607/16590/20 Про порушення ПДР під час здійснення маневру руху заднім ходом автомобіля проїзною частиною, внаслідок чого допустив наїзд задньою частиною керованого ним автомобіля на потерпілу, яка перебувала біля задньої частини автомобіля, збираючи овочі, що розсипалися, заподіявши останній тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості - 28.09.2022 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_12. на вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 жовтня 2021 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020210010001781, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Бучача Тернопільської області та жителя АДРЕСА_1 ),

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 жовтня 2021 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, і призначено йому покарання у виді арешту на строк 6 місяців із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.

Задоволено цивільний позов прокурора про стягнення із ОСОБА_1 на користь місцевого бюджету для перерахування фінансовому управлінню Тернопільської міської ради грошей на лікування потерпілої ОСОБА_2 у сумі 5865,80 грн.

Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він 11 серпня 2020 року приблизно о 09:00, керуючи автомобілем марки "Chevrolet Aveo" (реєстраційний номер НОМЕР_1 ), рухаючись заднім ходом майданчиком поблизу магазину "АТБ-маркет", розташованого на вул. С. Петлюри, 1-А в м. Тернополі, у бік проїжджої частини вул. 15-го Квітня, порушив вимоги п. 1.5, пп. "б" п. 2.3 та п. 10.9 Правил дорожнього руху (далі - ПДР (1306-2001-п) ), згідно з якими він як водій не повинен своїми діями створювати небезпеку чи перешкоду для інших учасників руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків, а також має бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну і для забезпечення безпеки руху повинен був звернутися за допомогою до інших осіб. Унаслідок допущення вказаних порушень ОСОБА_1 здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_2, яка перебувала біля задньої частини автомобіля, збираючи овочі, що розсипалися.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) потерпілій ОСОБА_2 заподіяносередньої тяжкості тілесні ушкодження.

Порушення водієм ОСОБА_1 вимог п. 1.5, пп. "б" п. 2.3 та п. 10.9 ПДР (1306-2001-п) перебуває у прямому причинному зв`язку з виникненням ДТП та її наслідками у вигляді заподіяння потерпілій середньої тяжкості тілесних ушкоджень.

Тернопільський апеляційний суд ухвалою від 08 грудня 2021 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишив без змін.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, і заперечення інших учасників провадження

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_12., посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати постановлені щодо ОСОБА_1 судові рішення та закрити кримінальне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ).

Суть доводів касаційної скарги захисника зводиться до того, що сторона обвинувачення не надала належних доказів, які б доводили винуватість її підзахисного.

Зазначає, що з досліджених судами доказів неможливо встановити місце ДТП, оскільки сторона обвинувачення не надала схеми ДТП, а показання свідків, потерпілої та засудженого в цій частині є суперечливими.

Також, на думку захисника, суд не встановив способу отримання потерпілою тілесного ушкодження, а висновки суду в цій частині не ґрунтуються на досліджених доказах.

На переконання ОСОБА_3, саме в діях потерпілої як пішохода вбачаються порушення вимог ПДР (1306-2001-п) , оскільки вона створила небезпечну ситуацію, адже, побачивши автомобіль, який рухається, не уникнула наїзду на неї.

Також захисник не погоджується з поданим прокурором цивільним позовом, вважає його безпідставним і таким, що не відповідає вимогам кримінального процесуального закону.

Вказує, що апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, не перевірив доводів, викладених стороною захисту в апеляційній скарзі, та не дав їм належної оцінки.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу захисника прокурор, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів, просить скаргу залишити без задоволення, а постановлені щодо ОСОБА_1 судові рішення - без зміни.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник ОСОБА_12. та засуджений ОСОБА_1 підтримали подану касаційну скаргу та просили її задовольнити.

Прокурор ОСОБА_11., надавши відповідні пояснення, заперечила проти задоволення касаційної скарги захисника.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені в касаційній скарзі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційну скаргу захисника необхідно задовольнити частково з огляду на таке.

Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Отже, виходячи з наведених положень процесуального закону суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку. Під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.

ОСОБА_3, зазначаючи про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, посилається зокрема, на розбіжності між показаннями потерпілої та свідків у частині розташування автомобіля засудженого. Водночас ці доводи по суті зводяться до тверджень про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження і неповноту судового розгляду, тому Верховний Суд з огляду на положення ст. 438 КПК не перевіряє їх.

Натомість зазначені обставини перевірив суд апеляційної інстанції в межах доводів сторони захисту в апеляційній скарзі. За результатами перевірки порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів виявлено не було.

Під час перевірки судових рішень не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 370, п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК указані висновки ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджено доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом згідно зі ст. 94 цього Кодексу. Зміст обставин і доказів докладно наведено у вироку.

