2а-10533/11/2670 Про скасування податкових повідомлень-рішень щодо податку на прибуток та податку на додану вартість - 31.01.2013 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛР Глобус"на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 03 вересня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛР Глобус" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.Києва ДПС, Державної податкової адміністрації України, третя особа: Спеціалізована державна податкова інспекція у м. Києві по роботі з великими платниками податків про скасування податкових повідомлень-рішень №0000212370/0, №0000202370/0 від 23.02.2011 pоку та рішення №12521/6/25-0115 від 11.07.2011 року, -

У липні 2012 року позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.Києва ДПС, Державної податкової адміністрації України, третя особа: Спеціалізована державна податкова інспекція у м. Києві по роботі з великими платниками податків про скасування податкових повідомлень-рішень №0000212370/0, №0000202370/0 від 23.02.2011 pоку та рішення №12521/6/25-0115 від 11.07.2011 року. Свої позовні вимоги мотивував тим, що оскаржувані рішення відповідачів такими, що не відповідають законодавству, а тому мають бути скасованими.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 03 вересня 2012 року у задоволені позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою позов задоволити повністю.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду - скасуванню в частині з таких підстав.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів не погоджується в повній мірі з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог позивача, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м.Києва ДПС була проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2008 року по 30.09.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 року по 30.09.2010 року.

Перевіркою було встановлено, що позивачем у перевіряємий період укладено договір від 28.06.2007 р. б/н про відкриття кредитної лінії на суму 140 000 000 доларів США з "HYPO REAL ESTATE BANK ІNTERNATIONAL AGA" (ФРН) (Організатор) та "FLINT NOMINEES LIMITED" Сполучене Королівство (Лондон) (Кредитний агент). Згідно п.3.1 Договору позивач як позичальник використовує всі суми, отримані за кредитною лінією в цілях і в рахунок витрат на придбання. Придбання означає придбання, в ході низки операцій з купівлі-продажу позичальником компаній - Ділайт, Ділайт Сіті, Ділайт Плюс і Столиця. Тобто кредит був отриманий для придбання корпоративних прав (акцій, часток) зазначених компаній.

Перевіркою також встановлено, що грошові кошти, отримані за вказаним кредитним договором, були внесені позивачем до статутного фонду компаній Ділайт, Ділайт Сіті, Ділайт Плюс і Столиця, тобто, фактично, позивач є засновником зазначених компаній. Придбання позивачем корпоративних прав є разовою фінансовою операцією, спрямованою на встановлення контролю над компаніями Ділайт, Ділайт Сіті, Ділайт Плюс і Столиця, отже не являється господарською діяльністю, оскільки не носить постійного характеру.

Таким чином, відповідач дійшов висновку, що використання позивачем кредитних коштів за договором від 28.06.2007 р. б/н не пов'язано з його господарською діяльністю, а тому проценти, які позивач сплачує за кредитом та курсові різниці, не можуть включатись до складу валових витрат підприємства.

Крім того, в ході перевірки було встановлено, що в перевіряємому періоді, позивач мав взаємовідносини з ПП "Мережа будівельних фахівців" та ТОВ "Аурумніка".

При здійсненні перевірки задекларованого податкового кредиту позивача за грудень 2008 року, липень 2009 року та опрацюванні Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, встановлено завищення сум податкового кредиту з податку на додану вартість за грудень 2008 року всього на суму 5 434,00 грн. та за липень 2009 року всього на суму 33 145,00 грн.

Так, ПП "Мережа будівельних фахівців" стан платника податків -запит на встановлення місцезнаходження (місця проживання); до податкових органів не звітує; кількість працюючих за І квартал 2009 р. - 1 особа; інформація щодо наявності основних та обігових фондів відсутня; свідоцтво платника податку на додану вартість анульовано 30.01.2009 р.; податкові зобов'язання по взаємовідносинам з позивачем - не задекларовані. ТОВ "Аурумніка" -стан платника -припинено (ліквідовано, закрито); до податкових органів не звітує; кількість працюючих за І квартал 2010 р. - 3 особи; інформація щодо наявності основних та обігових фондів відсутня; свідоцтво платника податку на додану вартість анульовано 21.10.2010 р.; податкові зобов'язання по взаємовідносинам з позивачем - не задекларовані.

