Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Сіроша М.В.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області

на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2015

та постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12.06.2014

у справі № П/811/1477/14

за позовом Приватного підприємства "МКПП Горгачі"

до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

Приватне підприємство "МКПП Горгачі" звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області від 11.04.2014 № 0000582202 та № 0000592202.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12.06.2014, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2015, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення, з підстав обґрунтованості позовних вимог.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій; відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки ПП "МКПП Горгачі" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ФГ "Скутельник А.О." за період з 01.01 по 13.12.2013, складено акт № 47/11-23-22-02/35189849 від 04.03.2014, в якому зафіксовані порушення: п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 578 141 грн., в т.ч.: за серпень 2013 року на суму 481 185 грн. та за вересень 2013 року на суму 96 956 грн.; п. 138.2, п. 138.4, п. 138.8 ст. 138 та пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в частині взаємовідносин з ФГ "Скутельник А.О." на загальну суму 549 234 грн., в т.ч. за 2013 рік на суму 549 234 грн.

На підставі результатів проведеної перевірки, 11.04.2014 податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0000582202 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 867 212 грн., в т.ч.: 578 141 грн. основного платежу та 289 071 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0000592202 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 823 851 грн., в т.ч.: 549 234 грн. основного платежу та 274 617 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Висновки акту перевірки ґрунтуються на матеріалах досудового слідства, згідно яких первинні документи директором ФГ "Скутельник А.О." Мисиком Д.Ю. з контрагентами не складались і не виписувались.

Матеріалами справи встановлено, що між позивачем (покупець) та ФГ "Скутельник А.О." (постачальник) 01.08.2013 укладено договір поставки сої № 166, відповідно до додатків якого постачальник поставляє позивачу сою на суму 3 476 000 грн., у т.ч. ПДВ 579 333,33 грн.

На підтвердження реального виконання вказаного договору позивачем до суду надано первинну документацію, а саме: податкові та видаткові накладні, товарно-транспортні накладні (перевізники ФОП Осауленко, ФОП Сабутович), журнал-ордер, відомість по рахунку 281 "Товари на складі", реєстр приймання сільгосппродукції у ФГ "Скутельник А.О.", платіжні доручення та квитанції до прибуткового касового ордеру.

Вказані витрати по виконанню договору відображені у податкових деклараціях позивача, реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за серпень, вересень 2013 року.

На підтвердження реалізації продукції після переробки сої надані видаткові накладні на макуху соєву, олію соєву нерафіновану.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що проведені господарські операції у повному обсязі підтверджені необхідними бухгалтерськими документами, які відповідають чинному законодавству України, використані в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, з метою отримання економічної вигоди та прибутку, тому висновок податкового органу про збільшення сум грошового зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток зроблений без врахування дійсних обставин спірних правовідносин.

Однак, висновок судів є передчасним та таким, що зроблений без повного та всебічного з'ясування обставин у справі.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового кодексу України.

Так, згідно з п. 44.1 ст. 44 зазначеного Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) .

Відповідно до ст. 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України (2755-17) .

Так, згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас, відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Слід зазначити, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Таким чином, докази, на які послалися суди на обґрунтування своїх рішень, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції (поставки товару), а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту та витрат позивача.

Задовольняючи позов і визнаючи право позивача на формування податкового кредиту та витрат, суди некритично віднеслися до оцінки наданих доказів з огляду на необхідність дотримання принципу офіційного з'ясування обставин справи.

Так, суди попередніх інстанцій, всупереч ст. ст. 11, 159 Кодексу адміністративного судочинства України, не врахували та не перевірили доводів податкового органу щодо пояснення директора контрагента відносно характеру укладених угод і фактичного здійснення за цими угодами операцій, хоча вони мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч. 2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За вказаних обставин, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку про необхідність скасування рішень судів попередніх інстанцій та направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді слід взяти до уваги вищезазначене та прийняти законне і обґрунтоване рішення відповідно до норм матеріального та процесуального права, надати належну правову оцінку обставинам у справі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області задовольнити частково.

Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2015 та постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12.06.2014 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ч. 6 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та оскарженню не підлягає.