Так, постановляючи вирок, суд першої інстанції врахував показання: засудженого ОСОБА_1, який винуватим себе не визнав, однак указав, що, коли він вирішив переїхати в інше місце з території магазину "АТБ-маркет", то бачив позаду свого автомобіля жінку, яка зупинилася;

потерпілої ОСОБА_2 про те, що вона біля автомобіля, який перебував у нерухомому стані, нахилилася збирати овочі, що повипадали, і побачила, як на неї рухається автомобіль, від удару якого вона упала;

свідків: ОСОБА_4, яка вказала, що біля магазину "АТБ-маркет" почула крик і бачила, що лежить потерпіла; ОСОБА_5, який був очевидцем ДТП та бачив, як автомобіль почав здавати назад і жінка, яка пригнута стояла позаду його, впала на бік;

експерта ОСОБА_6, яка пояснила, що характер травми від падіння лівою частиною тіла на бруківку (як було зазначено в постанові) за умов ДТП не виключається. Також указала, що отримані ОСОБА_2 тілесні ушкодження можливі від удару автомобіля чи об асфальт.

Винуватість засудженого також підтверджується даними, що містяться у протоколах слідчих дій, а саме: огляду транспортного засобу від 11 серпня 2020 року з таблицями та ілюстраціями до нього, відповідно до якого лакофарбове покриття автомобіля має незначне помірне забруднення по всій площині окрім ділянки на задньому бампері справа; огляду місця події від 11 серпня 2020 року з таблицями та ілюстраціями до нього, згідно з яким оглянуто майданчик прилеглої території поблизу магазину "АТБ-маркет" на вул. С. Петлюри, 1-А в м. Тернополі; огляду документа від 25 вересня 2020 року, яким оглянуто відеозапис із камери зовнішнього спостереження магазину "АТБ-маркет".

До того ж винуватість ОСОБА_1 підтверджена даними висновку експерта від 25 вересня 2020 року № 850, яким установлено наявність тілесних ушкоджень, локалізацію та ступінь їх тяжкості у потерпілої ОСОБА_2 .

Дослідивши та проаналізувавши зібрані докази в їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, унаслідок чого було заподіяно потерпілій середньої тяжкості тілесні ушкодження, і правильно кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 286 КК.

Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, визнав ці висновки місцевого суду обґрунтованими та вмотивованими, навівши достатні аргументи й підстави для прийняття такого рішення.

Зокрема, апеляційний суд указав, що досліджені місцевим судом і покладені в основу винуватості ОСОБА_1 докази є логічними, послідовними, узгоджуються між собою, не викликають сумнівів у їх достовірності та у своїй сукупності в достатній мірі підтверджують фактичні обставини кримінального правопорушення.

Верховний Суд уважає такі висновки судів попередніх інстанцій правильними.

Стосовно доводів касаційної скарги захисника про те, що з досліджених доказів неможливо встановити місце ДТП.

Суд касаційної інстанції наголошує, що норми кримінального процесуального законодавства не вимагають доводити обставини вчинення кримінального правопорушення якимось певним видом доказів.

Ці обставини встановлюються на підставі оцінки кожного доказу з точки зору належності, допустимості, достовірності та сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку.

При цьому чинний КПК (4651-17) не містить заборони щодо встановлення тих чи інших обставин за сукупністю непрямих (стосовно конкретного факту) доказів, які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв`язку (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 07 грудня 2020 року у справі № 728/578/19, провадження № 51-3411км20).

Місцевий суд уважав доведеним, що ДТП у цій справі сталася на території майданчику поблизу магазина "АТБ-маркет" на вул. С. Петлюри, 1-А в м. Тернополі.

Такого висновку суд першої інстанцій дійшов на підставі аналізу, зокрема, показань самого засудженого, який не заперечував факту перебування на вказаному місці, потерпілої, свідків та протоколу огляду документа від 25 вересня 2020 року (відеозапису з камери зовнішнього відеоспостереження зазначеного магазину).

Щодо доводів касаційної скарги про невстановлення судами способу отримання потерпілою тілесних ушкоджень: від падіння, коли збирала овочі, від падіння через контакт з автомобілем, у зв`язку з наявністю у неї хронічного захворювання або внаслідок іншого фактору.

Відповідно до висновку експерта від 25 вересня 2020 року № 850 утворення виявленої в потерпілої травми нижньої кінцівки за наведених у постанові та ксерокопії її допиту від 13 серпня 2020 року обставин ДТП не виключається. Також зазначено, що характер виявленого в ОСОБА_2 ушкодження (перелому), відсутність ознак консолідації (зрощення) та відомості про проведення оперативних втручань свідчать про його утворення від дії тупого предмета.

Крім того, допитана в судовому засіданні експерт ОСОБА_6 вказала, що отримані потерпілою тілесні ушкодження можливі як від удару автомобіля, так і від удару об асфальт, а наявність кокартрозу в потерпілої на характер травми, що утворилася, не впливає.

Таким чином, суд, дослідивши зазначений висновок та показання експерта, встановив, що тілесні ушкодження ОСОБА_2 отримала в результаті порушення ПДР (1306-2001-п) ОСОБА_1 .

Верховний Суд звертає увагу на те, що факт отримання потерпілою тілесних ушкоджень від безпосереднього контакту з автомобілем або від падіння в результаті такого контакту під час кваліфікації дій засудженого за ч. 1 ст. 286 КК принципового значення не має, а тому суд касаційної інстанції відхиляє такі доводи захисника.

