Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого судді Розваляєвої Т. С. (суддя-доповідач), суддів Єрьоміна А. В., Маслія В. І., Кравцова О. В., Черпіцької Л. Т., секретаря судового засідання Кальненко О. І.,

за участю: позивача - ОСОБА_6,

представника відповідача - Мацевої Ю. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов ОСОБА_6 до Вищої ради юстиції про визнання незаконним та скасування рішення,

13 листопада 2015 року суддя Червонозаводського районного суду м. Харкова ОСОБА_6. (далі - суддя, позивач) звернувся до Вищого адміністративного суду України, як до суду першої інстанції, з адміністративним позовом до Вищої ради юстиції (далі - Вища рада, ВРЮ, відповідач) про відсутність повноважень, визнання неправомірними дій, визнання незаконним та скасування рішення від 05 листопада 2015 року "Про внесення подання Президентові України про звільнення ОСОБА_6 з посади судді у зв'язку з порушенням присяги судді".

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 березня 2016 року прийнята відмова ОСОБА_6 від позову в частині відсутності повноважень і визнання неправомірними дій Вищої ради юстиції.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 24 березня 2014 року Тимчасовою спеціальною комісією (далі - Комісія, ТСК) з перевірки суддів судів загальної юрисдикції проведена перевірка судді Червонозаводського районного суду м. Харкова ОСОБА_6 на підставі Закону України "Про відновлення довіри до судової влади" (1188-18) . За результатами перевірки прийнято висновок № 10/02-15 про наявність в діях судді, вчинених при розгляді адміністративних справ щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_8 і ОСОБА_9, ознак порушення присяги судді та вирішено направити висновок до Вищої ради юстиції.

10 вересня 2015 року Вища рада юстиції на підставі висновку ТСК відкрила дисциплінарну справу відносно судді ОСОБА_6

05 листопада 2015 року на засіданні ВРЮ ухвалено рішення № 818/0/15-15 "Про внесення подання Президентові України про звільнення ОСОБА_6 з посади судді у зв'язку з порушенням присяги судді".

Вважає, що ТСК ухвалила свій висновок без достатніх правових підстав, а ВРЮ, яка на підставі висновку ТСК відкрила дисциплінарну справу і ухвалила рішення про внесення подання про звільнення ОСОБА_6 з посади судді у зв'язку з порушенням присяги судді, діяла не в межах своїх повноважень та не у спосіб, які передбачені Конституцією України (254к/96-ВР) та законами України, за відсутності підстав.

Крім того, позивач зазначив, що рішення про застосування дисциплінарного стягнення прийнято з порушенням строків притягнення до дисциплінарної відповідальності.

В письмових запереченнях Вища рада юстиції позов не визнала, посилаючись на те, що діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин, що мали значення для прийняття рішення; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; з урахуванням права позивача на участь у процесі прийняття рішення.

В судовому засіданні позивач свої вимоги підтримав. Пояснив, що відповідачем при вирішенні справи про притягнення його до дисциплінарної відповідальності порушена процедура її розгляду. Також вважає, що фактів, які б свідчили про порушення ним присяги судді, не встановлено.

Відносно порушення процедури вирішення питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності позивач зазначив таке.

ТСК уповноважена проводити перевірку на підставі Закону України "Про відновлення довіри до судової влади" (1188-18) не усіх суддів загальної юрисдикції, а виключно тих, які приймали рішення про накладення адміністративного стягнення за статтею 185 КУпАП на осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом. Але ОСОБА_8 і ОСОБА_9 не можна віднести до зазначених осіб.

Отже Вища рада перевищила свої повноваження, оскільки згідно законодавства може порушити дисциплінарне провадження тільки відносно суддів вищих судів і Верховного суду України. Дисциплінарні процедури відносно суддів судів першої інстанції відносяться до компетенції Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

На засіданні Вищої ради юстиції ним заявлялися відводи сьома членам ВРЮ з п'ятнадцяти, але такі відводи не розглядалися, всі вони приймали участь у прийнятті остаточного рішення.

Спірне рішення прийнято без наявності документів, які необхідні для прийняття такого рішення об'єктивно, а саме: лише 25 листопада 2015 року (через 20 днів після прийняття спірного рішення витребувані документи з місця роботи, які містять характеризуючу інформацію щодо судді.

Щодо наявності безпосередньо фактів, які б свідчили про порушення ним присяги судді, пояснив наступне.

