728/834/21 Про умисне невиконання обмежувального припису, встановленого судом - 20.09.2022 Прийняття

за касаційною скаргою захисника ОСОБА_15 на вирок Борзнянського районного суду Чернігівської області від 4 жовтня 2021 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 6 січня 2022 року щодо ОСОБА_1 .

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Борзнянського районного суду Чернігівської області від 4 жовтня 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ст. 390-1 КК та призначено покарання у виді арешту на строк 3 місяці.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 6 січня 2022 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 змінено в частині призначеного покарання та пом`якшено йому покарання за ст. 390-1 КК до 1 місяця арешту. В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без змін.

За вироком суду першої інстанції ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що вінвчинив умисні дії, які виразилися в невиконанні обмежувального припису, встановленого щодо нього судом, тобто вчинив кримінальне правопорушення (проступок), передбачене ст. 390-1 КК, за таких обставин.

Відповідно до рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 24 вересня 2020 року, яке набрало законної сили 25 жовтня 2020 року, видано обмежувальний припис щодо ОСОБА_1 на строк 6 місяців та заборонено останньому:

- перебувати в місці спільного проживання з ОСОБА_2 у АДРЕСА_2 ;

- наближатися на відстань 50 метрів до місця проживання (перебування), навчання дітей, роботи, інших місць частого відвідування ОСОБА_2 ;

- вести листування, телефонні розмови з ОСОБА_2 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Будучи ознайомленим з указаним рішенням суду, 27 грудня 2020 року близько 13:00 ОСОБА_1, маючи умисел на невиконання обмежувального припису, усвідомлюючи, що йому заборонено наближатися на відстань менше 50 метрів до місця роботи ОСОБА_2, прибув до місця роботи останньої - до магазину " ІНФОРМАЦІЯ_2" у АДРЕСА_3 та, перебуваючи в приміщенні магазину, розмовляв з ОСОБА_2 .

Також 5 лютого 2021 року близько 15:30 ОСОБА_1, маючи умисел на невиконання обмежувального припису, усвідомлюючи, що йому заборонено наближатися на відстань менше 50 метрів до місця проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2, підійшов до вказаного домогосподарства, голосно кричав та виражався нецензурною лайкою, бив у хвіртку.

Крім того, 12 лютого 2021 року близько 11:17 ОСОБА_1, маючи умисел на невиконання обмежувального припису, усвідомлюючи, що згідно вищевказаного рішення суду йому заборонено наближатися на відстань менше 50 метрів до місця навчання дитини, перебуваючи в приміщенні Бахмацької гімназії у АДРЕСА_4, підійшов до сина ОСОБА_3 та розмовляв з ним.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог та узагальнені доводи особи, яка її подала

Захисник ОСОБА_16 звернувся до касаційного суду зі скаргою, в якій порушує питання про перегляд судових рішень щодо ОСОБА_1 у касаційному порядку на підставі істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.

На обґрунтування своїх доводів захисник зазначив про те, що:

? суд першої інстанції сформулював у вироку обвинувачення щодо ознайомлення обвинуваченого з рішенням суду про встановлення обмежувального припису, яке є відмінним від обвинувачення, викладеного в повідомленні про підозру та в обвинувальному акті, а саме про те, що ОСОБА_1 8 жовтня 2020 року ознайомлено та вручено рішення Бахмацького районного суду про видачу обмежувального припису, і таким чином ОСОБА_1 був позбавлений права на захист від нового обвинувачення;

? суд першої інстанції в порушення вимог статей 91, 92 КПК не встановив усі елементи події кримінального правопорушення, зокрема не встановив час і місце ознайомлення обвинуваченого з рішенням суду щодо встановлення обмежень спілкування з дружиною та дітьми, щоспростовує наявність події кримінального правопорушення, оскільки відсутній обов`язковий елемент кримінального правопорушення, а саме час вчинення злочину;

