Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого, судді Горбатюка С.А. (доповідач) Суддів Мороз Л.Л. Шведа Е.Ю. провівши у касаційному порядку попередній розгляд адміністративної справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Телемережі України" до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації, третя особа - Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення про визнання нечинним з моменту прийняття Порядку від 01 листопада 2012 року № 559 (z0057-13) в частині за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Телемережі України" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 вересня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2013 року

У липні 2013 року ТОВ "Телемережі України" в Окружному адміністративному суді м. Києва пред'явило позов до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації, третя особа - Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення про визнання нечинним з моменту прийняття Порядку від 01 листопада 2012 року № 559 (z0057-13) в частині.

В обґрунтування позовних вимог зазначило, що окремі норми Порядку, затвердженого рішенням Національної комісії, що здійснює державне регулювання зв'язку та інформатизації від 01 листопада 2012 року № 559 (z0057-13) , суперечать Закону України "Про радіочастотний ресурс України" (1770-14) , Закону України "Про телебачення та радіомовлення" (3759-12) .

Просило визнати нечинними з моменту прийняття абзаци 3 і 4 пункту 1.4.2, абзац 2 пункту 2.5, пункт 2.21, пункт 4.1.5 Порядку надання висновків щодо електромагнітної сумісності та дозволів на експлуатацію радіоелектронних засобів і випромінювальних пристроїв, затвердженого рішенням Національної комісії, що здійснює державне регулювання зв'язку та інформатизації від 01 листопада 2012 року № 559, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 03 січня 2013 року за № 57/22589 (z0057-13) .

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 вересня 2013 року, залишеною без зміни ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2013 року, в задоволені адміністративного позову відмовлено.

У касаційній скарзі ТОВ "Телемережі України", посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів, а справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що приймаючи рішення від 01 листопада 2012 року № 559 (z0057-13) , яким затверджено Порядок надання висновків щодо електромагнітної сумісності та дозволів на експлуатацію радіоелектронних засобів і випромінювальних пристроїв (далі - Порядок), окремі норми якого оскаржуються позивачем, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації діяла на підставі і в межах повноважень, та у спосіб, передбачений законами та Конституцією України (254к/96-ВР) . Під час прийняття вищезазначеного Порядку відповідачем дотримано процедуру погодження та реєстрації цього нормативно-правового акту відповідно до Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731 (731-92-п) .

З такими висновками суду першої інстанції погодився апеляційний суд.

Така правова позиція є правильною, оскільки вона ґрунтується на повно та всебічно встановлених обставинах справи та відповідає вимогам чинного законодавства з огляду на таке.

Правову основу користування радіочастотним ресурсом України, повноваження держави щодо умов користування радіочастотним ресурсом України, права, обов'язки і відповідальність органів державної влади, що здійснюють управління і регулювання в цій сфері, та фізичних і юридичних осіб, які користуються та/або мають намір користуватися радіочастотним ресурсом України визначає Закон України від 01 червня 2000 року № 1770-ІІІ "Про радіочастотний ресурс України" (1770-14) (далі - Закон № 1770-ІІІ (1770-14) ).

Частиною другою статті 12 цього Закону встановлено, що органом державного регулювання у сфері користування радіочастотним ресурсом України є Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації, яка утворюється відповідно до Закону України "Про телекомунікації" (1280-15) .

Повноваження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації щодо регулювання у сфері користування радіочастотним ресурсом України визначені статтею 14 Закону № 1770-ІІІ.

Стосовно правомірності оскаржуваних абзаців третього та четвертого пункту 1.4.2 Порядку.

Відповідно до визначення термінів, наданих у статті 1 Закону № 1770-ІІІ:

- висновок щодо електромагнітної сумісності (далі - висновок) - технічний висновок щодо можливості застосування конкретного радіоелектронного засобу у визначених умовах;

- дозвіл на експлуатацію радіоелектронного засобу або випромінювального пристрою (далі - дозвіл на експлуатацію) - документ, який засвідчує право власника конкретного радіоелектронного засобу або випромінювального пристрою на його експлуатацію протягом визначеного терміну в певних умовах.