Посилання захисника в касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 703/2325/14-к (провадження № 51-521км21) є необґрунтованими, оскільки в цій справі висновок експерта, який був покладений в основу винуватості особи, свідчить лише про наявність у потерпілої особи тілесних ушкоджень, тоді як у справі, що розглядається, у висновку експерта від 25 вересня 2020 року № 850 вказано і механізм отримання тілесних ушкоджень, але з альтернативним механізмом їх отримання.

Що стосується посилань захисника про безпідставне неврахування судом вини потерпілої, яка, на думку ОСОБА_3, створила небезпеку руху водію ОСОБА_1, то колегія суддів зауважує таке.

Верховний Суд у своїх рішеннях раніше неодноразово зазначав, що порушення вимог ПДР (1306-2001-п) самою потерпілою не виключає винуватості водія у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення (див., наприклад, постанови Суду від 02 червня 2021 року у справі № 175/4256/18, провадження № 51-1171км21; від 10 лютого 2022 року у справі № 734/1405/18, провадження № 51-4156км21 та інші).

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 682/956/17, злочин, передбачений ст. 286 КК, є злочином із так званим матеріальним складом і обов`язковою ознакою його об`єктивної сторони, що характеризує вчинене діяння (дію чи бездіяльність), є не будь-які з допущених особою порушень ПДР (1306-2001-п) , а лише ті з них, які спричиняють (викликають, породжують) суспільно небезпечні наслідки, передбачені в частинах 1, 2 або 3 ст. 286 КК, тобто тільки такі порушення ПДР (1306-2001-п) , які є причиною настання цих наслідків і, отже, перебувають із ними у причинному зв`язку.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що саме порушення ОСОБА_1 вимог п. 1.5, пп. "б" п. 2.3, п. 10.9 ПДР (1306-2001-п) були причиною виникнення ДТП і перебувають у прямому причинному зв`язку з її наслідками, а тому посилання в касаційній скарзі на порушення, допущені потерпілою, є безпідставними.

Разом з тим заслуговують на увагу доводи касаційної скарги захисника щодо недотримання прокурором вимог процедури подання цивільного позову про відшкодування коштів місцевого бюджету, витрачених Тернопільською міською комунальною лікарнею на лікування потерпілої ОСОБА_2 .

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 128 КПК цивільний позов в інтересах держави може бути поданий прокурором у випадках, встановлених законом. Прокурор, який пред`являє цивільний позов у кримінальному провадженні, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді, передбачених Законом України "Про прокуратуру".

Згідно з приписами ч. 3 ст. 23 згаданого Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Оскільки "інтереси держави" є поняттям оціночним, прокурор у кожному окремому випадку визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту.

Зазначених положень прокурор не дотримався, а суд ці обставини залишив без належної уваги.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, потерпіла ОСОБА_2 проходила стаціонарне лікування в Тернопільській міській комунальній лікарні швидкої допомоги.

Прокурор звернувся з цивільним позовом в інтересах держави в особі Фінансового управління Тернопільської міської ради до ОСОБА_1, у якому просив стягнути з останнього витрачені на лікування потерпілої ОСОБА_2 кошти в сумі 5865,80 грн.

Поданий позов прокурор мотивував тим, що Тернопільська міська комунальна лікарня швидкої допомоги отримує фінансування з місцевого бюджету, а тому порушення майнових прав зазначеної установи заподіює суттєву шкоду місцевому бюджету, а отже, і державним інтересам.

Однак, звертаючись до суду з позовом, прокурор не обґрунтував і не довів суду факту бездіяльності компетентного органу, а саме невжиття цим органом жодних заходів протягом розумного строку, після того як йому стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, а також не вказав причини того, чому компетентний орган не звернувся самостійно до суду з позовом в інтересах держави чи не міг звернутися.

Наведене вище узгоджується з послідовною практикою Касаційного кримінального суду (наприклад, із постановами Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 458/1036/16-к, провадження № 51-4008км21; від 11 вересня 2019 року у справі № 397/533/18, провадження № 51-2700км19 тощо).

Задовольняючи поданий прокурором цивільний позов, місцевий суд не взяв до уваги відсутності в позовній заяві належного обґрунтування передбачених законом підстав для захисту саме прокурором інтересів держави в суді.

Таким чином, колегія суддів уважає наведене прокурором обґрунтування права на подання цивільного позову недостатнім, а висновок місцевого суду щодо задоволення поданого прокурором цивільного позову передчасним.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи кримінальне провадження в порядку апеляційної процедури, не звернув належної уваги на вказані порушення, внаслідок чого безпідставно залишив вирок місцевого суду без змін.

За таких обставин касаційну скаргу захисника необхідно задовольнити частково, а вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в частині вирішення цивільного позову прокурора скасувати з призначенням розгляду провадження в цій частині в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

Під час нового розгляду суд має належним чином врахувати викладене та ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_12. задовольнити частково.

Вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 жовтня 2021 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року щодо ОСОБА_1 скасувати в частині вирішення цивільного позову і призначити в цій частині новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.