? суд апеляційної інстанції не врахував доводи в апеляційній скарзі сторони захисту про те, що час ознайомлення обвинуваченого з рішенням суду про встановлені обмеження є обставиною, яка підлягає доказуванню, що у провадженні не встановлено за якою саме адресою обвинувачений отримав рішення суду про видачу обмежувального припису, що стороною обвинувачення не спростовано показання ОСОБА_1 в судовому засіданні щодо невручення йому судового рішення та його необізнаності про встановлені обмеження;

? у порушення вимог статей 370, 404, 419 КПК суд апеляційної інстанції не перевірив дотримання судом першої інстанції вимог ст. 91 КПК, зокрема щодо необхідності з`ясування обставин про умисел обвинуваченого на невиконання обмежувального припису, не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги в частині безпідставності засудження ОСОБА_1 за ст. 390-1 КК та залишив без змін вирок у частині визнання його винуватим, при цьому, суд формально виклав в ухвалі доводи скарги, не зазначив їх суті, не навів на них мотивованих відповідей, не перевірив доводи, обмежившись перерахуванням доказів, викладених у вироку суду першої інстанції;

? суд апеляційної інстанції, визнавши необґрунтованими доводи сторони захисту, не навів докладних мотивів та не надав оцінки доказам на предмет їх достатності для підтвердження вини обвинуваченого;

? апеляційний суд не мотивував, чому вважав тотожними поняття "ознайомлення і вручення" та "будучи ознайомленим з рішенням суду";

? відповідно до висновку Верховного Суду, зазначеного у постанові від 21 квітня 2021 року (у справі № 295/12923/19), випадки, коли обвинувачення, викладене в обвинувальному акті, не збігається з викладом фактичних даних у повідомленні про підозру, мають визнаватися істотними порушеннями вимог КПК (4651-17) ;

? апеляційний суд дійшов передчасного висновку про залишення без змін вироку суду першої інстанції в частині визнання винуватим ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення (проступку), передбаченого ст. 390-1 КК.

Позиції учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу не надійшло.

У судовому засіданні:

- захисник підтримав вимоги касаційної скарги і повідомив про те, що засуджений призваний на військову службу і на цей час перебуває в лавах Збройних Сил України, про що надіслав суду підтверджуючі документи з клопотанням про їх приєднання до матеріалів кримінального провадження;

- прокурор вважав судові рішення законними та обґрунтованими й просив залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, тому доводи захисника у частині невідповідності висновків суду фактичним обставинам провадження не є предметом дослідження суду касаційної інстанції.

Так, відповідно до оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ст. 390-1 КК (умисне невиконання обмежувальних приписів).

Доводи захисника в касаційній скарзі щодо істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та щодо недоведеності стороною обвинувачення вини ОСОБА_1 у вчиненні інкримінуємого йому кримінального правопорушення (проступку), на думку Суду, є необґрунтованим, виходячи з наступного.

Так, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК, у разі визнання особи винуватою, крім іншого, судом також зазначається:

- формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення;

- статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений;

- докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів;

- мотиви зміни обвинувачення, підстави визнання частини обвинувачення необґрунтованою, якщо судом приймалися такі рішення.

Зі змісту обвинувального акта вбачається, що ОСОБА_1 обвинувачується в умисному невиконанні обмежувального припису, тобто у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ст. 390-1 КК. Саме це формулювання обвинувачення суд визнав доведеним та зазначив місце, час та спосіб вчинення кримінального правопорушення за епізодами 27 грудня 2020 року, 5 та 12 лютого 2021 року. Крім цього, судом першої інстанції з урахуванням вищезазначених положень п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК було зазначено докази на підтвердження встановлених судом обставин та мотиви неврахування окремих доказів та обставин щодо особистого отримання листа з рішенням суду (як про це було зазначено в обвинувальному акті).

При цьому суд першої інстанції, виключивши з обвинувачення обставину особистого отримання ОСОБА_1 листа з рішенням суду та належність підпису на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення саме йому, обґрунтовано зазначив, що це не впливає на кваліфікацію дій ОСОБА_1 за ст. 390-1 КК. Крім того, встановив, що у даному випадку були дотримані вимоги Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) щодо порядку вручення судового рішення відповідно до вимог п. 3 ч. 6 ст. 272, ч. 3 ст. 130, ч. 3 ст. 131 цього Кодексу, оскільки воно було направлене ОСОБА_1 за адресою його місця реєстрації: АДРЕСА_2 .

