Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О. Юрченко В.П. розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу ОСОБА_4

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2015 р.

у справі № 804/9884/14

за позовом ОСОБА_4

до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

У липні 2014 року ОСОБА_4 (далі - позивач, ОСОБА_4.) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - відповідач, ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області), в якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23.05.2014 р. № 1435-15.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.08.2014 р. адміністративний позов задоволено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2015 р. скасовано постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.08.2014 р. та відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2015 р. та залишити в силі постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.08.2014 р.

Відповідач в письмових запереченнях проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржуване судове рішення законним, обґрунтованим, а тому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ОСОБА_4 та Дніпропетровською міською радою 17.04.2006 року укладено Договір оренди землі, за умовами якого позивачем по справі прийнято у строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 0,1072 га, що розташована за адресою: м. Дніпропетровська, пр. Кірова, 8. Дата державної реєстрації зазначеного договору 06.06.2006 р. за № 040610400647. Площа частки, за яку справляється оренда плата, становить 33,33% або 0,0357 га і зареєстрована в Державному реєстрі земель за кадастровим номером 1210100000:06:079:0034.

27.06.2014 р. позивачем отримане податкове повідомлення-рішення форми "Ф" від 23.05.2014 року № 1435-15 про визначення суми податкового зобов'язання за платежем "орендна плата з фізичних осіб" на суму орендної плати у розмірі 38 139, 06 грн.

Пунктом 4.1. Договору річна орендна плата встановлюється в грошовій формі у розмірі земельного податку збільшеного на коефіцієнт 1,3. Згідно пункту 4.2. Договору зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки та її індексація проводиться без внесення змін та доповнень до цього договору у порядку та у випадках передбачених законодавством України. Згідно пункту 5.2. Договору цільове призначення земельної ділянки - землі житлової та громадської забудови.

В силу даних державного земельного кадастру станом на 01.01.2013 р. з урахуванням індексації, передбаченої статтею 289 Податкового кодексу України, у 2013 - 2014 р.р. нормативна грошова оцінка земельної ділянки за адресою м. Дніпропетровська, пр. Кірова, 8 складає 3 561,07 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що зміна розміру земельного податку є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договору оренди землі його учасниками, зазначене не тягне автоматичну зміну умов договору щодо розміру орендної палати, а відтак і відповідного донарахування податковим органом суми податкового зобов'язання з орендної плати із застосуванням штрафних санкцій за податковим повідомленням-рішенням.

Суд апеляційної інстанції, з висновками якого погоджується колегія суддів касаційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої ін6станції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з наступних мотивів.

З 01.01.2011 р. питання справляння плати за землю регулюється Податковим кодексом України (2755-17) .

Згідно з пункту 288.4 статті 288 зазначеного Кодексу розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Пунктом 288.1 статті 288 цього Кодексу визначено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Згідно з підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом.

Згідно пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірна земельна ділянка за цільовим призначенням відноситься до земель несільськогосподарського призначення, а тому при визначенні розміру земельного податку застосуванню підлягає підпункт 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.

Отже, з набранням чинності Податкового кодексу України (2755-17) річний розмір орендної плати за земельні ділянки, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що оскільки збільшення мінімального розміру орендної плати за землю відбулося не у зв'язку з волевиявленням сторін договору, а у зв'язку зі зміною ставки податку відповідно до норм чинного законодавства, то необхідність сплати земельного податку у новому розмірі виникла у позивача незалежно від внесення змін до договорів оренди за ініціативою сторін договору оренди землі.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судом апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображено обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу ОСОБА_4 - відхилити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2015 р. у справі № 804/9884/14 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.