Затримані були ознайомлені з правами в судовому засіданні. ОСОБА_8 від адвоката, запропонованого працівниками міліції, відмовився. ОСОБА_9 з правами, визначеними статтею 268 КУпАП, був ознайомлений, про що вчинив підпис власноручно в протоколі про вчинення правопорушення. Рішення про притягнення затриманих осіб до адміністративної відповідальності приймалось не підставі протоколів працівників міліції, заперечень з боку цих осіб про розгляд справ у нічний час не надходило, враховуючи, що вони затримані о 17 год. Передбачена статтею 185 КУпАП відповідальність за непокору законним вимогам працівників міліції є однією із найтяжких в Кодексі, пом'якшуючі обставини по справах не встановлені. Судді є вільними в оцінці доказів. ВРЮ не має права давати оцінку рішенню суду. Постанови про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_9 і ОСОБА_8 останніми не оскаржувалися, є чинними. Відсутність протоколу про затримання особи не є підставою для повернення матеріалів. Знаходився в нічний час в приміщенні суду і розглядав адміністративні справи за розпорядженням голови суду, оскільки відповідно до практики Європейського Суду з прав людини повинна бути негайність судового розгляду в разі затримання особи.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала. Пояснила, що спірні рішення є законними, обґрунтованими, підстав для задоволення позову немає.

Суд, вислухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, зазначає таке.

Згідно із статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (частина четверта статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України).

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В судовому засіданні встановлено наступне. Указом Президента України від 12 березня 2012 року № 193/2012 (193/2012) ОСОБА_6 призначено на посаду судді Артемівського міськрайонного суду Донецької області.

Відповідно до статті 55 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" ОСОБА_6 складена присяга судді.

Указом Президента України від 23 травня 2013 року ОСОБА_6 переведено до Червонозаводського районного суду міста Харкова.

Постановами судді Червонозаводського районного суду міста Харкова ОСОБА_6 від 20 лютого 2014 року визнані винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185 КУпАП, ОСОБА_8 і ОСОБА_9, яким призначено адміністративне стягнення у вигляді арешту строком на 15 діб, кожному.

Постановами судді Червонозаводського районного суду міста Харкова ОСОБА_6 від 22 лютого 2014 року ОСОБА_8 і ОСОБА_9 звільнені від відбування адміністративного арешту відповідно до статей 1, 4 Закону України "Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність деяких законів України".

Постановами судді Червонозаводського районного суду міста Харкова ОСОБА_6 від 06 березня 2014 року ОСОБА_8 і ОСОБА_9 на підставі статей 247, 283, 284 КУпАП звільнені від адміністративної відповідальності, провадження у справах закриті.

24 березня 2015 року Тимчасовою спеціальною комісією з перевірки суддів судів загальної юрисдикції прийнято висновок № 10/02-15, яким Комісія визнала в діях судді Червонозаводського районного суду міста Харкова ОСОБА_6 наявність ознак порушення присяги судді, з направленням висновку з матеріалами перевірки до Вищої ради юстиції для подальшого розгляду та прийняття рішення.

У висновку ТСК зазначено, що протягом вересня-грудня 2014 року на адресу Комісії надійшли скарги від ОСОБА_12, ОСОБА_8 і заступника прокурора Харківської області Стратюка О. М. про перевірку судді Червонозаводського районного суду міста Харкова ОСОБА_6

Вказуючи, що в діях судді є ознаки порушення присяги, Комісія зазначила, що розгляд справ відбувався в нічний час; при розгляді справи не вівся протокол судового засідання; в матеріалах справ відсутні об'єктивні дані щодо вчинення затриманими ОСОБА_8 і ОСОБА_9 дій, які б свідчили про порушення ними нормального функціонування установ, організацій, громадських об'єднань, праці, відпочинку громадян, повагу до їх честі, людської гідності та громадської моралі, чи непідкорення висунутим співробітниками міліції законним вимогам та розпорядженням; затримані вину не визнали, пояснення свідків в матеріалах відсутні; постанови прийняті лише на підставі протоколів про адміністративне правопорушення і рапортів працівників міліції; характер вчиненого діяння, особа правопорушника, ступінь вини останнього, майновий стан, обтяжуючі і пом'якшуючі відповідальність обставини не враховані; призначено стягнення найтяжче.

Отже, посилаючись на те, що суддя, не виконавши покладених на нього професійних обов'язків під час гострого соціального конфлікту в Україні з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року, сприяв поширенню суспільно небезпечних посягань на правосуддя, не забезпечив в межах своїх повноважень дотримання принципів самостійності судів і незалежності суддів, конституційних засад судочинства. Такі грубі порушення закону з боку судді порочать звання судді, викликають сумніви у його об'єктивності та неупередженості.

