Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Карася О.В., Рибченка А.О.,

секретар судового засідання Загородній А.А.,

за участю представника позивача Кричфалушого С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаворит-М" до Державної податкової інспекції у Тячівському районі Закарпатської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаворит-М" на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 8 липня 2015 року,

У липні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фаворит-М" (далі - позивач, ТОВ "Фаворит-М") звернулося до суду із позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Тячівському районі Закарпатської області Державної податкової служби № 579/0001742332/1735 від 15.08.2011 року та № 671/0002182332/1998 від 14.09.2011 року.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 2 жовтня 2012 року адміністративний позов задоволено.

Суд першої інстанції мотивував свої рішення тим, що відповідачем не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 8 липня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення тим, що позивачем було здійснено передоплату, але не було отримано товар, а тому відсутній об'єкт оподаткування ПДВ, яким згідно з ст. 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ) є операції з поставки товарів (робіт, послуг) і оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято відповідачем правомірно.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить про його скасування, як такого, що ухвалене із порушенням норм матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції залишити в силі, як скасоване помилково. У доводах касаційної скарги зазначає, що позивачем подані всі необхідні первинні документи які підтверджують реальність здійснення господарських операцій між ним та контрагентами, а тому ним правомірно сформовано податковий кредит.

Касаційний розгляд справи проведено у відкритому судовому засіданні, відповідно до ст. 221 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ).

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Фаворит - М" була подана податкова декларація з ПДВ за квітень, травень, червень місяці 2011 року (а.с. 38-46). Підприємством було подано до Державної податкової інспекції у Тячівському районі Закарпатської області розрахунок сум бюджетного відшкодування та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування від 20.06.2011 року (а.с. 47, 49), розрахунок сум бюджетного відшкодування та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування від 20.07.2011 року (а.с. 48, 50).

Податковим органом проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ "Фаворит-М" з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за травень 2011 року яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось у квітні 2010 року.

За результатами перевірки складено акт від 02.08.2011 року № 463-232/32911702 яким встановлено порушення позивачем вимог: п. 200.1, п. 200.4 ст. 200 ПК України а саме - підприємство завищено суму бюджетного відшкодування за травень 2011 року на загальну суму - 70000 грн.

На підставі вказаного акту перевірки податковий орган прийняв податкове повідомлення-рішення № 579/0001742332/1735 від 15.08.2011 року про зменшення бюджетного відшкодування податку на додану вартість на суму - 70000 грн.

07.09.2011 року податковий орган провів позапланову виїзну перевірку ТОВ "Фаворит-М" з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за червень 2011 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалась у травні 2010 року, що підтверджується актом № 530-232/32922702.

Вказаним актом встановлено порушення позивачем п. 200.1, п. 200.4 ст. 200 ПК України а саме - підприємство завищило суму бюджетного відшкодування за червень 2011 року на суму - 46666,67 грн.

На підставі вказаного акту перевірки податковий орган прийняв податкове повідомлення - рішення № 671/0002182332/1998 від 14.09.2011 року про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі - 46666,67 грн.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За змістом п. 198.2 ст. 198 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судами попередніх інстанції встановлено, що 17.02.2011 року позивач ТОВ "Фаворит-М" (покупець) уклав з ТОВ "Вольво Україна" (продавець) договір купівлі-продажу за № UKR11/0211VU за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупця, а покупець зобов'язався прийняти та сплатити грошову суму на умовах вказаного договору за три одиниці нових сідельних тягачів Volvo FH 4x2 та дві одиниці нових тривісних сідловин рефрижераторних напівпричепів FERROPLAST відповідно до технічної специфікації.

За умовами договору покупець сплачує продавцю авансовий платіж у розмірі - 20% від загальної суми договору, який повинен бути сплачений до 10.06.2011 року та становить - 901069,22 грн., в тому числі податок на додану вартість, що на момент укладення договору еквівалентно - 83900 Євро. Остаточний платіж в розмірі 80 % від загальної суми договору, сплачується покупцем протягом 5 банківських днів після отримання письмового повідомлення від продавця по електронній пошті про готовність обладнання до відвантаження, що становить - 3604276,80 грн., в т.ч ПДВ що на момент укладення договору еквівалентно - 335600 євро.

