Колегія Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді - Олексієнка М.М. (доповідач),

суддів: Рецебуринського Ю.Й., Штульман І.В.,

за участю секретаря судового засідання Крапивки Л.А., позивачки ОСОБА_1, представника відповідача Мних-Котляр Н.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в касаційному порядку справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва (далі - УПФ) про зобов'язання здійснити перерахунок пенсії за касаційною скаргою позивачки на судові рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 18 листопада 2014 року, Київського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року,

У червні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила:

визнати неправомірними дії УПФ щодо безпідставного перерахунку та зниження розміру пенсії;

зобов'язати відповідача з 17 грудня 2013 року провести розрахунок пенсії на підставі наявної у пенсійній справі довідки за роботу та отримання заробітної плати в кооперативі "Надія" в період 1995-1996 років.

Посилалась на те, що УПФ не мало правових підстав до зменшення розміру пенсійних виплат нарахованих по довідках про заробітну плату за роботу в Київмськторзі та кооперативі "Надія", оскільки Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) , яким керувався відповідач, набув чинності у листопаді 2005 року, в той час як нарахування пенсії здійснювалося у березня 2005 року.

Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 18 листопада 2014 року, залишеною без змін Київським апеляційним адміністративним судом від 18 грудня 2014 року, в задоволенні позову відмовлено. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що в УПФ відсутні законні підстави для проведення розрахунку пенсії з урахуванням доходів, отриманих в кооперативі "Надія", оскільки страхові внески за 1995-1996 роки цією організацією не сплачувалися.

У касаційній скарзі позивачка, з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, допущені судами, просить попередні судові рішення скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Вказує на протиправність зменшення розміру пенсійних виплат.

В судовому засіданні позивачка вимоги, викладені в позовній заяві та касаційній скарзі, підтримала.

На переконання представника відповідача, доводи позивачки є безпідставні.

Вислухавши доводи осіб, які з'явилися в судове засідання, з'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ), колегія суддів приходить до висновку про задоволення касаційної скарги з урахуванням наступного. Законом України від 9 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) (далі - Закон № 1058-IV (1058-15) ), який набрав чинності 1 січня 2004 року, визначаються принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 41 цього Закону до заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії враховуються суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою до набрання чинності цим Законом, у межах сум, на які відповідно до законодавства, що діяло раніше, нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, а за періоди до запровадження обмеження максимального розміру заробітної плати (доходу), з якої сплачувалися зазначені внески (збір), - у межах сум, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, включалися до заробітної плати, з якої обчислювалася пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) , і не перевищують 5,6 розміру середньої заробітної плати в Україні на день отримання зазначених сум.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 1058-ІV (1058-15) врегульовано Порядком надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії, затвердженого постановою ПФУ від 25 листопада 2005 року № 22-1 (z1566-05) (далі - Порядок). За змістом підпункту "в" пункту 7 вказаного нормативного акту, заробітна плата для призначення пенсії за період роботи до липня 2000 року підтверджується довідкою підприємства, установи, організації (форма і зміст довідки визначено в додатку 1 Порядку).

За правилами, викладеними у пункті 17 Порядку, довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нарахування та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працював померлий годувальник або особа, яка звертається за пенсією. Якщо такі підприємства, установи, організації ліквідовані або припинили своє існування з інших прчин, то довідки про заробітну плату видаються правонаступником цих підприємств, установ чи організацій або архівними установами.

Аналізуючи вище згадані норми матеріального права, Верховний Суд України дійшов висновку, що обов'язковою умовою для обчислення пенсії з урахуванням заробітної плати за період роботи до 1 липня 2000 року є підтвердження нарахування такої заробітної плати первинними документами. Іншого чинним законодавством не передбачено (постанова ВСУ від 17 березня 2015 року справа № 21-11а15).

При розгляді справи, суди попередніх інстанцій належним чином не врахували положення вказаних нормативних актів та в порушенні норм процесуального права, в тому числі вимог, викладених у частині четвертій статті 11, частині п'ятій статті 71, пункту 1 частини першої статті 161 КАС України, належним чином не з'ясували обставини, які мають суттєве значення для справи. Зокрема, судом першої інстанції не з'ясовано чи підтверджується первинними документами отримання заробітної плати позивачки за роботу в кооперативі "Надія" в період 1995-1996 років. Не вживалися заходи до збирання доказів на підтвердження чи спростування вказаних обставин, хоча позивачки, як свідчать фактичні обставини, просила провести перерахунок пенсії з урахуванням заробітної плати, отриманої під час роботи в кооперативі "Надія".

Апеляційний суд порушення норм процесуального права, допущені судом першої інстанції, не виправив, доводи, викладені в апеляційний скарзі, належним чином не перевірив, тому попередні судові рішення підлягають скасуванню з підстав, передбачених частиною другою статті 227 КАС України (порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи), з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суд касаційної інстанції відповідно до частини першої статті 220 КАС України позбавлений права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні.

При новому розгляді справи врахувати положення вище згаданих нормативних актів, судові рішення Верховного Суду України, які відповідно до абзацу другого частини першої статті 244-2 КАС України, мають враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні норм права, та на підставі зібраних і досліджених доказів вирішити спір.

На підставі наведеного, керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Скасувати судові рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 18 листопада 2014 року, Київського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, оскарженню не підлягає.