасного розладу здоров`я чи незначної стійкої втрати працездатності. За давностю виникнення вищевказані тілесні ушкодження вкладаються в час події, яка мала місце 30 червня 2019 року. Малоймовірно виникнення зазначених тілесних ушкоджень унаслідок вільного падіння з висоти власного зросту. ОСОБА_3 було заподіяно не менше двох ударів у ділянку голови); висновку експерта від 23 липня 2019 року № 196 (з якого вбачається, що в ОСОБА_2 виявлено ЗЧМТ. Струс головного мозку кваліфікується як легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров`я, та виявлено тілесні ушкодження у вигляді синців на шкірних покривах лівої орбітальної ділянки, кута рота зліва, внутрішньої поверхні лівого плеча, верхньої третини лівого передпліччя, нижньої третини правого плеча, які кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження, що не спричинили короткочасного розладу здоров`я чи незначної стійкої втрати працездатності. За давностю виникнення ці тілесні ушкодження вкладаються в час події, яка мала місце 30 червня 2019 року. Малоймовірно виникнення унаслідок падіння з висоти власного зросту. ОСОБА_2 було завдано не менше шести ударів у ділянки обличчя, лівої та правої верхніх кінцівок).
Таким чином, суд дав належну оцінку зібраним доказам у справі та об`єктивно оцінив їх в сукупності з іншими доказами, зокрема з показаннями свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11, які були очевидцями події, і зазначив, що цих свідків попереджено про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання та їх приведено до присяги, підстав їм не довіряти в суду не було, а під час апеляційного розгляду сторона захисту не навела доводів, які б давали колегії суддів підстави вважати, що вказані свідки давали показання в суді першої інстанції з метою обмови обвинуваченого. Крім того, показання цих осіб об`єктивно узгоджуються з висновками експертів, якими підтверджено наявність тілесних ушкоджень у ОСОБА_2 і ОСОБА_3, встановлено їх ступінь, локалізацію та механізм нанесення, а також із протоколами слідчих експериментів, під час яких потерпілі показували, як обвинувачений заподіював їм тілесні ушкодження.
Доводи сторони захисту про те, що суд не допитав свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5, колегія суддів уважає безпідставними, адже місцевий суд перевірив версію обвинуваченого про те, що потерпілі отримали тілесні ушкодження за інших обставин, та спростував їх висновками судово-медичних експертиз від 19 та 23 липня 2019 року № 196, у яких експерт чітко вказав на фактичне походження тілесних ушкоджень у потерпілих та зазначив механізм їх спричинення, до того ж виключив виникнення в потерпілих тілесних ушкоджень унаслідок падіння з висоти власного зросту.
При цьому під час апеляційного розгляду клопотань про повторне дослідження доказів сторона захисту не заявляла, що підтверджується матеріалами провадження.
Колегія суддів уважає, що зазначені докази відповідають вимогам статей 84- 86 КПК щодо їх належності та допустимості, оскільки вони отримані в порядку, встановленому цим Кодексом.
Доводи сторони захисту про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості є необґрунтованими.
Положеннями ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Як убачається з оскарженого судового рішення, апеляційний суд, залишаючи вирок без змін, зазначив, що місцевий суд правомірно врахував ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального проступку, ставлення обвинуваченого до скоєного; дані про його особу, який раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, має постійне місце проживання та трьох малолітніх дітей на утриманні, позитивно характеризується, на обліку в лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває; відсутність обставин, які пом`якшують покарання; обставину, яка обтяжує покарання, - вчинення кримінального правопорушення щодо особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах, та дійшов правильного висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання саме у виді громадських робіт, що буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, з чим погоджується і колегія суддів. Також, призначаючи покарання обвинуваченому, суд врахував те, що він перебував у розшуку, що підтверджується матеріалами кримінального провадження.
Твердження сторони захисту про те, що суд апеляційної інстанції не дав відповідей на всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними. Вимоги до мотивування судових рішень засновані на положеннях ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Питання про те, чи виконав суд свій обов`язок, може бути визначено тільки з урахуванням конкретних обставин справи. Зважаючи на позиції ЄСПЛ про неможливість тлумачення п. 1 ст. 6 цієї Конвенції як такого, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент під час обґрунтування судами своїх рішень (справа "Салов проти України"), у цьому кримінальному провадженні такі стандарти дотримано. Апеляційний суд дав обґрунтовані відповіді на основні доводи, зазначені в апеляційних скаргах сторони захисту та прокурора, навів переконливі аргументи на їх спростування, вказав підстави, з яких визнав їх необґрунтованими, та належним чином мотивував свою позицію.
Доводи захисника в касаційній скарзі є аналогічними його доводам, що були предметом розгляду судом апеляційної інстанції, який ретельно перевірив та проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, зазначивши в ухвалі достатні підстави, на яких визнав ці доводи необґрунтованими, та не виявив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції правильно встановити обставини вчиненого.
Разом з тим заслуговують на увагу доводи сторони захисту, викладені в касаційній скарзі, про те, що апеляційний суд необґрунтовано не звільнив ОСОБА_1 від покарання на підставі ст. 49 КК.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 125 КК, 30 червня 2019 року.
Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 125 КК, відповідно до ст. 12 КК у редакції Закону від 15 листопада 2011 року № 4025-VI (4025-17) , яка діяла на час його вчинення, є злочином невеликої тяжкості, згідно з чинною ст. 12 КК у редакції Закону від 22 листопада 2018 року № 2617-VIІІ (2617-19) , зазначене кримінальне правопорушення віднесено до кримінальних проступків.
За змістом п. 2 ч. 1 ст. 49 КК в редакції Закону, яка діяла на час вчинення кримінального правопорушення, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до набрання вироком законної сили минули 3 роки, у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі.
Чинні положення п. 2 ч. 1 ст. 49 КК у редакції Закону від 22 листопада 2018 року № 2617-VIІІ (2617-19) передбачають, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до набрання вироком законної сили минули 3 роки, у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 2 років.
Згідно з ч. 5ст. 74 КК особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених ст. 49 цього Кодексу.
На час розгляду кримінального провадження апеляційним судом (19 липня 2022 року) зазначені строки давності притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК, а саме 3 роки, минули.
Крім того, Суд зауважує, що під час звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК необхідна згода обвинуваченого на це, а за відсутності такої згоди суд вправі звільнити лише від покарання на підставі ч. 5 ст. 74 КК.
Водночас суд касаційної інстанції звертає увагу на той факт, що ОСОБА_1 перебував у розшуці, однак матеріали кримінального провадження не містять данних про те, що обвинувачений ухилявся від досудового розслідування.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зазначав, що підстава для оголошення розшуку під час досудового розслідування "місцезнаходження підозрюваного невідоме" може мати місце як у випадку, якщо підозрюваний ухиляється від слідства, так і з інших причин, коли не встановлено його місцезнаходження. Тому саме по собі встановлення факту зупинення досудового розслідування у зв`язку з розшуком підозрюваного не є достатнім для застосування положень ч. 2 ст. 49 КК, оскільки для цього обов`язково має бути підтверджено факт саме ухилення підозрюваного від слідства (постанови Верховного Суду від 27 березня 2019 року (справа № 367/8773/13-к), від 20 жовтня 2020 року (справа № 204/4728/15-к), від 09 лютого 2022 року (справа № 699/664/17).
Таким чином, оскільки засуджений ОСОБА_1 під час касаційного розгляду заперечив проти закриття кримінального провадження на підставі п.1 ч. 2 ст. 284 КПК, ст. 49 КК, а тому Верховний Суд, керуючись ч. 5 ст. 74 КК, звільняє ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК у зв`язку із закінченням строків давності.
Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга сторони захисту підлягає частковому задоволенню.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_17. задовольнити частково.
Вирок Перечинського районного суду Закарпатської області від 06 грудня 2021 року та ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 19 липня 2022 року щодо ОСОБА_1 змінити.
На підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК звільнити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, від покарання у виді громадських робіт на строк 200 годин, призначеного йому вироком Перечинського районного суду Закарпатської області від 06 грудня 2021 року за ч. 2 ст. 125 КК.
В решті судові рішення залишити без змін.
Постанова Верховного Суду є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_12 ОСОБА_13 ОСОБА_14