На підставі вищеозначеного висновку 10 вересня 2015 року рішенням № 482/0/15-15 Вища рада юстиція відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Червонозаводського районного суду міста Харкова ОСОБА_6

Рішенням від 05 листопада 2015 року № 818/0/15-15 Вища рада вирішила внести подання Президентові України про звільнення ОСОБА_6 з посади судді Червонозаводського районного суду міста Харкова в зв'язку з порушенням останнім присяги судді.

Суд вважає, що позов про визнання незаконним і скасування рішення Вищої ради юстиції від 05 листопада 2015 року № 818/0/15-15 підлягає задоволенню.

В рішенні Вищої ради юстиції від 05 листопада 2015 року № 818/0/15-15 вказано, що до Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції протягом вересня-грудня 2014 року надійшли скарги ОСОБА_12, ОСОБА_8 і заступника прокурора Харківської області про проведення спеціальної перевірки стосовно судді Червонозаводського районного суду міста Харкова ОСОБА_6 відповідно до Закону України "Про відновлення довіри до судової влади в Україні" (1188-18) .

У заяві від 18 вересня 2014 року ОСОБА_12 зазначив, що суддя постановою від 20 лютого 2014 року на підставі статті 185 КУпАП - за злісну непокору законному розпорядженню або вимозі працівника міліції при виконання ним службових обов'язків - наклав адміністративне стягнення у виді адміністративного арешту на ОСОБА_13 і ОСОБА_9, які були учасниками масової акції протесту 19 лютого 2014 року. У зв'язку із чим суддя підлягає перевірці на підставі пункту 5 частини першої статті 3 Закону України "Про відновлення довіри до судової влади в Україні".

05 грудня 2014 року ОСОБА_8 направив заяву щодо проведення перевірки відносно судді ОСОБА_6, а також заявив про порушення, вчинені працівниками Червонозаводського РВ ГУ МВС України в Харківській області під час його затримання, - самовільне вилучення речей, зникнення грошових коштів після повернення особистих речей, відсутність адвоката, короткотривалість судового засідання, швидкість прийняття суддею рішення.

Заступник прокурора у заяві від 12 грудня 2014 року зазначив про проведення перевірки стосовно судді ОСОБА_6 по винесеним 20 лютого 2014 року під його головуванням постановам про застосування відносно ОСОБА_13 і ОСОБА_9 адміністративного арешту строком на 15 діб за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185 КУпАП.

У своєму рішенні Вища рада юстиції погодилася з висновками ТСК про те, що суддя ОСОБА_6. під час гострого соціального конфлікту в Україні з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року не виконав покладених на нього професійних обов'язків, не забезпечив в межах своїх повноважень дотримання принципів самостійності і незалежності суддів, конституційних засад судочинства, не забезпечив повного і всебічного дослідження всіх обставин у справах про адміністративні правопорушення. Постановив необґрунтовані судові рішення, що не відповідають нормам Кодексу України про адміністративні правопорушення (80731-10) та Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Допущені суддею грубі порушення закону порочать звання судді, викликають сумнів у його об'єктивності та неупередженості, сумлінності виконання ним своїх обов'язків та принижують авторитет судової влади. І повинен бути звільнений згідно із пунктом 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України у зв'язку з порушенням присяги судді.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками Вищої ради юстиції.

За змістом пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, діяння, які є адміністративними правопорушеннями.

Поняття адміністративного правопорушення викладено в частині першій статті 9 КУпАП, за змістом якої адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління, і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Загальні правила накладення стягнення за адміністративне правопорушення визначені статтею 33 КУпАП, за приписами якої воно накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення врегульовано розділом IV КУпАП (80731-10) .

Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення, як це передбачено статтею 245 КУпАП, є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення визначено статтею 246 КУпАП.

Статтею 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (стаття 252 КУпАП).

Про вчинення адміністративного правопорушення, як це передбачено частиною першою статті 254 КУпАП, складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності, зміст якого повинен відповідати вимогам статті 256 КУпАП. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається у двох екземплярах, один з яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.

З метою складення протоколу про адміністративне правопорушення в разі неможливості скласти його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов'язковим, порушника може бути доставлено в міліцію (частина перша статті 259 КУпАП).

Права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, визначені статтею 268 КУпАП, зокрема особа має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову у справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Справа про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 185 КУпАП, розглядається суддями районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів (стаття 221 КУпАП).

Обставини, що підлягають з'ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення, зазначені в статті 280 КУпАП. Зокрема орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, розглядаючи таку справу, орган повинен забезпечити законність при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення, як це передбачено статтею 7 КУпАП.

