556/1269/20 Про визнання особи невинуватим та виправдання за недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ст. 125 КК України - 28.09.2022 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, та потерпілого ОСОБА_2 на ухвалу Рівненського апеляційного суду від 03 травня 2022 року за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Городець Володимирецького району Рівненської області, жителя АДРЕСА_1 ),

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 125 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що він 19 травня 2020 року приблизно о 11 год 30 хв поблизу будинку АДРЕСА_1 на ґрунті особистих неприязних відносин умисно наніс один удар ногою у ділянку голови ОСОБА_2, від якого останній втратив свідомість та впав на землю, вдарившись головою. У результаті цього потерпілому ОСОБА_2 було заподіяно легкі тілесні ушкодження.

Вироком Володимирецького районного суду Рівненської області від 31 травня 2021 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні та виправдано за недоведеністю в діяннях особи складу злочину, передбаченого частиною 1 статті 125 КК.

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 03 травня 2022 року вирок Володимирецького районного суду Рівненської області від 31 травня 2021 року залишено без змін, а апеляційні скарги прокурора і потерпілого ОСОБА_2 ? без задоволення.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу Рівненського апеляційного суду від 03 травня 2022 року та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Так, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, на думку прокурора, полягає у тому, що апеляційний суд, відмовивши прокурору у задоволенні клопотання про дослідження доказів позбавив його права довести подію кримінального правопорушення, винуватість обвинуваченого, форму вини, мотиви та мету, тобто реалізувати стороні обвинувачення свої процесуальні права. Вказує на те, що конфлікт між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо меж земельної ділянки триває з 2017 року, а отже судами безпідставно не враховані неприязні відносини між ними. Зазначає, що ОСОБА_1 не надав будь-яких доказів на підтвердження факту побудови стовпчиків саме на власній земельній ділянці.

Також вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статті 419 КПК, адже не містить мотивів, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.

Неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність прокурор убачає у застосуванні положень статті 36 КК при ухваленні виправдувального вироку, оскільки особа, яка завдала шкоду, не може посилатися на стан необхідної оборони, якщо саме насильство було спровоковано нею ж самою.

Касаційна скарга потерпілого є аналогічною вимогам касаційної скарги прокурора.

До Суду надійшли заперечення захисника виправданого ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_13 на касаційні скарги прокурора та потерпілого, в яких вона зазначає, що ухвала апеляційного суду належним чином мотивована та обґрунтована, а доводи касаційних скарг не переконливі. Просить відхилити касаційні скарги прокурора та потерпілого, а ухвалу Рівненського апеляційного суду від 03 травня 2022 року стосовно її підзахисного залишити без зміни.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_14 у судовому засіданні підтримала касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, та потерпілого. Зазначила, що суд апеляційної інстанції безпідставно погодився з правильністю застосування місцевим судом положень статті 36 КК.

Потерпілий ОСОБА_2 підтримав свою касаційну скаргу та касаційну скаргу прокурора з підстав, зазначених у них.

Виправданий та його захисник заперечували проти задоволення касаційних скарг прокурора та потерпілого. Вважали ухвалу Рівненського апеляційного суду від 03 травня 2022 року законною та обґрунтованою.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, думку учасників касаційного розгляду, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно зі статтею 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до приписів статті 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

За змістом статті 370 КПК судове рішення повинно бути, зокрема, обґрунтованим і вмотивованим. При цьому обґрунтованим - є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, а вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Таким чином, перевіряючи дотримання судами нижчих інстанцій вимог КПК (4651-17) , Верховний Суд у межах доводів касаційних скарг має з`ясувати, чи навели суди нижчих інстанцій належні й достатні мотиви ухвалення судових рішень та чи обґрунтували свої висновки з посиланням на досліджені докази.

Відповідно до положень статті 62 Конституції України та статті 17 КПК обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно з вимогами статті 91 КПК доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення. Обов`язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК (4651-17) випадках, на потерпілого.

