Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Олексієнка М.М. (доповідач), Ситникова О.Ф., Штульман І.В.,

здійснивши в порядку письмового провадження касаційний розгляд справи за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Рівненської обласної медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) про визнання протиправними рішень за касаційною скаргою позивачки на судові рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2014 року, Житомирського апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2015 року,

У серпні 2011 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнених позовних вимог оскаржила рішення МСЕК від 25 січня 2011 року, від 24 лютого 2011 року про відмову у визнанні її інвалідом.

Посилалась на те, що має фізичні вади, які дають підстави до визнання інвалідності, тому рішення відповідача є протиправними таким, що суперечить вимогам, викладеним в пунктах 17, 19, 20 Положення про медико-соціальну експертну комісію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року № 1317 (1317-2009-п) .

Справа розглядалася судами неодноразово.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи зазначене рішення суд першої інстанції виходив з того, що такий спір стосується здоров'я фізичної особи, є її особистим немайновим правом, захист якого здійснюється за нормами цивільного законодавства.

Житомирський апеляційний адміністративний суд рішенням від 11 березня 2015 року постанову суду першої інстанції скасував та постановив ухвалу про закриття провадження у справі у зв'язку з тим, що спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

В касаційній скарзі позивачка, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, допущені судами, просить попередні судові рішення скасувати і ухвалити нове про задоволення позову. Вказує на те, що при прийнятті рішень МСЕК не керувалася визначеними критеріями встановлення групи інвалідності.

Враховуючи відсутність клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, касаційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.

З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ), колегія суддів приходить до висновку про задоволення касаційної скарги частково з наступних підстав.

Визначення поняття "справа адміністративної юрисдикції" наведено у статті 3 КАС України, під якою розуміється переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією із сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Виходячи з положень зазначеної норми, справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб`єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов`язків у конкретних правовідносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єктів, а ці суб`єкти відповідно зобов`язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб`єкта.

Стаття 17 КАС України визначає юрисдикцію адміністративних судів та встановлює категорії спорів, на які поширюється компетенція адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ.

За правилами частини першої цієї норми, юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку з здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв`язку з публічним формуванням суб`єктом владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

При цьому, як зазначено у пункті 1 частини другої згаданої норми, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних осіб чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Поняття "суб`єкт владних повноважень" наведено у статті 3 КАС України, згідно якої - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, інший суб`єкт при здійсненні ним владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Організаційно-правові основи діяльності медико-соціальної експертизи визначаються постановами Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1992 року № 83 (83-92-п) , якою затверджено Положення про медико-соціальну експертизу і Положення індивідуальну програму реабілітації та адаптації інвалідів, від 3 грудня 2009 року № 1317 (1317-2009-п) "Про медико-соціальну експертизу". Згідно цих нормативних актів, зокрема пункту 1 постанови КМУ № 83 (83-92-п) , на медико-соціальну експертизу покладається обов`язок визначати ступінь обмеження життєдіяльності людини, причину, час настання, групу інвалідності, сприяти проведенню ефективних заходів щодо профілактики інвалідності, реабілітації інвалідів, пристосування їх до суспільного життя.

Тобто діяльність зазначеної комісії пов`язана з виконанням управлінських функцій та прийняттям рішень (правового акта індивідуальної дії), які породжують певні правові наслідки у формі прав, обов`язків, їх зміни чи припинення.

Як установлено судами попередніх інстанцій, що відповідає фактичним обставинам справи, позивачка оспорює правомірність рішень МСЕК про відмову у встановленні їй інвалідності.

За таких обставин, цей спір є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб`єкта владних повноважень, який реалізував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції, а прийняті у зв'язку з цим рішення породжують настання юридичних наслідків.

З урахуванням наведеного, ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з підстав, передбачених частиною першою статті 227 КАС України (порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі), з направленням справи для продовження до апеляційного суду.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Скасувати ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2015 року з направленням справи до цього ж суду для продовження розгляду.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає.