Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Олексієнка М.М. (доповідач), Стародуба О.П., Штульман І.В.,

здійснивши в порядку письмового провадження касаційний розгляд справи за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Енергодарської міської ради Запорізької області, виконавчого комітету Енергодарської міської ради Запорізької області, Енергодарського міського голови, третя особа: Управління Державної казначейської служби України у м. Енергодар Запорізької області про поновлення конституційних прав, відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою позивача на судові рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 21 травня 2015 року, Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 8 липня 2015 року,

У листопаді 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив стягнути солідарно з відповідачів на його користь:

середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який становить 477 243,39 грн.;

10 000 грн. компенсацію за моральні страждання;

заробітну плату за 93 календарні дні відпустки в сумі 30 757,89 грн.;

6 945,33 грн. матеріальної допомоги на оздоровлення;

компенсацію за невикористану відпустку за період з 17.06.2010 року по 10.12.2010 року у розмірі середньомісячної заробітної плати, яка становить 6 945,33 грн.

Посилався на те, що Енергодарська міська рада здійснила остаточний розрахунок при звільненні 21 листопада 2014 року, в результаті чого виникла заборгованість з 11 грудня 2010 року (наступний день після звільнення) по 21 листопада 2014 року.

Постановою Енергодарського міського суду Запорізької області від 21 травня 2015 року, залишеною без змін Дніпропетровським апеляційним адміністративним судом від 8 липня 2015 року, в задоволенні позову відмовлено. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що судовим рішенням, яке набрало законної сили, на користь ОСОБА_4 стягнуто грошові кошти за час затримки розрахунку при звільненні, за невикористану відпуску, тому фактично він повторно заявляє аналогічні вимоги. Невиконання рішення суду сталося не з вини відповідачів, тому немає підстав до стягнення середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди.

Враховуючи відсутність клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, касаційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.

У касаційній скарзі позивач, з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, допущені судами попередніх інстанцій, просить рішення судів скасувати і ухвалити нове про задоволення позову частково. Вказує на те, що міська рада не провела вчасно розрахунок при поновленні на роботі, що є підставою для стягнення середнього заробітку за час затримки.

З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ), колегія суддів приходить до висновку про задоволення касаційної скарги частково з урахуванням наступного.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права при вирішенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час невиконання судового рішення, Верховний Суд України у поставі від 23 червня 2015 року (справа № 21-63а15) вказав на те, що за затримку виконання судового рішення працівник має право на виплату середнього заробітку. Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов'язок. Зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. При цьому Верховний Суд України послався на положення статей 235, 236 Кодексу законів України про працю (далі - КЗпП (322-08) ), 257 КАС України (2747-15) , статті 2 Закону України "Про виконавче провадження", пункт 34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) , відповідно до яких у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Примусове виконання рішень покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Згідно фактичних обставин, встановлених судами, позивач просив, окрім іншого, стягнути середній заробіток саме за час невиконання судового рішення, ухваленого 30 липня 2013 року, проте виконаного лише 21.листопада 2014 року. Не дивлячись зазначені вимоги, суд першої інстанції належним чином не з'ясував обставини справи, що свідчить про недотримання норм процесуального права. Зокрема, судом не досліджувалися докази щодо визначення середнього заробітку за час невиконання судового рішення. З цього приводу Верховний Суд України в постанові від 14 січня 2014 року (справа № 21-395а13) вказав на те, що середній заробіток працівника визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) .

Окрім того, у випадку, коли у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили: постанова суду; ухвала суду про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі: ухвала про закриття провадження в адміністративній справі; ухвала про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до адміністративного суду (крім випадків, коли така ухвала винесена до відкриття провадження в адміністративній справі), суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 109 КАС України відмовляє у відкритті провадження у справі або за правилами пункту 4 частини першої статті 157 КАС України закриває провадження у справі. Судом першої інстанції зазначені норми закону в частині позовних вимог про стягнення грошових коштів за час затримки розрахунку при звільненні, за невикористану відпусту не враховані, не дивлячись на посилання на судове рішення Енергодарського міського суду від 10 квітня 2012 року.

Апеляційний суд порушення норм процесуального права, допущені судом першої інстанції, не виправив, доводи, викладені в апеляційний скарзі, належним чином не перевірив, тому попередні судові рішення підлягають скасуванню з підстав, передбачених частиною другою статті 227 КАС України (порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи), з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суд касаційної інстанції відповідно до частини першої статті 220 КАС України позбавлений права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні.

При новому розгляді врахувати положення вище згаданих нормативних актів, судові рішення Верховного Суду України, які відповідно до абзацу другого частини першої статті 244-2 КАС України мають враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні норм права, та на підставі зібраних і досліджених доказів вирішити спір.

З урахуванням наведеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Скасувати судові рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 21 травня 2015 року, Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 8 липня 2015 року скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає.