953/4007/21 Про порушення Правил дорожнього руху, неуважне керування автомобілем під час виконання маневру обгону попутного автомобіля та скоєння зіткнення із зустрічним автомобілем, внаслідок чого водій і пасажир цього автомобіля отримали тяжкі тілесні ушкодження, від яких загинули на місці пригоди - 24.11.2022 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою потерпілих ОСОБА_1, ОСОБА_2 та їхнього представника - адвоката ОСОБА_11 на вирок Київського районного суду м. Харкова від 08 квітня 2021 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року стосовно

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця та мешканця

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Київського районного суду м. Харкова від 08 квітня 2021 року, залишеним без змін ухвалою Харківського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року, ОСОБА_3 засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

За вироком суду ОСОБА_3 визнано винуватим у тому, що він, будучи згідно з постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 18 лютого 2020 року позбавленим права керувати транспортними засобами на строк 1 рік за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, 21 жовтня 2020 року приблизно о 06:40, керуючи технічно справним автомобілем "TOYOTA LAND CRUISER", реєстраційний номер НОМЕР_1, порушив вимоги п. 10.1 та вимоги дорожніх знаків п. 33 п/п. 1.4.1, 1.5.3, 1.26, 3.29, 4.7 Правил дорожнього руху. Здійснюючи рух на автошляху "Київ-Харків-Довжанський" зі сторони с. Черкаська Лозова Дергачівського району Харківської області у напрямку вул. Л. Сердюка м. Харкова, ОСОБА_3 з метою обгону попутного транспорту, не переконавшись у безпечності маневру, виїхав на зустрічну смугу, де допустив зіткнення з автомобілем "ЗАЗ TF69YO", реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_4 .

В результаті дорожньо-транспортної пригоди водій ОСОБА_4 та пасажир ОСОБА_5, 2005 року народження, отримали тілесні ушкодження, від яких померли на місці події.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

За змістом касаційної скарги потерпілі ОСОБА_1, ОСОБА_2 та їхній представник - адвокат ОСОБА_11, не погоджуючись із судовими рішеннями стосовно ОСОБА_3 через невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, просить їх скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Свої вимоги потерпілі та представник потерпілих мотивують тим, що суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, безпідставно не призначив ОСОБА_3 максимально можливе покарання за вчинений злочин, у результаті якого загинули батько та неповнолітня донька. При цьому суди не врахували всіх обставин справи, зокрема того, що засуджений, будучи позбавленим права керувати транспортними засобами, керував автомобілем у стані алкогольного сп`яніння та мав технічну можливість уникнути дорожньо-транспортної пригоди. Грубі порушення з боку ОСОБА_3 Правил дорожнього руху призвели до загибелі двох молодих людей та зруйнування життя цілої родини, потерпіла ОСОБА_1 утратила коханого чоловіка та єдину дитину. Крім того, судами було неправомірно враховано в якості пом`якшуючої покарання обставини часткове відшкодування потерпілим завданої шкоди, розмір якого становить лише 5% від загальної суми присуджених коштів.

Від захисника ОСОБА_12 надійшли заперечення, в яких він просить касаційну скаргу потерпілих та їхнього представника залишити без задоволення, а судові рішення стосовно ОСОБА_3 - без змін.

Позиція учасника судового провадження

Представник потерпілих підтримав касаційну скаргу, просив її задовольнити, скасувати судові рішення стосовно ОСОБА_3 та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Прокурор частково підтримав касаційну скаргу, просив скасувати ухвалу та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Мотиви Суду

Положеннями ч. 2 ст. 433 КПК України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій про доведеність винуватості ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку, та правильність кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 286 КК України в касаційному порядку не оспорюються.

Зі змісту касаційної скарги убачається, що потерпілі ОСОБА_1, ОСОБА_2 та їхній представник - адвокат ОСОБА_11, вказуючи на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого ОСОБА_3 через м`якість, фактично порушують питання про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом.

Проте Суд із доводами касаційної скарги потерпілих та їхнього представника не погоджується з огляду на таке.

Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.

Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України (2341-14) , видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Відповідно до вимог статті 65 КК України при призначенні покарання суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Загальні засади призначення покарання, визначені у ст. 65 КК України, наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема, справа "Довженко проти України"), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Як убачається з мотивувальної частини вироку, суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років та додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, врахував ступінь тяжкості та конкретні обставини вчиненого злочину, тяжкі наслідки у вигляді загибелі двох людей, позицію потерпілих, які наполягали на максимально суворому покаранні, висновок органу пробації про те, що ризик вчинення повторного кримінального правопорушення ОСОБА_3 оцінюється як високий та ризик небезпеки для суспільства як дуже високий.

Крім того, суд визнав обставиною, що пом`якшує покарання, - щире каяття, яке виразилось у повному визнанні обвинуваченим своєї провини, вибаченні перед потерпілими, родичами загиблих, готовності нести кримінальну відповідальність, частковому добровільному відшкодуванні шкоди потерпілій ОСОБА_1 у розмірі 100 000 грн, обставиною, що обтяжує покарання, - вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння.

Також суд ретельно вивчив дані про особу ОСОБА_3, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, проте раніше притягувався до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП і був позбавлений права керувати транспортними засобами, позитивно характеризується за місцем навчання та задовільно - за місцем проживання, неодружений, не перебуває на обліках у психіатра та нарколога, має ряд захворювань.

Тобто, врахувавши всі обставини, які за законом мають правове значення, суд першої інстанції, належно умотивувавши своє рішення, дотримуючись принципу співмірності та індивідуалізації покарання, призначив ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі в наближеному до максимального розмірі, передбаченому санкцією ч. 3 ст. 286 КК України, з позбавленням права керувати транспортними засобами на максимальний строк.

Не погоджуючись із вироком суду першої інстанції через невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, прокурор, потерпілі та їхній представник подали апеляційні скарги, в яких із наведенням відповідних обґрунтувань необхідності призначення ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років просили: прокурор - ухвалити новий вирок, потерпілі та представник потерпілих - змінити вирок суду першої інстанції в цій частині.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи апеляційні скарги без задоволення, перевірив викладені в них доводи та вказав на те, що суд першої інстанції відповідно до статей 50, 65 - 67 КК України з урахуванням сукупності всіх обставин та даних про особу ОСОБА_3 обґрунтовано призначив покарання саме у такому виді і розмірі, визнавши його достатнім і необхідним для його виправлення.

Водночас апеляційний суд зазначив про те, що суд першої інстанції призначив ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі строком 9 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, тобто основне покарання наближене до максимального, а додаткове - у максимальному розмірі, визначеному санкцією ч. 3 ст. 286 КК України, при цьому врахувавши всі обставини кримінального правопорушення, в тому числі суспільний резонанс, позицію потерпілих з даного питання та висновки органу пробації, на чому наголошують потерпілі та їхній представник і в касаційній скарзі.

Тобто, суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок суду першої інстанції, з дотриманням вимог статей 404, 405, 407, 412- 414 КПК України перевірив зазначені в апеляційних скаргах доводи, проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, зазначивши в ухвалі достатні підстави, через які визнав їх необґрунтованими.

Перегляд кримінального провадження стосовно ОСОБА_3 в апеляційному порядку здійснювався з дотриманням вимог ст. 404 КПК України, ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Суд погоджується з викладеними в судових рішеннях висновками судів попередніх інстанцій та вважає їх достатньо обґрунтованими, вмотивованими та переконливими, призначене ОСОБА_3 покарання відповідає принципу індивідуалізації, є необхідним і достатнім для запобігання вчинення ним нових злочинів, і не є явно несправедливим через м`якість, попри доводи потерпілих та їхнього представника.

Разом із тим, думка потерпілих щодо виду та розміру покарання хоча й враховується судом у сукупності з іншими обставинами, але сама по собі не є вирішальною в цьому питанні, про що неодноразово Верховний Суд зазначав у своїх рішеннях.

Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК України та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено.

Керуючись статтями 441, 442 КПК України, Суд

постановив:

Касаційну скаргу потерпілих ОСОБА_1, ОСОБА_2 та їхнього представника - адвоката ОСОБА_11 залишити без задоволення, а вирок Київського районного суду м. Харкова від 08 квітня 2021 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року стосовно ОСОБА_3 - без зміни.