В оспорюваному рішенні, обґрунтовуючи упередженість судді, ВРЮ з посиланням на визначення у пункті 1.6 Положення про службу дільничних інспекторів міліції в системі Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 листопада 2010 року № 550 (z1219-10) , поняття "Громадський порядок", зазначає, що в матеріалах справ немає об'єктивних даних, які б свідчили про порушення ОСОБА_8 і ОСОБА_9 нормального функціонування установ, організації, громадських об'єднань, праці й моралі чи непідкорення висунутим співробітниками міліції законним вимогам та розпорядженням, зокрема, вимозі пред'явлення документів для встановлення особи.

Колегія суддів вважає, що рішення прийнято відповідачем без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття.

Так з рішення ВРЮ не встановлено та відповідачем не доведено наявності обставин і фактів, які б свідчили про те, що дії судді ОСОБА_6 порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів.

Натомість, обґрунтовуючи своє рішення, ВРЮ наводить лише допущені, на її думку, порушення при розгляді справ суддею і кваліфікує їх як такі, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності.

Разом з тим, ВРЮ не визначила всіх ознак складу порушення присяги, зокрема у чому полягали дії судді, які можуть викликати сумнів у його неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів.

Як встановлено статтею 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Вказане означає, що суддя, розглядаючи справу, наділений певною свободою та повноваженнями щодо неупередженого встановлення та з'ясування обставин та власного розуміння фактів.

Відповідно до пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються діяння, які є адміністративними правопорушеннями. Кодекс України про адміністративні правопорушення (80731-10) передбачає відповідальність за злісну непокору законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовця (стаття 185). Злісною непокорою є відмова від виконання наполегливих, неодноразово повторених законних вимог чи розпоряджень працівника міліції при виконанні ним службових обов'язків, члена громадського формування з охорони громадського порядку чи військовослужбовця у зв'язку з їх участю в охороні громадського порядку або відмова, виражена у зухвалій формі, що свідчить про явну зневагу до осіб, які охороняють громадський порядок (абзац другий пункту 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 червня 1992 року N 8 "Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів" (v0008700-92) ).

Слово "непокора" означає відмову від виконання або ігнорування виконання певної вимоги.

За правовою позицією Конституційного Суду України затримання у будь-якому випадку не може бути визнане обґрунтованим, якщо діяння, які інкримінуються затриманому, на час їх вчинення не могли розцінюватися або не визнавалися законом як правопорушення (абзац дев'ятий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 29 червня 2010 року N 17-рп/2010 (v017p710-10) ).

Як вже вказано вище, відносно ОСОБА_8 і ОСОБА_9 складені протоколи про вчинення ними адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185 КУпАП.

Згідно із рапортами працівників міліції, на підставі яких складені протоколи, зазначені особи під час охорони громадського порядку 19 лютого 2014 року о 17 год. біля Академії внутрішніх військ України скоїли злісну непокору працівнику міліції, а саме: відмовилися від обов'язкового виконання наполегливих, неодноразово повторених вимог працівника міліції, які виразилися у зухвалій формі (виражався нецензурною лайкою, яка супроводжувалася непристойними жестами), які свідчать про прояв явної неповаги до органів міліції, які охороняють громадський порядок. Ці ж дії супроводжувались блокуванням виїзду з Академії внутрішніх справ України.

Отже викладені у протоколі і рапорті працівників міліції обставини правильно кваліфіковані як вчинення злісної непокори законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, відповідальність за що передбачена статтею 185 КУпАП.

Саме на ці документи посилався суддя при прийнятті постанов, які фактично стали підставою для його звільнення.

В пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України Пленуму від 26 червня 1992 року N 8 (v0008700-92) "Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів"( із змінами і доповненнями постановою Пленуму ВСУ від 03 грудня 1997 року № 12 (v0012700-97) ) Верховний Суду України зазначив, що при розгляді справ про правопорушення, передбачені статтями 185 КпАП, судді зобов'язані перевіряти правильність складення протоколу про адміністративне правопорушення, наявність пояснень особи, яка притягується до відповідальності, та свідків правопорушення, даних, що характеризують цю особу. У разі відсутності зазначених даних матеріал підлягає поверненню органу внутрішніх справ для належного оформлення.

В матеріалах справ відносно ОСОБА_8 і ОСОБА_9 містяться протоколи про адміністративні правопорушення із наявністю всіх обов'язкових записів.

З протоколів вбачається, що ОСОБА_8 відмовився від дачі пояснень, що посвідчено підписами двох свідків, які також підтвердили роз'яснення затриманому прав та обов'язків, передбачених статтями 268 КУпАП і статтею 63 Конституції України. ОСОБА_9 власноручно визнав, що "Оказал сопротивление сотрудникам милиции. Претензий не имеет."; з правами і обов'язками, визначеними діючим законодавством ознайомлений.