За результатами перевірки складено акт від 01.02.2011 р. № 40/1-23-70-35234901, яким зафіксовані порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме: п.1.32. ст.1, пп.5.5.1. п.5.1. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 51515444,00 грн., у тому числі по періодам: 4 квартал 2008 року- 8267004,00 грн., 1 квартал 2009 року-4 834812,00 грн., 2 квартал 2009 року- 2836720,00 грн., 3 квартал 2009 року-5966737,00 грн., 4 квартал 2009 року- 7519929,00 грн., 1 квартал 2010 року- 7513729,00 грн., 2 квартал 2010 року-7509019,00 грн., 3 квартал 2010 року-7067494,00 грн.; пп.7.2.3. п.7.2., пп.7.4.1, пп.7.4.5. п.7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.4. Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом ДПА України від 23.06.1997 р. №233/2037 (z0233-97) , в результаті чого позивачем завищено податковий кредит у сумі 38579,00 грн., в т.ч. за грудень 2008 року-5434,00 грн., за липень 2009 року-33145,00грн., а також завищено суму ПДВ, яка включається до складу податкового кредиту наступного звітного періоду (р.22.2. Декларації з ПДВ) за липень 2009 року у розмірі 33145,00 грн.; п.1.3. наказу ДПА України від 16.01.2008 р. № 28 "Про затвердження Порядку подання звітів про утримання та винесення то бюджету податку на доходи нерезидентів" щодо неподання звітів про виплачені доходи, утримання та внесення до бюджету податку на доходи нерезидента у вигляді процентів за користування позикою компанії London Regional GROUP FININANCE LIMITED" (Великобританія) за 3 квартали 2008 року, за 2008 рік, за І квартал 2009 року, за півріччя 2009 року, за 3 квартали 2009 року, за 2009 рік, за І квартал 2010 року, за півріччя 2010 року та за 3 квартали 2010 року.

Не погоджуючись з висновками акту перевірки від 01.02.2011 р. № 40/1-23-70-35234901, позивачем були подані до відповідача-1 заперечення та зауваження до зазначеного акту, за результатами розгляду яких, висновки акту перевірки від 01.02.2011 р. № 40/1-23-70-35234901 щодо встановлених порушень, були залишені без змін.

На підставі акта перевірки від 01.02.2011 р. № 40/1-23-70-35234901, відповідачем-1 були винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення форми "Р": від 23.02.2011 р. №0000212370/0, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 38 579,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 9 645,00 грн. від 23.02.2011 р. № 000202370/0, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 51 515 444,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 12 878 861,00 грн.

Не погоджуючись з такими рішеннями Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.Києва ДПС, позивач використовуючи, надане йому ст.56 Податкового кодексу України право адміністративного оскарження рішень податкових органів, звертався зі скаргами до Державної податкової адміністрації у м.Києві та Державної податкової адміністрації України, за результатами розгляду яких, рішеннями про результати розгляду скарг, оскаржувані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.Києва ДПС були залишені без змін, а скарги - без задоволення.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам, необхідно зазначити наступне.

У зв'язку з тим, що перевірка позивача проводилась за період до набрання чинності Податковим кодексом України (2755-17) (до 01.01.2011 р.), розгляд та вирішення адміністративної справи необхідно здійснювати з урахуванням норм податкового законодавства, яке діяло до 31.12.2010 року.

Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог в частині щодо скасування податкового повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.Києва ДПС від 23.02.2011 року № 0000212370/0 та щодо скасування рішення Державної податкової адміністрації України від 11.07.2011 року №12521/6/25-0115 за результатами розгляду повторної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛР Глобус" в частині щодо скасування податкового повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.Києва ДПС від 23.02.2011 року № 0000212370/0, з огляду на таке.

Згідно п.1.7. ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 вищевказаного Закону України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Пп.7.5.1. п.7.5. цього Закону України (168/97-ВР) визнає датою виникнення права платника податку на податковий кредит дату списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт і послуг) або дату отримання податкової накладної.

