Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого - Смоковича М.І.,

суддів: Мороза В. Ф., Сороки М. О.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до посадової особи Управління Пенсійного фонду України в місті Сєвєродонецьку Луганської області Задорожньої Юлії Анатоліївни, Управління Пенсійного фонду України в місті Сєвєродонецьку Луганської області про зобов'язання провести перерахунок пенсії, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 11 лютого 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2016 року,

У липні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до посадової особи Управління Пенсійного фонду України в місті Сєвєродонецьку Луганської області ОСОБА_2 (далі - Управління ПФУ) і з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив:

визнати протиправними дії спеціаліста Управління ПФУ ОСОБА_2 при застосуванні законодавства для обчислення і призначення спеціальної пенсії як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

визнати порушення ОСОБА_2 при призначенні спеціальної пенсії ОСОБА_1 порушення вимог ст.ст. 6, 13, 15, 19 Закону України "Про пенсійне забезпечення" і ст.ст. 13, 51, 56, 57 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";

визнати перевищення відповідачем посадових повноважень при виборі законодавства для обчислення пенсії учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

зобов'язати відповідача провести розрахунок пенсії позивача у відповідності із Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) в редакції 2004 року;

зобов'язати відповідача провести перерахунок розміру пенсії позивача виходячи із нового розміру заробітку, який надано ЗАТ "Сєвєродонецьке об'єднання АЗОТ" у грудні 2010 року із заробітку 1868 рублів СРСР з дати призначення пенсії - 4 листопада 2004 року;

зобов'язати відповідача застосувати належну середньогалузеву заробітну плату за 2003 рік у розмірі 462 грн. 62 коп. при розрахунку розміру пенсії позивачу;

визнати застосування відповідачем до інших учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС відмінних норм законодавства, ніж ті, які застосовувалися відносно позивача;

визнати, що відповідач порушила вимоги ст.ст. 2, 3, 8, 10, 26, 27, 28, 40, 41, 42, п.п. 2, 13, 16 (абз.2) Розділу XV Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) ;

визнати, що відповідач при призначенні позивачу пенсії порушила вимоги ст. 17 Закону України "Про державну службу" і присягу державного службовця;

визнати, що відповідач при призначенні пенсії позивачу порушила ст. 46 Конституції України;

зобов'язати відповідача провести виплату незаконно недоплаченої пенсії з 2004 року по 2014 рік на підставі ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";

виконати вимоги ч. 2 ст. 91 Кодексу адміністративного судочинства України та виплатити позивачу компенсацію за втрачений заробіток або відрив від звичайних занять;

стягнути з відповідача спричинену матеріальну шкоду у розмірі 714020 грн. та моральну шкоду у розмірі 105000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що йому як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС другої категорії неправомірно призначено пенсію на загальних підставах відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) , внаслідок чого пенсію він отримує у значно меншому розмірі, аніж міг би отримувати, якщо б її розрахунок було здійснено у відповідності до вимог ст. ст. 56, 57 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Позивач наполягає на тому, що саме ОСОБА_2. винна як у неправильному застосуванні норм законодавства при призначенні його пенсії, так і в неправильному її розрахунку. Стосовно останнього, то позивач звертає увагу на те, що при визначенні розміру його пенсії ОСОБА_2. залишила поза увагою надану у 2005 році Управлінню ПФУ довідку ЗАТ СП "АЗОТ" від 1 серпня 1992 року про заробіток за період перебування в зоні Чорнобильської АЕС у період грудень 1987 року - березень 1988 року, а при розрахунку пенсії мала б застосувати середньогалузеву заробітну плату за 2003 рік в розмірі 462,59 грн. Крім того позивач зазначив про те, що листом від 30 грудня 2010 року ЗАТ СП "АЗОТ" скерувало на адресу Управління ПФУ довідку про заробітну плату (за період грудень 1987 року - березень 1988 року) для нарахування пенсії за час участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (1867,84 рублів СРСР), на підставі якої, як вважає позивач, і слід здійснити перерахунок його пенсії починаючи з дати її призначення.

Сєвєродонецький міський суд Луганської області постановою від 11 лютого 2016 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовив.

Донецький апеляційний адміністративний суд ухвалою від 29 березня 2016 року залишив без змін постанову Сєвєродонецький міського суду Луганської області від 11 лютого 2016 року.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

У справі встановлено, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС другої категорії, що підтверджується посвідченням НОМЕР_1 від 28 січня 1993 року.

Згідно з розпорядженням Управління ПФУ № 190461 від 24 листопада 2004 року ОСОБА_1 як ліквідатору наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії з 5 листопада 2004 року призначено пенсію за віком та у зв'язку з роботою з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 в розмірі 294,83 грн. Пенсію призначено зі зменшенням пенсійного віку на 11 років у відповідності до статті 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Розрахунок пенсії позивача проведено у відповідності з нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) , постанови Кабінету Міністрів України від 20 листопада 2003 року № 1783 "Про заходи щодо поліпшення пенсійного забезпечення громадян" (1783-2003-п) та Указу Президента України від 25 серпня 1998 року № 762/96 "Про грошову реформу" (762/96) .

Суди попередніх інстанцій з'ясували, що обставини стосовно призначення та обчислення позивачу пенсії згідно з розпорядженням Управління ПФУ № 190461 від 24 листопада 2004 року було предметом судового розгляду Луганського окружного адміністративного суду в адміністративній справі № 2а-321/09/1270. Постановою цього суду від 7 травня 2009 року (залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2009 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24 травня 2011 року) встановлено, що основну пенсію ОСОБА_1 як ліквідатору наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (2 категорії) правомірно призначено та розраховано відповідно до Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) , Постанови Кабінету Міністів України від 20 листопада 2003 року № 1783 "Про заходи щодо поліпшення пенсійного забезпечення громадян" (1783-2003-п) та з урахуванням пільг зі зменшення пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, та з обчислення середньомісячного заробітку для обчислення розміру пенсії відповідно до Закону України від 28 січня 1991 року № 796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Щодо додаткової пенсії ОСОБА_1 за шкоду, заподіяну здоров'ю, то в цій частині Луганський окружний адміністративний суд визнав дії посадових осіб Управління ПФУ незаконними і зобов'язав Управління ПФУ здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з 1 січня 2005 року до 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року.

Зважаючи на наведене, під час розгляду цієї справи суди попередніх інстанцій, посилаючись на положення частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, повторно не з'ясовували правильності здійснених відповідачем розрахунків належних позивачу пенсійних виплат, ствердивши про доведеність цих обставин.

Стосовно доводів позивача про відсутність у матеріалах його пенсійної справи довідки від 1 серпня 1992 року про заробітну плату за період перебування на військових зборах з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС з 12 грудня 1987 року по 13 березня 1988 року, яка на його переконання мала б бути взята до уваги при призначенні пенсії, суди попередній інстанцій зазначили про відсутність обґрунтованих підстав вважати, що така довідка у відповідача взагалі була. Стосовно наданої позивачем ксерокопії цієї довідки суди попередніх інстанцій висловили сумнів стосовно її вірогідності.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що при призначенні основної пенсії позивачу Управління ПФУ діяло відповідно до вимог чинного на той час законодавства України, а обґрунтованих підстав для здійснення перерахунку призначеної позивачу пенсії з урахуванням довідки від 1 серпня 1992 року про суми заробітку за період грудень 1987 року - березень 1988 року не встановлено. З огляду на відсутність підстав для визнання неправомірними дій відповідача при призначенні пенсії та для її перерахунку, суд першої інстанцій відмовив також й у задоволенні позовних вимог щодо стягнення моральної і матеріальної шкоди.

Донецький апеляційний адміністративний суд, який переглядав рішення суду першої інстанції, з такими висновками погодився.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України частково погоджується із висновками судів попередніх інстанцій та зазначає наступне.

Судячи зі встановлених судами попередніх інстанцій обставин звернення позивача до суду з цим позовом зумовлено неправомірністю дій посадових осіб Управління ПФУ при призначенні йому пенсії у листопаді 2004 року, а також у зв'язку з відмовою у здійсненні перерахунку цієї пенсії з врахуванням його заробітку в сумі 1868 рублів СРСР на підставі довідки ЗАТ СП "Азот" від 30 грудня 2010 року № 1730. Стосовно першої підстави, то як встановлено у справі, позивач не погоджується як із правовими підставами для призначення та обрахунку розміру його пенсії, так і з правомірністю розрахунку цієї пенсії, оскільки такий здійснено без урахування довідки про його заробіток від 1 серпня 1992 року.

Відповідно до статті 49 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон № 796-ХІІ (796-12) ) пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Особам, віднесеним до категорії 1, державні пенсії призначаються відповідно до статті 54 Закону № 796-ХІІ. Це пенсія по інвалідності та пенсія у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Особам, віднесеним до категорій 2, 3 та 4, пенсія призначається та обчислюється відповідно до Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) з урахуванням пільг зі зменшення пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, та з обчислення середньомісячного заробітку для обчислення розміру пенсії (статті 55 та 57 Закону № 796-ХІІ).