Отже підстав для повернення матеріалів до опрацювання у судді не було.

Не заявляє про невідповідність вимогам складання протоколів в своєму рішенні і Вища рада юстиції.

Також не можна погодитись з посиланням ВРЮ на порушення суддею статті 33 КУпАП.

Так згідно із цією статтею при накладенні стягнення враховуються характер вчиненного правопорушення, особа правопорушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.

У досліджених в судовому засіданні постановах у справах ОСОБА_8 і ОСОБА_9 зазначено, що прийняті вони з урахуванням викладених обставин, а обставин, що обтяжують або пом'якшують відповідальність не встановлено.

Далі в постанові Пленуму Верховний Суд вказує на необхідність суворого додержання вимог статей 245, 280, 283 КпАП, які зобов'язують до всебічного, повного та об'єктивного з'ясування обставин кожної справи, до встановлення обставин, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, до визначення розміру заподіяної шкоди та перевірки інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а також вимагають відображення цих обставин у постанові.

У мотивувальній частині постанови, поряд з поясненням притягнутої до відповідальності особи, необхідно наводити пояснення свідків, потерпілих, інші докази, що були досліджені у справі і покладені в основу прийнятого рішення.

Враховуючи, що стаття 185 КпАП передбачає відповідальність як за злісну непокору законній вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку чи військовослужбовця, так і їх образу, суддя зобов'язаний зазначити в постанові, за які конкретно правопорушення на винного накладено адміністративне стягнення.

В постановах, які стали підставою для звільнення судді, останній визначив особу затриманого; вказав події, які стали підставою для затримання особи; про невизнання вини затриманими і їх пояснення; докази, які підтверджують їх вину в скоєному; висказав свою критичну оцінку пояснень осіб і їх бажання уникнути відповідальності; наявність пом'якшуючих або обтяжуючих відповідальність обставин; визначив стягнення в межах передбаченого законом.

Необґрунтовано і упереджено Вища рада юстиції зазначила як винні дії судді обставини, які стосуються вилучення працівниками міліції у ОСОБА_8 документів і речей. При цьому Вища рада вказала про це без посилань на які-небудь об'єктивні підтвердження, крім слів ОСОБА_8, до пояснень якого, за думкою суду, можна було віднестися більш критично, враховуючи, що в його інтересах до ТСК зверталася особа, яка назвалася "ОСОБА_12, що проживає за адресою: АДРЕСА_1 На підставі скарги цієї особи почалася перевірка дій судді. Як потім вже встановила Вища рада і зазначила в спірному рішенні, що така особа зареєстрованою чи знятою з реєстрації місця проживання на території Харківської області за обліком відповідних органів не значиться, вказаного нею будинку не існує, на неодноразові виклики на засідання дисциплінарної секції такий не з'являвся.

Крім того, Вища рада юстиції не погодилася і з доводами ТСК, які теж враховувалися останньою в переліку обставин, що свідчать про порушення суддею присяги, щодо обов'язковості ведення протоколу судового засідання в разі розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Тобто Вища рада, фактично зменшивши об'єм зауважень до судді з боку Тимчасової комісії, обрала найсуворіше з дисциплінарних стягнень, не обговоривши в своєму рішенні можливість застосування інших видів.

Щодо "порушення права особи на захист", то відповідач в своєму рішенні не дав оцінки наявності особистого підпису ОСОБА_9 в протоколі про вчинення правопорушення про роз'яснення йому прав відповідно до статті 268 КУпАП, які передбачають і право особи на адвоката. При цьому в матеріалах справи про притягнення ОСОБА_9 до адміністративної відповідальності міститься договір про надання правових послуг, датований 19 лютого 2014 року (день затримання), з адвокатом Максименком О. В. Тобто при наявності укладеного договору і бажання ОСОБА_9 мав можливість скористатися правовою допомогою свого адвоката.

Отже зазначення в рішенні відповідача про обов'язок судді діяти відповідно до Закону України "Про безоплатну правову допомогу" (3460-17) є недоречним.

З тих же матеріалів вбачається, що адвокат виконував свої договірні зобов'язання шляхом подачі апеляційної скарги, яка знаходиться в матеріалах справи і в подальшому відізвана в зв'язку із спливом необхідності апеляційного перегляду.

Щодо розгляду справи у нічний час, то, враховуючи зазначене вище, чим суд обґрунтовує невідповідність висновків Вищої ради юстиції щодо наявності порушень з боку судді, то єдине таке зауваження не може свідчити, що суддя допустив грубе порушення закону, яке порочить звання судді, викликає сумнів у його об'єктивності та неупередженості, сумлінності виконання ним своїх обов'язків та принижує авторитет судової влади.

Також слід врахувати, що згідно із абзацом шостим пункту 5 частини першої статті 11 Закону України "Про міліцію" міліції надається право затримувати і тримати у спеціально відведених для цього приміщеннях осіб, які виявили непокору законній вимозі працівника міліції, до розгляду справи судом, але не більше ніж на двадцять чотири години.

В межах зазначеного часу, враховуючи затримання осіб о 17 год., суддя своєчасно розглянув складені відносно них матеріали.

Статтею 287 КУпАП закріплено право особи оскаржити постанову районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду (судді) про накладення адміністративного стягнення.

Питання про законність прийнятого рішення, а відповідно, і про допущені суддею порушення норм процесуального права, можуть бути вирішені лише відповідним судом у встановленому процесуальним законом порядку.

Постанови судді Червонозаводського районного суду міста Харкова ОСОБА_6 від 22 лютого 2014 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_8 і ОСОБА_9 за дії, передбачені статтею 185 КУпАП, зміст якої безпідставно оцінювався відповідачем, що стало підставою для прийняття оскаржуваного рішення, не скасовані, не змінені апеляційним судом, а отже, відповідно, були законними.

Таким чином, не повинно мати місце неправомірне чи несанкціоноване втручання в процес правосуддя. Вища рада не наділена повноваженнями встановлювати та оцінювати обставини у судових справах, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, перевіряти законність судових рішень.

Тлумачення закону, оцінювання фактів і доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (п.66 Рекомендацій СМ/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів ради Європи державам - членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки, ухвалених 17.11.2010 року).

Обмеження суду в цьому свідчитиме про порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до статті 47 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Незалежність судді, серед іншого, забезпечується порядком здійснення правосуддя, визначеним процесуальним законом, таємницею ухвалення судового рішення; забороною втручання у здійснення правосуддя; відповідальністю за неповагу до суду чи судді.

При офіційному тлумаченні положень частин першої, другої статті 126 Конституції України Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01.12.2004 року № 19-рп/2004 року (v019p710-04) вказав, що незалежність суддів полягає передусім у їхній самостійності, непов'язаності при здійсненні правосуддя будь-якими обставинами та іншою, крім закону, волею. Зазначений підхід щодо забезпечення незалежності суддів закріплено у Конвенції про захист прав людини та основних свобод (995_004) (04.11.1950 року), ратифікованої Верховною Радою України 17.07.1997 року.

Крім того, за правилами частини 2 статті 32 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) скасування або зміна судового рішення не тягне за собою дисциплінарної відповідальності судді, який брав участь у його ухваленні, крім випадків, коли порушення допущено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов'язків.

Верховний Суд України в пункті 10 постанови Пленуму від 13.06.2007 року № 8 "Про незалежність судової влади" (v0008700-07) зазначив, що відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, у межах провадження справи, в ;якій вони ухвалені.

Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законом.

Органи, які вирішують питання про дисциплінарну відповідальність та відповідальність за порушення присяги судді, не наділені законом повноваженнями оцінювати законність судового рішення.

Перевірка такого рішення будь-яким суб'єктом владних повноважень в іншому порядку законодавством не передбачена, а тому є такою, що здійснена з порушенням приписів частини 2 статті 19 Конституції України.

Проте, як зазначалось, ВРЮ, обґрунтовує своє рішення виключно наявними, на її думку, порушеннями суддею ОСОБА_6 норм процесуального права при розгляді справ. Проте, встановлення таких порушень не віднесено до її компетенції.

Серед Європейських стандартів незалежної діяльності судді при розгляді справ на особливу увагу заслуговують такі:

1) тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості;

2) тлумачення закону, оцінювання фактів або доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для кримінальної відповідальності, крім випадків злочинного наміру;

3) дисциплінарне провадження може бути ініційоване, якщо суддя не виконав свої обов'язки ефективно та належним чином. Такі провадження повинен проводити незалежний орган влади або суд із наданням гарантій справедливого розгляду і права на оскарження рішення та покарання. Дисциплінарні санкції мають бути пропорційними;

4) судді не повинні нести особисту відповідальність за випадки, коли їхні рішення були скасовані або змінені в процесі апеляційного розгляду.