Право платника податку (покупця) на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплаченого у зв'язку з придбання товарів (робіт, послуг), кореспондується з обов'язком платника податку (продавця) утримати та перерахувати до бюджету відповідні суми податку.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 зазначеного закону, до податкового кредиту не дозволяється включення будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У разі, коли на момент перевірки платника податку податковим органом, суми податку попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними вище документами, тоді платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, встановлених законодавством України, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену документами.

Аналогічні положення закріплені в ст.198 Податкового кодексу України.

Законом України "Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні" (996-14) передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Згідно ст.9 зазначеного закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 (z0168-95) , первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Крім того, пунктом 3.4. Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 р. № 166 (z0250-97) (зі змінами та доповненнями) визначено, що платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації, а дані, наведені ним в декларації, мають відповідати даним його бухгалтерського обліку, оскільки фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до п.4 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 р. № 165 (z0233-97) , сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) у реєстрі отриманих та виданих податкових накладних.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум ПДВ сплачених у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (видаткові накладні, податкові накладні, акти здачі-приймання робіт тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) .

Позивачем не надано суду жодних первинних документів, які б підтверджували дійсність та, взагалі, існування його взаємовідносин з контрагентами ПП "Мережа будівельних фахівців" та ТОВ "Аурумніка", по яким позивачем був сформований податковий кредит, відповідно, за грудень 2008 року в розмірі 5 434,00 грн. та за липень 2009 року в розмірі 33 145,00 грн.

Щодо відмови у задоволенні позовних вимог в частині щодо скасування податкового повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.Києва ДПС від 23.02.2011 року № 0000202370/0 та щодо скасування рішення Державної податкової адміністрації України від 11.07.2011 року №12521/6/25-0115 за результатами розгляду повторної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛР Глобус" в частині щодо скасування податкового повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.Києва ДПС від 23.02.2011 року № 0000202370/0, колегія суддів не погоджується з позицією суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Статтею 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Що стосується віднесення до складу валових витрат процентів за кредитом, який був витрачений для придбання корпоративних прав, то позивач мав повне право формувати валові витрати з урахуванням процентів, так як кредитні кошти були використані в господарській діяльності позивача, якою було придбання корпоративних прав у компаніях TOB «Ділайт», TOB «Ділайт Сіті», TOB «Ділайт Плюс» і «Столиця».

Відповідно до пп.1.11.1. п.1.11. ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", фінансовий кредит - це кошти, які надаються банком - резидентом або нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають статус небанківських фінансових установ, згідно з відповідним законодавством, а також іноземними урядами або його офіційними агентствами чи міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами-нерезидентами у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк, для цільового використання та під процент.

Згідно пп.1.32. ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до п.5.1, пп.5.5.1. п.5.5. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами)

протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Таким чином, податковим законодавством чітко визначено, що для підтвердження включення витрат, пов'язаних з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами), необхідно доведення використання кредитних коштів у власній господарській діяльності.

Отже, проценти за кредитом можна відносити до складу валових витрат, якщо кредит використаний на цілі, пов'язані з господарською діяльністю платника податку. Пункт 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до п. 1.28 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (334/94-ВР) , «інвестиція - господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно».

Тобто, виходячи з аналізу Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (334/94-ВР) можливо зробити висновок, що будь-яка інвестиція (включаючи придбання корпоративних прав) є господарською операцією. При цьому очевидно, що будь-яка господарська діяльність складається з господарських операцій, що ще раз підтверджує безпідставність позиції, викладеної в Акті перевірки.

В даному випадку придбання корпоративних прав було направлене саме на одержання та збільшення доходу від основної господарської діяльності позивача - управління об'єктами нерухомості та здавання їх в оренду.