Суди попередніх інстанцій з'ясували, що обставини щодо призначення позивачу основної пенсії за віком як ліквідатору наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії вже були предметом розгляду Луганського окружного адміністративного суду, за наслідками якого цей суд прийняв постанову від 7 вересня 2009 року, яка набрала законної сили. Відтак при розгляді цієї справи суди попередніх інстанцій, посилаючись на ст. ст. 24, 25, 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", лише констатували правомірність дій відповідача стосовно призначення позивачу в листопаді 2004 року основної пенсії, без з'ясування підстав та порядку її розрахунку.

Разом з тим, у контексті розгляду даної справи слід зазначити, що наявність постанови суду, яка набрала законної сили, з того самого спору і між тими самими сторонами, є підставою не для звільнення від доказування встановлених цією постановою обставин відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, а для закриття провадження у справі відповідно до пункту 4 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України.

Окрім того, відмовляючи в задоволенні позову суди попередніх інстанцій залишили поза увагою доводи позивача стосовно перерахунку пенсії на підставі надісланої на адресу Управління ПФУ довідки ЗАТ СП "Азот" від 30 грудня 2010 року № 1730. Зокрема суди не з'ясовували, які саме обставини позивач намагається довести цією довідкою, зокрема чи має вона значення для визначення основного розміру пенсії позивача і за який період, чи дійсно позивач звертався із заявою про перерахунок його пенсії з урахуванням цієї довідки, чи отримував відповідач згадану довідку і чи приймав у зв'язку з цим рішення щодо перерахунку пенсії позивача. В апеляційній скарзі на постанову Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 11 лютого 2016 року відповідач з-поміж іншого зазначив про те, що на підставі наданої у грудні 2010 року довідки було здійснено розрахунок пенсії ОСОБА_1 з урахуванням його заробітку за січень 1988 року, про що останнього повідомлено листом від 2 лютого 2011 року. Як наслідок розмір пенсії ОСОБА_1 зменшився з 1335,58 грн. до 1008,60 грн. Пояснення такого ж змісту відповідач надавав і під час розгляду справи в суді першої інстанції, заперечуючи у зв'язку з цим обґрунтованість позовних вимог в цій частині. На підтвердження своїх доводів відповідач посилається на розпорядження Управління ПФУ від 14 грудня 2010 року і від 7 січня 2011 року, які як і супровідний лист ЗАТ СП "Азот" від 30 грудня 2010 року про надіслання довідки від 30 грудня 2010 року № 1730 з резолюцією посадової особи Управління ПФУ "до роботи", є матеріалах пенсійної справи позивача, копії яких долучено до матеріалів судової справи. Утім правової оцінки як доводам сторін в цій частині, так і наданим доказам суди попередніх інстанцій не надали. Не з'ясованим у зв'язку з цим залишилось також питання про строки звернення до суду з такими вимогами.

Суд апеляційної інстанції правильно зауважив, що ухвалою від 31 липня 2014 року Севєродонецький міський суд Луганської області залишив без розгляду позовні вимоги, зокрема, про зобов'язання посадової особи Управління ПФУ ОСОБА_2 провести перерахунок розміру спеціальної пільгової пенсії згідно з вимогами ст.ст. 6, 13, 15, 19 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та ст.ст. 51, 56, 57 "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" на підставі довідки СВО "Азот" від 30 грудня 2010 року, виходячи з розміру заробітку в сумі 1868 рублів СРСР за період з 1 січня 2004 року по 28 січня 2014 року. Проте, за тими самими позовними вимогами, але з вказівкою "з 29 січня 2014 року" провадження у справі, згідно зі згаданою вище ухвалою від 31 липня 2014 року, було відкрито. Окрім того, після постановлення ухвали від 31 липня 2014 року позивач вже під час розгляду справи уточнив позовні вимоги, по суті відтворивши їх зміст (в цій частині) у первинній редакції.

Відповідно до частин другої, третьої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд касаційної інстанції, згідно з частиною першою статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 227 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.

Оскільки рішення судів попередніх інстанцій не відповідають вимогам законності та обґрунтованості і таке неправильне вирішення справи не може бути усунено судом касаційної інстанції, рішення судів, про перегляд яких подано касаційну скаргу, підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду слід врахувати вищенаведене та прийняти обґрунтоване та законне рішення за результатами повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності.

Керуючись статями 159, 221, 223, 227, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 11 лютого 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2016 року у цій справі скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.