Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Олендера І.Я.,

Шипуліної Т.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 серпня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2015 року у справі 826/15501/15 за поданням Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві до Закритого акціонерного товариства "РУР ГРУП С.А." про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна,

Державна податкова інспекція у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі по тексту - позивач, ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з поданням, в якому просила підтвердити обґрунтованість умовного адміністративного арешту майна Закритого акціонерного товариства "РУР ГРУП С.А." (далі по тексту - відповідач, ЗАТ "РУР ГРУП С.А."), застосованого рішенням в.о. начальника від 31 липня 2015 року.

Постановою Оружного адміністративного суду міста Києва від 04 серпня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2015 року, в задоволенні подання відмовлено.

Вважаючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 серпня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2015 року і постановити нове рішення про задоволення подання в повному обсязі.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу не надав.

На підставі пункту 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вирішила розглядати справу у порядку письмового провадження.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 24 липня 2015 року в.о. начальника ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві на підставі підпункту 78.1.12 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України було видано наказ № 1317 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ЗАТ "РУР ГРУП С.А.".

На підставі наказу 27 липня 2015 року оформлено направлення на проведення перевірки ЗАТ "РУР ГРУП С.А." № 1439/22-03.

На виконання зазначеного наказу та направлення посадовим особами позивача здійснено вихід за податковою адресою ЗАТ "РУР ГРУП С.А." для проведення позапланової виїзної перевірки.

27 липня 2015 року посадовими особами податкового органу складено акт № 352/3-26-50-22-03, згідно якого встановлено, що посадові особи ЗАТ "РУР ГРУП С.А." за податковою адресою відсутні.

Направлення на перевірку було пред'явлено, а наказ вручений 28 липня 2015 року заступнику генерального директора ЗАТ "РУР ГРУП С.А." ОСОБА_5 під час виходу за податковою адресою, про що свідчить розписка на примірнику направлення на перевірку.

29 липня 2015 року здійснено вихід на податкову адресу товариства з метою проведення перевірки, вручено під підпис ОСОБА_5 запит про надання документів до перевірки. В наданні документів відмовлено, про що складено акт ненадання документів від 29 липня 2015 року № 353/2-26-50-22-03.

Згідно акта від 30 липня 2015 року № 359/3-26-50-22-03 контролюючим органом під час виходу встановлено відсутність посадових осіб підприємства за податковою адресою.

31 липня 2015 року ревізором - інспектором ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві було складено акт недопуску до перевірки № 360/3-26-50-22-03. Даний акт складений у присутності та підписаний заступником генерального директора ЗАТ "РУР ГРУП С.А." ОСОБА_5

В акті заступник генерального директора ЗАТ "РУР ГРУП С.А." ОСОБА_5 вказав на те, що недопуск до перевірки зумовлений невідповідністю наказу № 1317 від 24 липня 2015 року чинному законодавству, а також відсутністю у нього відповідних повноважень щодо допуску перевірячих до перевірки.

У зв'язку з відмовою платника податків від допуску до проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення, на підставі звернення в.о. начальника управління податкового аудиту Риженкової К.В. про застосування адміністративного арешту майна платника податків від 31 липня 2015 року, виконуючим обов'язки начальника ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві на підставі підпункту 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України 31 липня 2015 року прийнято рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків.

Відмовляючи в задоволенні подання суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що підставою для проведення позапланової виїзної документальної перевірки слугував наказ № 1317 від 24 липня 2015 року, який, в порушення вимог підпункту 78.1.12 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, було видано позивачем, а не податковим органом вищого рівня. Крім того, зазначений наказ було оскаржено платником податків до суду, що свідчить про існування спору про право.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - ПК України (2755-17) ) відмова платника податків від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб органу державної податкової служби є підставою для арешту майна платника.

Згідно із пунктом 94.10 статті 94 ПК України арешт на майно може бути накладено рішенням керівника контролюючого органу (його заступника), обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом.

Однією з передбачених главою 6 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) категорією справ, провадження у яких здійснюється за окремою чітко визначеною процедурою та виключно з передбачених законодавцем питань, є провадження у справах за зверненнями органів доходів і зборів.

Так, частиною 1 статті 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків здійснюється на підставі подання органів державної податкової служби.

При цьому, у відповідності із пункту 2 частини 5 названої статті суд ухвалою відмовляє у прийнятті подання у разі, якщо з поданих до суду матеріалів вбачається спір про право.

Спір про право в контексті розглядуваної норми має місце в разі, якщо предметом спору є правовідносини, існування яких є передумовою виникнення підстав для застосування спеціальних заходів, перелічених у статті 1833 названого Кодексу.

Зокрема, спір про право наявний у разі, коли платник податків висловлює незгоду з рішенням податкового органу, що було підставою для виникнення обставин для прийняття відповідного подання. За даних обставин висловлення платником у цій справі незгоди щодо наявності законних підстав для проведення перевірки є можливим за умови, зокрема, оскарження ним наказу на проведення перевірки в судовому порядку.

Як встановлено судами, 31 липня 2015 року ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження у справі № 826/15213/15 за позовом Закритого акціонерного товариства "РУР ГРУП С.А." до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування наказу, предметом розгляду якої є оскарження зазначеного вище наказу від 24 липня 2015 року № 1317 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ЗАТ "РУР ГРУП С.А.", прийнятого ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві.

З урахуванням того, що предметом даного спору є правовідносини, існування яких є передумовою виникнення підстав для застосування спеціальних заходів, а саме: платник податків заперечує не лише накладення адміністративного арешту, а й законність проведення перевірки взагалі, колегія суддів приходить до висновку про наявність у спірних правовідносинах спору про право.

Таким чином, оскільки відповідні вимоги не можуть бути розглянуті в порядку окремого виду адміністративного судочинства, яким є провадження за поданням податкового органу, суд касаційної інстанції вважає за необхідне закрити провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України.

Положеннями статті 228 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Керуючись пунктом 1 частиною 1 статті 157, статтями 210, 214, 215, 220, 222, 223, 228, 230, 231, 236, частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві задовольнити частково.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 серпня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2015 року у справі № 826/15501/15 скасувати.

3. Провадження у справі за поданням Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві до Закритого акціонерного товариства "РУР ГРУП С.А. про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна закрити.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.