Про підстави дисциплінарної відповідальності, зокрема, йдеться в пункті 25 Рекомендацій Київської конференції з питань незалежності судової влади в країнах Східної Європи, Південного Кавказу та Центральної Азії "Судове управління, відбір і підзвітність суддів": "Дисциплінарні провадження проти суддів повинні стосуватися випадків грубої та непростимої непрофесійної поведінки, які завдають шкоди репутації всього суддівського корпусу. Дисциплінарна відповідальність не повинна поширюватися на зміст рішень або вироків, в тому числі у випадках розбіжності юридичних тлумачень між судами, а також на випадки судових помилок або критики судової системи".

На думку колегії суддів, притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності за порушення присяги відповідно до Закону України від 08.04.2014 року № 1188-VIІ "Про відновлення довіри до судової влади в Україні" (1188-18) та Закону України від 16.09.2014 року № 1682-VII "Про очищення влади" (1682-18) містить ризики вибіркового правосуддя, оскільки порушеннями пропонується визнавати тільки дії, вчинені в певний часовий період. Такі дії, вчинені до та після цього періоду, а також стосовно осіб, які не були учасниками масових акцій протесту, не визнаються порушеннями присяги.

Окрім того, вирішуючи подібні справи щодо поновлення на посаді працівників митної служби, Верховний Суд України неодноразово в своїх чисельних постановах висловився, що припинення державної служби за порушення присяги є крайнім заходом відповідальності державного службовця, який виходить за своєю тяжкістю за межі, в звичайному розумінні, дисциплінарного проступку, якщо такі дії суперечать покладеним на нього обов'язкам, підривають довіру як до носія влади, що призводить до приниження державного органу і унеможливлює подальше виконання обов'язків такою особою.

Оскаржуване рішення ВРЮ не узгоджується із вказаними висновками.

Так, при кваліфікації дій судді ОСОБА_6 ВРЮ не встановила в таких його діях умисного нехтування законом та не врахувала бездоганну роботу цього судді та його позитивну характеристику.

В Рішенні від 9 січня 2013 року у справі "Олександр Волков проти України" Європейський Суд з прав людини зазначив, що це рішення не обмежується вирішенням персонального питання конкретної особи, а стосується принципів діяльності державної влади в Україні. У ньому Європейський Суд з прав людини констатував, що ця справа викриває серйозні системні проблеми функціонування судової системи України. З цього рішення випливає, що такими проблемами є: відсутність реального поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, що спричиняє політичну та іншу залежність судів і суддів; політизованість механізму формування суддівського корпусу, яка виявляється в істотному політичному впливі на нього та "ручному" керуванні ним.

Неприпустимим в такому разі є посилання в рішенні Вищої ради юстиції на необхідність притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за виконання своїх професійних обов'язків під час гострого соціального конфлікту в Україні.

Частиною другою статті 87 Закону № 2453-VI встановлено, що при обранні виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Зі змісту наведеної законодавчої норми випливає, що законодавець не лише прямо передбачив можливість компетентного органу обирати вид дисциплінарного стягнення до суддів, але й визначив критерії, які повинні враховуватися під час такого вибору. При цьому такі критерії повинні враховуватися в усіх випадках, коли суддю належить притягнути до дисциплінарної відповідальності. Також є очевидним те, що рекомендація щодо внесення подання про звільнення судді за своїми наслідками для порушника є більш тяжким видом дисциплінарної відповідальності, ніж догана, і застосовується за більш тяжкі порушення.

При вирішенні питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності Вища рада взагалі на обговорювала особу судді, можливість застосування до судді ОСОБА_6 іншого дисциплінарного стягнення, крім звільнення за порушення присяги судді, і обрала найсуворіше із встановлених законом стягнень.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Законодавством, чинним на час ухвалення оцінюваних суддею дій, порушення присяги було самостійною підставою для звільнення судді з посади та до переліку видів дисциплінарних стягнень не входило.

На практиці це означало віднесення такого звільнення до виду конституційно-правової відповідальності судді, без врахування при його застосуванні будь-яких строків давності.

У той же час у згаданій справі "Олександр Волков проти України" ЄСПЛ визнав таке становище порушенням права на справедливий суд. Цей Суд зазначив, що строки давності є загальною рисою національних правових систем договірних держав щодо кримінальних, дисциплінарних та інших порушень. Суд не вважав за належне вказувати на те, наскільки тривалим повинен бути строк давності, однак зазначив, що такий підхід, коли строк притягнення до дисциплінарної відповідальності у дисциплінарних справах, які стосуються суддів, є невизначеним, становить серйозну загрозу принципу юридичної визначеності (п.п. 137, 139, 140 Рішення).

Оскільки рішення ЄСПЛ у справі "Олександр Волков проти України" 27 травня 2013 року набуло статусу остаточного, воно як джерело права підлягало застосуванню, зокрема, й у практиці ВРЮ.