Статтею 22 КПК встановлено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Згідно з частиною 6 вказаної статті суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Винуватість особи має бути доведена стороною обвинувачення поза розумним сумнівом (частина 2 статті 17 КПК).

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції про недоведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 125 КК, ґрунтується на сукупності доказів, досліджених судом та викладених у вироку.

Ухвалюючи виправдувальний вирок, суд першої інстанції врахував показання ОСОБА_1, який заперечив свою вину у вчинені кримінального правопорушення, пояснивши, що коли ОСОБА_2 з кувалдою підійшов до огорожі і почав розбивати залиті цементні стовпчики, він з метою захисту своєї власності та припинення незаконних дій потерпілого почав виривати кувалду з рук останнього, і в ході цього ОСОБА_2 отримав удар в голову. Будь-якого умислу на заподіяння ушкоджень потерпілому він не мав, хотів захистити своє майно.

При цьому під час апеляційного перегляду оскаржуваного вироку в обґрунтування своєї позиції, ОСОБА_1 не заперечуючи своїх дій щодо нанесення потерпілому тілесних ушкоджень, вказав, що події 19 травня 2020 року були спровоковані протиправними діями ОСОБА_2, який розбивав його паркан за допомогою кувалди і на його прохання заспокоїтися він не реагував. Працівники поліції протиправних дій не припиняли. Тому він був вимушений вживати заходів з метою відвернення реальної загрози своєму майну з боку ОСОБА_2 .

У той же час потерпілий ОСОБА_2 при розгляді справи місцевим судом підтвердив, що за обставин 19 травня 2020 року, дійсно розбивав кувалдою цементні стовпчики, які, на його думку, зведені ОСОБА_1 з порушенням закону. Діяв з власної ініціативи за підтримки інших мешканців села, оскільки він є активістом.

У ході судового розгляду, враховуючи показання обвинуваченого, потерпілого, свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, досліджених письмових доказів, зокрема, заяви потерпілого, даних протоколів слідчих експериментів, висновку судово-медичної експертизи № 88 від 11 червня 2020 року, місцевий суд встановив факт нанесення обвинуваченим з мотивів захисту свого права власності удару ногою у ділянку голови потерпілого, що призвело до одержання останнім легких тілесних ушкоджень.

Однак, суд з врахуванням сукупності досліджених доказів, у тому числі, про які йшлося вище, прийшов до обґрунтованого висновку про недоведеність заподіяння ОСОБА_1 потерпілому ОСОБА_2 при встановлених судом обставинах легких тілесних ушкоджень на ґрунті особистих неприязних відносин. Натомість суд встановив, що виправданий діяв у стані необхідної оборони від суспільно-небезпечного посягання, заподіявши при цьому шкоду особі, яка посягала, що у відповідності до змісту статті 36 КК виключає його кримінальну відповідальність за заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень.

При цьому суд прийшов до переконливого висновку, врахувавши що потерпілому заподіяні легкі тілесні ушкодження, що обвинувачений не допустив перевищення меж необхідної оборони і в його діях відсутні ознаки будь-якого складу кримінального правопорушення.

Апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду за апеляційними скаргами прокурора та потерпілого, дійшов висновку про те, що у даному кримінальному провадженні є підстави констатувати, що ОСОБА_1 перебував у стані необхідної оборони, оскільки його дії вчинялися з метою захисту свого майна, так як з боку потерпілого була створена реальна загроза пошкодженню його майна, яка потребувала своєчасних та необхідних дій для її відвернення.

При цьому суд апеляційної інстанції погодився, що дії виправданого були достатніми за своїм характером, так як припинення поведінки потерпілого одним ударом, що спричинив легкі тілесні ушкодження, свідчить про те, що оборона, яку він застосував відповідала суспільній небезпеці посягання та обстановці захисту. Тобто дії обвинуваченого у даному кримінальному провадженні свідчать про спрямованість на відвернення протиправних дій потерпілого, а спричинені легкі тілесні ушкодження заподіяні під час перебування у стані необхідної оборони.

Відповідно до частини 1 статті 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Під суспільно небезпечним посяганням слід розуміти спробу заподіяти шкоду охоронюваним законом правам та інтересам особи, яка захищається, або іншої особи, суспільним інтересам або інтересам держави. До таких інтересів належать: життя, здоров`я, особиста і статева свобода, честь і гідність особи, власність, недоторканність житла, а також інші права і законні інтереси особи, яка захищається, або іншої особи.

Кінцевою метою дій того, хто захищається, є захист вищезазначених цінностей. Ця мета досягається шляхом відвернення чи припинення посягання. Захист при необхідній обороні виявляється тільки в активних діях, які за зовнішніми ознаками можуть співпадати з ознаками тих діянь, які передбачені КК (наприклад, заподіяння тілесних ушкоджень).

Визначення стану необхідної оборони в кожному конкретному випадку повинно оцінюватися судом з урахуванням усіх обставин вчиненого кримінального правопорушення, підтверджених належними та допустимими доказами.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду щодо правильності застосування у цій справі положень статті 36 КК, вважає його обґрунтованим та належно вмотивованим.

Посилання прокурора та потерпілого у касаційних скаргах на те, що об`єктом захисту під час необхідної оборони можуть бути лише охоронювані законом права та інтереси, а також на те, що особа, яка завдала шкоду, не може посилатися на стан необхідної оборони, якщо саме насильство було спровоковано нею ж самою, тобто було передбачуваним наслідком її поведінки, є правильними й такими, що відповідають чинному законодавству та усталеній судовій практиці, проте жодним чином не спростовують висновків судів у даному провадженні, зроблених на підставі досліджених доказів та встановлених обставин.

Окрім того, твердження прокурора про те, що апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні його клопотання про повторне дослідження доказів, колегія суддів вважає неприйнятними з огляду на таке.

Відповідно до частини 3 статті 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Тобто сама наявність клопотання про повторне дослідження того чи іншого доказу не зобов`язує суд апеляційної інстанції досліджувати всю сукупність доказів, оцінених у суді першої інстанції. У разі, коли суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засад безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, він не має потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції.

Як убачається з апеляційної скарги, прокурор просив повторно допитати виправданого ОСОБА_1, потерпілого ОСОБА_2, свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5, дослідити рапорт з матеріалів Журналу єдиного обліку № 1865, протокол прийняття заяви про кримінальне правопорушення від ОСОБА_2 від 19 травня 2020 року, а також протоколи слідчих експериментів та висновок судово-медичної експертизи, тобто, повторно дослідити усі наявні у цьому кримінальному провадженні докази. Подане скаржником клопотання було обґрунтовано лише тим, що, на його думку, вказані докази доводять наявність в діях ОСОБА_1 всіх елементів складу кримінального правопорушення (т.2 а.п. 94).

Відмовивши у задоволенні клопотання прокурора про повторне дослідження доказів, апеляційний суд обмежився аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих місцевим судом, та за результатами перегляду вироку погодився з їх оцінкою, даною судом першої інстанції, отже застосована ним процедура не суперечила встановленій у статті 23 КПК засаді безпосередності дослідження доказів.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що апеляційний розгляд проведено з дотриманням вимог статей 404, 405 КПК. При цьому, відмовляючи в задоволенні апеляційної скарги прокурора та потерпілого, суд апеляційної інстанції в ухвалі навів докладні мотиви прийнятого рішення та підстави, з яких апеляційні скарги визнано необґрунтованими.

Ухвала Рівненського апеляційного суду від 03 травня 2022 року у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 відповідає вимогам статті 419 КПК, а отже підстав для її скасування Верховний Суд не вбачає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

Ухвалу Рівненського апеляційного суду від 03 травня 2022 року залишити без зміни, а касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, та потерпілого ОСОБА_2 - без задоволення.