З урахуванням наведеного суд першої інстанції у цьому випадку діяв у межах своїх повноважень, а посилання у касаційній скарзі на висновок Верховного Суду, зазначений у постанові від 21 квітня 2021 року (у справі № 295/12923/19), є некоректним, оскільки такий висновок зроблено за інших процесуальних підстав та за інших обставин, а саме у випадках, коли викладене в обвинувальному акті не збігається з викладом фактичних даних у повідомленні про підозру та пов`язаний саме з відсутністю даних щодо місця вчинення кримінального правопорушення, що позбавило можливості висловити свою думку щодо правильності визначення територіальної підсудності. Водночас у цьому випадку суд діяв у межах своїх повноважень.

Крім того, визнаючи ОСОБА_1 винуватим у вчиненні інкримінуємого йому кримінального проступку, суд першої інстанції у своєму вироку зазначив, що:

- вважає безпідставними і розцінює як спосіб захисту від обвинувачення твердження сторони захисту про те, що обвинувачений не зрозумів рішення суду під час його проголошення, не отримував його поштою, у зв`язку з чим вважав, що рішення про встановлення обмежувального припису не забороняє йому підходити до дітей, оскільки зібраними у справі доказами та поясненнями самого обвинуваченого підтверджено, що він був присутній у судовому засіданні при розгляді справи про встановлення обмежувального припису, брав участь в обговоренні вказаних питань, його інтереси представляв адвокат і вони обоє були присутні під час проголошення вказаного рішення. Крім того, відповідно до пояснень свідка ОСОБА_4 (сина обвинуваченого) батько просив його не розповідати нікому про їх спілкування, що вказує на те, що ОСОБА_1 знав про обмеження щодо спілкування з дітьми;

- доводи обвинуваченого про те, що він приходив до магазину, де працює потерпіла, з метою купити продукти для дітей, та вказівки захисника про недоведеність вини обвинуваченого у вказаному епізоді також є необґрунтованими, оскільки він міг здійснити покупки в будь-якому іншому магазині, уникнувши тим самим спілкування з ОСОБА_2 .

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні зазначених у вироку діянь за обставин, встановлених судом, і констатував, що такий висновок відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, підтверджується сукупністю зібраних у кримінальному провадженні і досліджених у судовому засіданні доказів, яким суд першої інстанції надав оцінку у сукупності з іншими доказами і на підставі яких прийняв законне та обґрунтоване рішення суду. З урахуванням зазначеного апеляційний суд також дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно кваліфікував дії ОСОБА_1 за ст. 390-1 КК як невиконання обмежувального припису, встановленого щодо нього судом.

У своєму рішенні суд апеляційної інстанції спростував доводи захисника в апеляційній скарзі про відсутність у діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, зазначивши у своїй ухвалі, що вина останнього підтверджується:

- рішенням Бахмацького районного суду Чернігівської області від 24 вересня 2020 року № 728/1674/20 (2-о/728/27/20), яке набрало законної сили 25 жовтня 2020 року, відповідно до якого обвинуваченому на строк 6 місяців заборонено перебувати у місці спільного проживання з ОСОБА_2 у будинку АДРЕСА_2 ; наближатися на відстань 50 метрів до місця проживання (перебування), навчання дітей, роботи, інших місць частого відвідування ОСОБА_2, вести листування, телефонні розмови з ОСОБА_2, або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб;

- протоколом судового засідання Бахмацького районного суду Чернігівської області та записом технічної фіксації судового засідання від 24 вересня 2020 року у провадженні №2-о/728/67/20 за заявою ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису, відповідно до якого обвинувачений ОСОБА_1 був присутній у судовому засіданні в якості заінтересованої особи та мав адвоката, який представляв його інтереси.

Крім цього, суд апеляційної інстанції зазначив, що вина обвинуваченого підтверджується і показаннями свідків, даними у суді першої інстанції:

- ОСОБА_5, яка підтвердила, що ОСОБА_1 27 грудня 2020 року приходив до магазину "ІНФОРМАЦІЯ_2", де працює потерпіла та розмовляв з нею;

- ОСОБА_6, яка пояснила, що 5 лютого 2021 року обвинувачений підходив до місця проживання потерпілої та дітей;

- ОСОБА_7, яка підтвердила, що ОСОБА_1 перебував у приміщенні Бахмацької гімназії та розмовляв зі своїм сином ОСОБА_8 .

Такі показання свідків суд апеляційної інстанції визнав такими, що узгоджуються із показаннями свідка ОСОБА_8, який показав, що обвинувачений 5 лютого 2021 року проводив їх з братом та бабусею до двору їхнього домогосподарства на АДРЕСА_2, а 12 лютого 2021 року дійсно приходив до нього у школу та розмовляв з ним.

З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що показання ОСОБА_1 в частині необізнаності щодо обмежувального припису спростовується матеріалами справи, з яких вбачається, що він знав про існування рішення суду, яким видано обмежувальний припис щодо нього, оскільки був учасником судового засідання, був присутній під час оголошення рішення та мав адвоката, який представляв його інтереси, тому доводи про відсутність у вироку посилання на час та місце вручення обмежувального припису є безпідставними, оскільки присутність при оголошенні рішення доведена, а саме вручення такого рішення в цілому не впливає на кваліфікацію кримінального проступку.

Крім того, суд апеляційної інстанції обґрунтував своє рішення і показаннями свідка ОСОБА_8, який повідомив, що батько знав про заборону їм бачитися, оскільки при зустрічі просив не розповідати нікому та намагався, щоб їх не бачили разом.

Постановляючи ухвалу, апеляційний суд також врахував, що в суді апеляційної інстанції обвинувачений визнав свою провину.

З огляду на зазначене в касаційній скарзі захисника не наведено доводів про допущення судами таких порушень, які б могли перешкодити їм ухвалитизаконне й обґрунтоване судове рішення або спростовували б правильність висновків суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального проступку, правильності кваліфікації його дій, у зв`язку з чим відсутні обґрунтовані підстави для задоволення вимог касаційної скарги в цій частині.

Отже, відсутні обґрунтовані підстави для задоволення касаційної скарги захисника.

Разом з тим, як вбачається зі змісту ухвали суду апеляційної інстанції, з огляду на вимоги ст. 65 КК, суд апеляційної інстанції, врахувавши дані про особу ОСОБА_1, дійшов висновку про призначення останньому покарання у виді арешту на мінімальний строк 1 місяць.

Водночас, під час розгляду у суді касаційної скарги захисник зазначив, що ОСОБА_1 призваний на військову службу і на цей час перебуває в лавах Збройних Сил України, що підтверджується копіями документів, які надійшли до касаційного суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 КК за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного, суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне провадження, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.

Беручи до уваги обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, а саме, що ОСОБА_1 вчинив кримінальний проступок, відсутність тяжких наслідків від вчиненого, визнання ним у суді апеляційної інстанції вини, відсутність у нього негативних характеристик, те, що він є учасником бойових дій і вперше притягується до кримінальної відповідальності, а також враховуючи, що ОСОБА_9 призваний на військову службу і перебуває в лавах Збройних Сил України, є підстави для визнання вказаних обставин, такими, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого, виправданого чи особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.

З урахуванням зазначеного, Суд дійшов висновку про те, що є обґрунтовані підстави для застосування в порядку ч. 2 ст. 433 КПК положень, передбачених ч. 1 ст. 69 КК, та призначення ОСОБА_1 більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті, а саме покарання у виді штрафу.

Ураховуючи викладене, керуючись статтями 369, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_15 в інтересах засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 6 січня 2022 року щодо ОСОБА_1 в порядку, передбаченому ч. 2 ст. 433 КПК, змінити в частині призначення покарання.

Призначити ОСОБА_1 покарання за вчинення кримінального проступку, передбаченого ст. 390-1 КК,із застосуванням положення ч. 1 ст. 69 КК, у виді штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 510 (п`ятсот десять) грн.