Кредитні кошти були використані, серед іншого, для встановлення контролю (шляхом придбання корпоративних прав TOB «Ділайт», TOB «Ділайт Плюс», TOB «Ділайт Сіті», що володіють сукупно 100% торгівельного центру «Глобус») над активами ТЦ «Глобус» і забезпечення таким чином в подальшому їх безпосереднього використання позивачем, як ексклюзивним орендарем та особою відповідальною в цілому за належну експлуатацію торгівельного центру. Така модель ведення бізнесу дозволяє більш ефективно надавати послуги з оренди та збільшити корисну орендовану площу, централізація обслуговування розміщених торгівельних центрів та залучення професійного персоналу та спеціалізованих компаній дає можливість зменшити витрати на обслуговування, єдина маркетингова політика дозволяє збільшити комерційну вартість.

Справедливість наведеного вище висновку та правомірність аргументації підтверджується індивідуальним роз'ясненням (податковою консультацією) Державної податкової адміністрації України, яке позивач отримав у відповідь на свій запит листом від 09.04.09 р. № 3254/6/15-0215.

У вказаній податковій консультації зазначено, що позивач правий у своєму рішенні щодо включення процентів за кредитами до складу валових витрат. Копія цього роз'яснення, надсилалась позивачем Державній податковій інспекції у Голосіївському районі м.Києва ДПС разом із запереченнями та зауваженнями до Акта перевірки, а також акцентувалась увага на наявності такого роз'яснення у повторній скарзі, що була подана до Державної податкової адміністрації України, однак жодним чином не була врахована у рішеннях Відповідачів за результатами розгляду поданих позивачем скарг.

Колегія суддів вважає за потібне зазначити про те, що на момен виникнення даних правовідносин діяв Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондам» від 21.12.2000р. №2181-ІІІ (2181-14) .

Відповідно до змісту пункту «д» підпункту 4.4.2 пункту 4.4 ст.4 вищевказаного Закону №2181-ІІІ (2181-14) , не може бути притягнутим до відповідальності платник податків, який діяв відповідно до наданого йому податкового роз'яснення (за відсутності податкових роз'яснень з цього питання, що мають пріоритет) або узагальнюючого податкового роз'яснення, тільки на підставі того, що у подальшому таке податкове роз'яснення чи узагальнююче податкове роз'яснення було змінено або скасовано, чи надано нове податкове роз'яснення такому платнику податків або узагальнююче податкове роз'яснення, що суперечить попередньому, яке не було скасовано (відкликано). При цьому при оцінці доказів судом, наданих органом стягнення, податкові роз'яснення не мають пріоритету над іншими доказами або іншими експертними оцінками.

З 01.01.2011 року Закон №2181-ІІІ (2181-14) втратив законну силу відповідно до набрання законної сили Податковим кодексом України від 02.12.2010 року №2755-VІ (2755-17) .

Практично пункту «д» підпункту 4.4.2 пункту 4.4 ст.4 вищевказаного Закону №2181-ІІІ (2181-14) викладений у пункту 53.1 статті 53 Податкового кодексу України, який діяв на момент проведення перевірки та винесення Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м.Києва ДПС податкових повідомлень - рішень.

Відповідно до пункту 53.1 статті 53 Податкового кодексу України, не може бути притягнуто до відповідальності платника податків, який діяв відповідно до податкової консультації, наданої у письмовій формі, зокрема на підставі того, що у майбутньому така податкова консультація була змінена або скасована.

Таким чином, Державна податкова інспекція у Голосіївському районі м.Києва ДПС незаконно застосувала до позивача, що діяв згідно наданого йому індивідуального податкового роз'яснення, санкції у вигляді збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток та застосування штрафних санкцій в податковому повідомленні - рішенні від 23.02.2011 року №0000202370/0

Що стосується віднесення до валових витрат курсових різниць за кредитом, то висновки Акта перевірки стосовно того, що такі дії позивача були неправомірними, є також безпідставними, з огляду на таке.

Позиція в Акті перевірки щодо того, що позивач порушив п.п. 5.5.1 ст. 5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств», є неправомірною. Так, як було доведено вище, кошти, одержані за кредитом, були використані для цілей господарської діяльності позивача. А відтак, і висновок відповідача про те, що позивач не мав права відносити на валові витрати курсові різниці, є хибним.

На підтвердження того, що отримані кошти були використані саме в господарській діяльності позивача, останній надавав Державній податковій адміністрації України в якості доповнення до повторної скарги на рішення від 02.06.2011 року №020611-05 копії укладених позивачем договорів купівлі-продажу часток у статутному капіталі компаній TOB «Ділайт», TOB «Ділайт Плюс», TOB «Ділайт Сіті» та TOB «Корпорація «Столиця», а також виписку з банківського рахунку позивача та платіжні доручення як докази оплати за договорами.

З наведеного вбачається, що факт використання кредитних коштів в рамках господарської діяльності потребує доведення лише по епізоду щодо віднесення до валових витрат відсотків за користування кредитними коштами та жодним чином не стосується епізоду щодо віднесення до валових витрат курсових різниць.

Більше того, ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не містить жодної згадки та взагалі не регулює питання віднесення до валових витрат курсових різниць.

Посилання на інші норми податкового законодавства, які б встановлювали право на віднесення курсових різниць до валових витрат лише у разі використання іноземної валюти, балансова вартість якої перераховується, в господарській діяльності, з боку відповідача відсутні.

А отже, донарахування 81% грошових зобов'язань за податковим повідомленням - рішенням Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.Києва ДПС від 23.02.2011 року № 0000202370/0, внаслідок віднесення до валових витрат курсових різниць з підстав використання кредитних коштів не в господарській діяльності із посиланням на ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» здійснено незаконно.

Судом першої інстанції не було узято до уваги те, що питання відображення у податковому обліку курсових різниць регулюється спеціальною нормою, а саме, положеннями п.п.7.3.3 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

П.п.7.3.3 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлює окремі правила ведення податкового обліку, які є спеціальними для операцій в іноземній валюті і які повинні застосовуватися у даному випадку. Дані правила передбачають віднесення до валових витрат негативних курсових різниць по кредитам та нарахованим процентам не встановлюючи, що умовою такого віднесення є використання кредиту в господарській діяльності. Такі ж правила діють і для включення до валового доходу прибутку у випадку позитивної курсової різниці.

З огляду на вищевказане, якщо у підприємства на рахунку знаходиться іноземна валюта, то, у разі зміни курсу валют, її балансова вартість перераховується незалежно від джерел походження чи цілей її використання. При цьому якщо результатом перерахунку є негативні курсові різниці, то вони без будь-яких обмежень відносяться до валових витрат.

Під час проведення перевірки відповідач не встановив порушень п.п. 7.3.3 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яка підлягає застосуванню у ситуації із курсовими різницями. З цього можливо зробити висновок, що жодних порушень податкового законодавства, яке б регулювало питання віднесення курсових різниць до валових витрат, відповідач не встановив. А відтак, відповідач безпідставно зменшив валові витрати, сформовані за рахунок курсових різниць.

Отже, позивач правомірно відніс до валових витрат курсові різниці, які виникли в результаті перерахунку кредитних коштів в іноземній валюті, з огляду на те, що податкове законодавство не встановлює обов'язковості використання іноземної валюти, балансова вартість якої перераховується, в господарській діяльності.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Таким чином, оскільки суд першої інстанції не повно встановив обставини у справі, його висновки не відповідають обставинам справи, судове рішення ухвалене з порушенням норм матеріального права, тому постанова Окружного адміністративного суду м.Києва від 03 вересня 2012 року підлягає частковому скасуванню.

Керуючись ст.ст. 2, 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛР Глобус"- задоволити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 03 вересня 2012 року - скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.Києва ДПС від 23.02.2011 року № 0000202370/0 та щодо скасування рішення Державної податкової адміністрації України від 11.07.2011 року №12521/6/25-0115 за результатами розгляду повторної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛР Глобус" в частині щодо скасування податкового повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.Києва ДПС від 23.02.2011 року № 0000202370/0 та ухвалити у цій частині нову постанову, якою позовні вимоги задоволити.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.Києва ДПС від 23.02.2011 року № 0000202370/0.

Скасувати рішення Державної податкової адміністрації України від 11.07.2011 року №12521/6/25-0115 за результатами розгляду повторної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛР Глобус" в частині щодо скасування податкового повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.Києва ДПС від 23.02.2011 року № 0000202370/0.