- користувач радіочастотного ресурсу - юридична або фізична особа, діяльність якої безпосередньо пов'язана з користуванням радіочастотним ресурсом відповідно до законодавства;

- користування радіочастотним ресурсом - діяльність, пов'язана із застосуванням радіоелектронних засобів та/або випромінювальних пристроїв, що випромінюють електромагнітну енергію в навколишній простір у межах радіочастотного ресурсу.

Процедура надання висновків щодо електромагнітної сумісності визначена статтею 41 цього ж Закону.

Відповідно до частини першої статті 41 Закону № 1770-ІІІ висновок щодо електромагнітної сумісності у смугах частот загального користування надається Державним підприємством "Український державний центр радіочастот" (далі - УДЦР) на платній основі у порядку, визначеному НКРЗІ.

Частинами першою, четвертою статті 5 вказаного Закону визначено категорії користувачів радіочастотного ресурсу України, які залежно від напрямів використання поділяються на спеціальні і загальні. Загальні користувачі радіочастотного ресурсу України поділяються на такі групи:

1) суб'єкти господарювання, які користуються радіочастотним ресурсом України для надання телекомунікаційних послуг, за винятком розповсюдження телерадіопрограм;

2) суб'єкти господарювання, які здійснюють розповсюдження телерадіопрограм із застосуванням власних або орендованих радіоелектронних засобів;

3) технологічні користувачі і радіоаматори - юридичні чи фізичні особи, які користуються радіочастотним ресурсом України без надання телекомунікаційних послуг.

Таким чином, стаття 5 Закону № 1770-ІІІ містить класифікацію користувачів радіочастотного ресурсу.

Відповідно до частини третьої статті 41 цього ж Закону суб'єкт господарювання, який має намір експлуатувати радіоелектронні засоби або випромінювальні пристрої, особисто або через уповноважений ним орган чи особу або рекомендованим листом з описом вкладення звертається до УДЦР із заявою про видачу висновку за встановленою Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації формою.

Разом з тим, пункт 1.4.2 Порядку визначає, що висновок щодо електромагнітної сумісності відповідно до цього Порядку отримують юридичні особи та фізичні особи-підприємці, які мають намір здійснювати розповсюдження телерадіопрограм:

на радіоелектронні засоби аналогового ефірного теле- або радіомовлення:

- телерадіоорганізація, яка є власником (володільцем) або орендарем радіоелектронних засобів мовлення і має ліцензію на мовлення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (далі - Національна рада), або

- суб'єкт господарювання, який є власником (володільцем) або орендарем радіоелектронних засобів мовлення і планує його експлуатацію на підставі договору з телерадіоорганізацією щодо розповсюдження нею програм телебачення або радіомовлення;

- на радіоелектронні засоби мовлення ефірної багатоканальної телемережі (у тому числі цифрового наземного телевізійного мовлення) - оператор телекомунікацій (оператор багатоканальної телемережі), який є власником (володільцем) або орендарем радіоелектронних засобів мовлення і планує використовувати багатоканальну телемережу на підставі отриманої ним ліцензії провайдера програмної послуги Національної ради або на підставі відповідного договору з провайдером програмної послуги, що має відповідну ліцензію провайдера програмної послуги Національної ради.

Частиною другою статті 30 Закону № 1770-ІІІ визначені підстави для користування радіочастотним ресурсом України, а саме, користування радіочастотним ресурсом України здійснюється на підставі:

1) ліцензій на користування радіочастотним ресурсом України та дозволів на експлуатацію - суб'єктами господарювання, які користуються радіочастотним ресурсом України для надання телекомунікаційних послуг;

2) ліцензій на мовлення, виданих Національною радою, та дозволів на експлуатацію - суб'єктами господарювання, які користуються радіочастотним ресурсом України для розповсюдження телерадіопрограм телерадіоорганізаціями;

3) дозволів на експлуатацію - спеціальними користувачами, технологічними користувачами та радіоаматорами.

Ц свідчить про те, що абзацами третім та четвертим пункту 1.4.2 Порядку зобов'язано отримувати висновок щодо електромагнітної сумісності лише тих суб'єктів, які мають ліцензію на мовлення Національної ради, та суб'єктів господарювання, які планують експлуатацію радіоелектронних засобів мовлення.

Суб'єктів господарювання, які є власниками (володільцями) або орендарями радіоелектронних засобів мовлення, але не є користувачами радіочастотного ресурсу України, до зазначеного переліку не віднесено.

Суди дійшли правильного висновку, що оскаржувані позивачем абзаци третій та четвертий пункту 1.4.2 Порядку повністю узгоджується з частиною четвертою статті 5 Закону України "Про радіочастотний ресурс України".

Також, судами першої та апеляційної інстанцій вірно вказано на те, що правом на здійснення мовлення, користування каналами мовлення (передача та розповсюдження телерадіопрограм за допомогою технічних засобів мовлення) відповідно до законодавства наділено тільки суб'єкта господарювання, який отримав відповідну ліцензію на мовлення, що видана Національною радою (телерадіоорганізація).

Технічну розробку каналу мовлення або мережі мовлення (телемережі), тобто користування радіочастотним ресурсом України для розповсюдження телерадіопрограм здійснює телерадіоорганізація, яка отримала ліцензію на мовлення, або визначені нею суб'єкти господарювання відповідно до вимог законодавства про телекомунікації та про радіочастотний ресурс України (вимоги частини третьої статті 22 Закону України від 21 грудня 1993 року № 3759-ХІІ "Про телебачення і радіомовлення", далі - Закон № 3759-ХІІ (3759-12) ).

Відповідно до частини дев'ятої статті 23 Закону № 3759-ХІІ ліцензія на мовлення, видана Національною радою, є єдиним і достатнім документом, що надає ліцензіату право відповідно до умов ліцензії здійснювати мовлення, користуватися каналами мовлення за умови наявності у володільців радіоелектронних засобів передбачених законом дозволів на їх експлуатацію.

Таким чином, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що порядок користування радіочастотним ресурсом України та обов'язок операторів телекомунікацій стосовно отримання висновків щодо електромагнітної сумісності і дозволів на експлуатацію визначений законами України, а Порядок лише визначає процедуру надання УДЦР висновків щодо електромагнітної сумісності та дозволів на експлуатацію радіоелектронних засобів.

Відповідно до частини першої статті 41 Закону № 1770-ІІІ висновок щодо електромагнітної сумісності у смугах частот загального користування надається УДЦР на платній основі у порядку, визначеному Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації.

Частиною п'ятою статті 41 цього Закону передбачено, що до заяви про видачу висновку заявник додає, зокрема, копію ліцензії на користування радіочастотним ресурсом України - у разі, якщо її наявність передбачена законодавством.

Разом з цим, у статті 41 Закону № 1770-ІІІ не міститься заборона щодо отримання від заявника інших документів, ніж тих, які передбачені частиною п'ятою статті 5 зазначеного Закону.

Водночас, частиною тринадцятою статті 41 вказаного Закону передбачено, що УДЦР має право на отримання від заявника додаткової інформації з питань, віднесених до його компетенції, потреба у наданні якої виникає при розгляді заяви з продовженням терміну підготовки висновку за згодою заявника.

При цьому, згідно зі статтею 1 Закону № 3759-ХІІ умови ліцензії - це визначені ліцензією на мовлення та додатками до ліцензії організаційні, технологічні та змістовні характеристики мовлення, а також організаційно-технічні, фінансові, інвестиційні зобов'язання організації-ліцензіата.

За своїм змістом висновок щодо електромагнітної сумісності є технічними розрахунками, зробленими на підставі відповідної заяви, з урахуванням інформації, викладеної в відповідній ліцензії.

Отже, подання копій відповідних ліцензій потрібно для обґрунтування необхідної смуги, номіналів радіочастот, що замовляються, інформації про призначення та характер телемережі, що зазначається в ліцензії Національної ради.