Це означає, що Вища рада повинна була дослідити питання щодо строків притягнення судді до відповідальності. Зі змісту оскаржуваного рішення такого не вбачається, а в судовому засіданні представник зазначила, що Законом України "Про відновлення довіри до судової влади в Україні" (1188-18) визначені особливі строки притягнення до дисциплінарної відповідальності суддю за порушення присяги.

Відповідно до частин 1, 2 статті 2, частини 2 статті 7 Закону України "Про відновлення довіри до судової влади в Україні" від 08.04.2014, № 1188-VIII перевірка суддів проводиться протягом одного року з дня формування складу Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - Тимчасова спеціальна комісія, ТСК), що утворюється у порядку, визначеному статтею 4 цього Закону.

Заяви про проведення перевірки індивідуально визначеного судді (суддів) згідно із статтею 3 цього Закону подаються юридичними або фізичними особами у письмовій формі до Тимчасової спеціальної комісії протягом шести місяців з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення про її утворення.

Висновок Тимчасової спеціальної комісії про порушення суддею присяги разом із матеріалами перевірки направляється Вищій раді юстиції для розгляду та прийняття нею рішення у строк не більше трьох місяців з дня надходження висновку у порядку, визначеному законом.

З аналізу вказаних норм суд дійшов висновку, що Законом № 1188-VIII (1188-18) встановлені межі подання заяви, період існування спеціальної комісії, яка є тимчасовою, і проведення нею перевірки, строки прийняття рішення Вищою радою юстиції в разі направлення до неї висновку ТСК.

Норми цього Закону не встановлюють строки притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до частини 2 статті 32 Закону України "Про Вищу раду юстиції" провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.

Єдиним, спеціальним законом, який визначає підстави та порядок застосування до судді дисциплінарної відповідальності (в тому числі звільнення з підстав порушення присяги), а отже і строки притягнення до відповідальності, є Закон України "Про судоустрій і статус суддів" № 2453-VI (2453-17) .

Тобто, доводи відповідача, що Закон України "Про відновлення довіри до судової влади в Україні" (1188-18) передбачає особливі строки притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за висновком ТСК в разі встановлення підстав порушення присяги, є такими, що не відповідають діючому законодавству.

Строки притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, в тому числі звільнення з підстав порушення присяги, є обмежувальними строками. Враховуючи критерії справедливості, пропорційності, розумності, своєчасності, вони не можуть бути скорочені чи продовжені судом або іншим органом, що застосовує ці норми.

Отже, після висновків, викладених у рішенні ЄСПЛ у справі "Олександр Волков проти України", до врегулювання у національному законодавстві, строк притягнення до відповідальності за порушення присяги повинен обмежуватися загальним строком притягнення судді до дисциплінарної відповідальності станом на час вчинення проступку.

Частинами четвертою та п'ятою статті 87 Закону № 2453-VI (у редакції, чинній на момент прийняття постанови суддею) було передбачено, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше шести місяців із дня відкриття провадження в дисциплінарній справі, але не пізніше року з дня вчинення проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

Діяння, які стали підставою для порушення дисциплінарної справи, вчинені позивачем 20 лютого 2014 року, а тому на день розгляду Вищою радою юстиції дисциплінарної справи (05 листопада 2015 року) з врахуванням періодів тимчасової непрацездатності і відпустки судді річний строк притягнення його до дисциплінарної відповідальності закінчився.

За наслідками розгляду справи колегія суддів дійшла висновку, що встановлені фактичні обставини свідчать про те, що ВРЮ діяла при прийнятті оскаржуваного рішення не у межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України; не обґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; не пропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, тому таке рішення є незаконним і підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається із квитанції від 13 листопада 2015 року № 2, позивачем сплачено судовий збір в розмірі 487 грн. 20 коп., що підлягає поверненню позивачу шляхом стягнення з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Вищої ради юстиції.

Керуючись статтями 18, 159- 163, 167, 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Адміністративний позов ОСОБА_6 задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішення Вищої ради юстиції від 05 листопада 2015 року № 818/0/15-15 "Про внесення подання Президентові України про звільнення ОСОБА_6 з посади судді Червонозаводського районного суду м. Харкова за порушення присяги судді".

Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Вищої ради юстиції на користь ОСОБА_6 сплачений ним судовий збір у сумі 487 (чотириста вісімдесят сім) гривень 20 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про її перегляд Верховним Судом України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання заяви про перегляд Верховним Судом України цієї постанови, якщо її не скасовано, постанова набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Верховного Суду України за наслідками такого перегляду.