ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 152/510/21

провадження № 51-1415км22

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_3

суддів ОСОБА_4., ОСОБА_5.,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_6.,

прокурора ОСОБА_7.,

засудженого (у режимі відеоконференції) ОСОБА_1,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 23 лютого 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021020150000050 від 13 квітня 2021 року, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Шаргород Вінницької області, який згідно з матеріалами кримінального провадження зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК України (2341-14) ).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Шаргородського районного суду Вінницької області від 02 червня 2021 року ОСОБА_1 визнано винуватим за ч. 3 ст. 185 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Відповідно до статей 75, 76 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням на строк 2 роки 6 місяців.

Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.

Згідно з цим вироком ОСОБА_1 06 квітня 2021 року близько 09:00 проник до гаража на території домоволодіння АДРЕСА_2, звідки викрав належні ОСОБА_2 електроінструменти загальною вартістю 1707,70 грн.

Вінницький апеляційний суд ухвалою від 23 лютого 2022 року вирок Шаргородського районного суду Вінницької області від 02 червня 2021 року стосовно ОСОБА_1 залишив без змін, а апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_9

- без задоволення.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_10., посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого внаслідок м`якості, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що апеляційний суд не звернув уваги на доводи прокурора про неможливість застосування до ОСОБА_1 положень ст. 75 КК України. Вказує, що засуджений раніше притягувався до кримінальної відповідальності, у тому числі за вчинення тяжких корисливих злочинів, а також неодноразово звільнявся судами від відбування покарання з випробуванням. Стверджує, що відбуття ОСОБА_1 покарання надалі не вплинуло на його перевиховання, оскільки менш ніж за пів року після звільнення від відбування покарання за попереднім вироком він вчинив новий корисливий злочин. Також прокурор стверджує, що суди не визнали обставиною, яка обтяжує покарання, рецидив злочинів та безпідставно встановили факт добровільного відшкодування потерпілому завданої шкоди. Вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі

- КПК України (4651-17) ).

Позиції учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_7підтримав касаційну скаргу прокурора, просив її задовольнити.

Засуджений ОСОБА_1 заперечував проти задоволення касаційної скарги прокурора, просив залишити ухвалу апеляційного суду без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Згідно з вимогами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, та кваліфікація його дій у касаційному порядку не оспорюються.

Доводи касаційної скарги прокурора щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність (положень ст. 75 КК України) є обґрунтованими.

Так, статтями 50 і 65 КК України передбачено, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності

- призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною. Дискреційні повноваження забезпечуються відповідним обґрунтуванням прийнятого рішення, потребують врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК України, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання певного виду і розміру, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані в сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Разом із тим ст. 75 КК України передбачено, зокрема, що в разі, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Так, призначаючи ОСОБА_1 покарання, місцевий суд дотримався загальних засад, передбачених статтями 50, 65 КК України, оскільки врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є тяжким, дані про особу обвинуваченого, який є судимим, позитивно характеризується за місцем проживання, позицію потерпілого щодо відсутності в нього будь-яких претензій до обвинуваченого. Обставиною, що пом`якшує покарання ОСОБА_1, суд визнав щире каяття та відшкодування шкоди потерпілому, а обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, суд не встановив. Урахувавши наведені обставини в сукупності, місцевий суд призначив ОСОБА_1 покарання в межах санкції ч. 3 ст. 185 КК України.

Водночас свого висновку щодо можливості застосування до обвинуваченого ОСОБА_1 положень ст. 75 КК України суд першої інстанції всупереч вимогам закону не обґрунтував.

Незважаючи на це, апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про можливість звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням, формально пославшись на те, що рішення суду про застосування до обвинуваченого положень ст. 75 КК України прийнято з урахуванням обставин кримінального провадження і особи винного.

Втім поза увагою апеляційного суду залишилися доводи в апеляційній скарзі прокурора про те, що обвинувачений вчинив новий злочин, маючи непогашену судимість, до нього уже застосовувався інститут звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, однак це не спричинило позитивних змін у його особистості й не спонукало обрати шлях виправлення.

За наведених вище обставин колегія суддів дійшла висновку, що звільнення ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України слід визнати неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Отже, касаційну скаргу прокурора слід задовольнити, ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, який необхідно провести з дотриманням вимог кримінального процесуального закону.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8 задовольнити.

Ухвалу Вінницького апеляційного суду від 23 лютого 2022 року стосовно ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_5