2а/1770/1543/2012 Про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість - 30.01.2013 Прийняття

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Рівненському районі Рівненської області Державної податкової служби на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "17" вересня 2012 р. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "ЕКОРЕМБУД ЛТД" до Державної податкової інспекції у Рівненському районі Рівненської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Екорембуд ЛТД" (далі - ТзОВ фірма "Екорембуд ЛТД" звернулося з позовом до Державної податкової інспекції ( далі - ДПІ) у Рівненському районі Рівненської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення № 0000012351 від 05 січня 2012 року.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2012 року позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення № 0000012351 від 05 січня 2012 року.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, ДПІ в Рівненському районі Рівненської області подала апеляційну скаргу у якій, покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2012 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та обґрунтування апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

ДПІ у Рівненському районі була проведена позапланова невиїзна перевірка ТзОВ фірма "Екорембуд ЛТД" щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Укрстроймонтаж-К» за період з 01.05. 2011 року по 31.05. 2011 року. По результатам перевірки був складений акт № 915/151/23-141/13977647 від 27 грудня 2011 року .

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0000012351 від 05 січня 2012 року, яким, із посиланням на п. 54.3 ст. 54, абз. 2 п. 123.1 ст. 123, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 134034,00 грн., з яких 134033,00 грн. - основного платежу та 1,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції .

Підставою для винесення оспорюваного податкового повідомлення - рішення стала перевірка, якою встановлено, що контрагент позивача ТОВ "Укрстроймонтаж-К" (код ЄДРПОУ 369551616) за основним місцем обліку відсутній, не має належних ресурсів для здійснення господарської діяльності.

Твердження апелянта, що правочини позивача з ТОВ "Укрстроймонтаж - К" є такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, суперечать інтересам держави і мають ознаки нікчемності, колегією суддів не приймаються до уваги на підставі наступного.

Відповідно до частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Відповідно до роз"яснень Пленуму Верховного Суду України (постанова № 9 від 06.11.2009 року) (v0009700-09) , вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів, порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ТОВ «Украстроймонтаж-К» правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Крім того, необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 ЦК України (435-15) ).

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Крім того, посилання апелянта на частини 1, 5 статтю 203, ЦК України (435-15) є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Крім того, позивачем суду надано необхідні документи, що підтрведжують реальність правочинів.

Всі документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Відповідно до пп. 7.2.6. п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що «податкова накладна видається платником податку, який поставляє товар (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту...».

Відповідно до пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а також «... у разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами».

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що постанова Рівненського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2012 року ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.