Суди, виходячи з аналізу норм законодавства, дійшли правильного висновку щодо відповідності Закону України "Про радіочастотний ресурс України" (1770-14) оскаржуваних позивачем пунктів 2.21 та 4.1.5 Порядку.

Також колегія суддів вважає необхідним вказати на таке.

Частиною дванадцятою статті 41 Закону № 1770-ІІІ встановлено, що відмова в наданні висновку надається у разі:

1) негативних результатів міжнародної координації;

2) невиконання умов електромагнітної сумісності на заявлених радіочастотах з діючими або запланованими радіоелектронними засобами.

Норми частини дванадцятої статті 41 зазначеного Закону в аналогічному порядку відображені у пункті 2.21 Порядку, а отже є такою, що повністю відповідає Закону.

Щодо своєчасного внесення користувачем плати УДЦР за радіочастотний моніторинг (вимоги оскаржуваного пункту 4.1.5 Порядку), то колегія суддів зазначає, що статтею 1 Закону № 1770-ІІІ визначено радіочастотний моніторинг як збирання, оброблення, збереження та аналіз даних про параметри випромінювання радіоелектронних засобів і випромінювальних пристроїв, які діють у відповідних смугах радіочастот.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 6 цього ж Закону користувачі радіочастотного ресурсу України зобов'язані вносити платежі та збори, передбачені законом, а також у встановленому Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації порядку плату за радіочастотний моніторинг у смугах радіочастот загального користування.

Радіочастотний моніторинг проводиться відповідно до статті 19 Закону № 1770-ІІІ.

Так відповідно до частин першої, другої, четвертої та пятої статті 19 радіочастотний моніторинг здійснюється з метою захисту присвоєнь радіочастот, визначення наявного для використання радіочастотного ресурсу України, ефективності використання розподілених смуг радіочастот та розроблення науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття відповідних рішень щодо підвищення ефективності використання та задоволення потреб користувачів радіочастотного ресурсу України. У смугах радіочастот загального користування радіочастотний моніторинг здійснюється, зокрема, УДЦР. Радіочастотний моніторинг у смугах радіочастот загального користування здійснюється за рахунок користувачів радіочастотного ресурсу. УДЦР подає до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації за наслідками проведення радіочастотного моніторингу відповідні пропозиції стосовно ефективності використання розподілених смуг радіочастот і внесення змін до Плану використання радіочастотного ресурсу України та Національної таблиці розподілу смуг радіочастот України.

Радіочастотний моніторинг є одним із основних заходів підтримання експлуатаційної готовності використання радіочастотного ресурсу у належному стані. Тому радіочастотний моніторинг було віднесено як складову правил експлуатації радіоелектронних засобів та випромінювальних пристроїв для забезпечення належного та ефективного використання розподілених смуг радіочастот.

Тому, положення пункту 4.1.5. Порядку відповідає Закону України "Про радіочастотний ресурс України" (1770-14) .

Також, судами цілком правильно вказано на те, що відповідачем дотримано процедуру прийняття оскаржуваного нормативно-правового акту.

Відповідно до Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731 (731-92-п) , Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації, направляла на погодження до Антимонопольного комітету України, Державної служби України з питань регуляторної політики та підприємництва, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Міністерства юстиції України (щодо відповідності положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини) схвалений рішенням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації, від 01 листопада 2012 року № 559 (z0057-13) вищезазначений Порядок, який було погоджено цими державними органами.

Тому, суди першої та апеляційної інстанцій правильно вказали на те, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України (254к/96-ВР) , законами України, з дотриманням вимог Європейської конвенції з прав людини.

Таким чином, на думку колегії суддів, судові рішення у справі є законними і обґрунтованими, підстав для їх скасування немає.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів та встановлених обставин справи.

Відповідно частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без зміни, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210, 220, 220-1, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Телемережі України" залишити без задоволення, а оскаржувані постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 вересня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2013 року в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Телемережі України" до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації, третя особа - Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення про визнання нечинним з моменту прийняття Порядку від 01 листопада 2012 року № 559 (z0057-13) в частині - без зміни.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.