Згідно приєднаних до адміністративного позову банківських виписок від 19.04.2011 року (а.с. 11) та банківських виписок від 29.04.2011 року (а.с. 10) позивачем перераховано на користь ТОВ "Вольво Україна" часткову передоплату (авансову оплату) у розмірі 420000 грн., ПДВ - 70 000 грн., що підтверджено даними виписками, та було отримано податкову накладну № 34 від 19.04.2011 року (а.с. 56) та податкову накладну № 38 від 29.04.2011 року (а.с. 57), що оформлені відповідно до вимог ст. 201 Податкового кодексу України.

26.05.2011 року та 31.05.2011 року ТОВ "Фаворит-М" перераховано на користь ТОВ "Вольво Україна" часткову передплату (авансову оплату) у розмірі 280000 грн., ПДВ - 46666,67 грн., що підтверджено платіжними дорученнями № 606 від 26.05.2011 року (а.с. 9) та № 619 від 31.05.2011 року (а.с 12), та отримано податкові накладні № 813 від 26.05.2011 року (а.с. 58) та № 1060 від 31.05.2011 року (а.с. 59), що оформлені відповідно до вимог ст. 201 ПК України.

Отже, в силу приписів п. 198.2 ст. 198 ПК України, саме дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг є датою віднесення вказаних сум податку до податкового кредиту позивача.

26.07.2011р. ТОВ "Фаворит-М" отримало від ТОВ "Вольво Україна" 2 одиниці нових сідлових тягачів Volvo FH та 2 одиниці нових тривісних сідлових рефрежираторів напівпричепів Ferroplast та 27.07.2011р. та згідно актів прийому-передачі та техпаспортів (а.с. 60-61) зареєструвало їх у МРЕВ ДАІ.

Позивач здійснював оплату за отримані послуги/виконані роботи шляхом безготівкових розрахунків через банківську установу з урахуванням ПДВ.

На момент здійснення господарських операцій позивач та його контрагенти були включені до Єдиного державного реєстру та перебували на обліку платників податків.

Судами попередніх інстанцій не встановлено порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість, які б позбавляли позивача права на податковий кредит за наслідками здійснення господарських операцій із зазначеним контрагентом.

Встановлено, з даних платника податків та податкового органу, що відбулись зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі позивача у зв'язку з його господарською діяльністю.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту по вказаним господарським операціям, оскільки реальність таких підтверджується первинними документами, які у повній мірі відображають зміст господарських операцій та їх вартісні показники.

Пунктами 200.1-200.3 ст. 200 ПК України, передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 200.4 цієї ж статті, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п. 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

З огляду на те, що суд касаційної інстанції приходить до висновку, що, в даному випадку, бюджетному відшкодуванню підлягає сума податку фактично сплачена позивачем у постачальнику товару, а тому правильним є висновок суду першої інстанцій про те, що позивачем не порушено вимоги п. 200.1, 200.3, 200.4 ст. 200 ПК України, оскільки ним правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість та позивач має право на бюджетне відшкодування вищезазначених коштів, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними.

З огляду на зазначене, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до закону і скасовано помилково.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 223 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі судове рішення суду першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що з рішення суду першої інстанції вбачається, що при його ухвалені, суд не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для скасування чи зміни судового рішення, та воно ухвалено відповідно до закону і скасоване помилково.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 223, 226, 230, 231 КАС України, суд

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаворит-М" задовольнити.

Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 8 липня 2015 року у справі № 2а-0770/2473/12 скасувати, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду м. Києва від 2 жовтня 2012 року в даній справі залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235 - 244-2 КАС України.

Повний текст виготовлено 08.09.2016 року.