757/44877/18-к Про відкрите викрадення чужого майна із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для потерпілої - 17.12.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Надубової О.А. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Київського апеляційного суду від 26 листопада 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018100060003839, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Великосербулівка Єланецького району Миколаївської області, жителя АДРЕСА_1 ),

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 186 КК України.

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Печерського районного суду м. Києва від 26 липня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 5 ст. 186 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки.

Вказане кримінальне провадження розглянуто із застосуванням положень ч. 3 ст. 349 КПК України.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 30 серпня 2018 року близько 13:20, перебуваючи на вул. Барбюса, 51/1-А у м. Києві, шляхом ривка вирвав із рук потерпілої ОСОБА_2 дві жіночі сумки, у яких знаходилися гроші у сумі 2 194 грн, 8 000 євро (за офіційним курсом НБУ на момент вчинення злочину становило 262 240 грн), 31 500 доларів США (за офіційним курсом НБУ на момент вчинення злочину становило 885 465 грн), чим завдав майнової шкоди потерпілій на загальну суму 1 149 899 грн.

Вироком Київського апеляційного суду від 26 листопада 2019 року апеляційні скарги першого заступника прокурора м. Києва Кононенка П.М. та прокурора у кримінальному провадженні Гладкого А.В. задоволено частково, а вирок Печерського районного суду м. Києва від 26 липня 2019 року в частині призначеного ОСОБА_1 покарання скасовано.

Ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_1 засуджено за ч. 5 ст. 186 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_1 у строк відбування покарання строк перебування його під вартою з 31 серпня 2018 року по 29 жовтня 2018 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

У решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Надубова О.А. просить змінити вирок апеляційного суду та звільнити засудженого ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України. На обґрунтування своїх вимог зазначає, що, скасовуючи вирок місцевого суду, апеляційний суд належним чином не врахував відсутності обтяжуючих покарання обставин, тяжких наслідків вчиненого злочину, також не врахував особи засудженого ОСОБА_1, який щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, одружений, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, за місцем проживання характеризується позитивно, не перебуває на спеціальних обліках, раніше не судимий, вчинив злочин у зв`язку із скрутним матеріальним становищем. Вказує, що призначене апеляційним судом покарання особі, яка раніше ніколи не вчиняла злочинів та може стати на шлях виправлення, є явно несправедливим через суворість, а тому вважає, що з цих підстав вирок апеляційного суду в частині призначеного покарання підлягає зміні.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.

У судовому засіданні захисник Надубова О.А. та засуджений ОСОБА_1 підтримали касаційну скаргу, просили її задовольнити. Прокурор Матолич М.Р. просила вирок апеляційного суду залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Мотиви суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Доведеність винуватості ОСОБА_1 та кваліфікація його дій за ч. 5 ст. 186 КК України у касаційній скарзі захисником не оскаржуються, а тому у касаційному порядку не перевіряються.

Доводи касаційної скарги захисника про порушення апеляційним судом загальних засад призначення покарання та його надмірну суворість, на думку колегії суддів, є непереконливими з огляду на наступне.

Відповідно до статей 404, 407 КПК України апеляційний суд переглядає судові рішення в межах апеляційної скарги і за наслідками її розгляду має право скасувати вирок суду першої інстанції повністю або частково та ухвалити новий, у якому зобов`язаний навести належні й достатні мотиви та підстави прийнятого рішення з урахуванням вимог ст. 409 КПК України.

Вирішуючи питання про скасування або зміну вироку місцевого суду, суд апеляційної інстанції має керуватися положеннями статей 408, 420 КПК України.

Зокрема, положеннями ч. 2 ст. 420 КПК України передбачено, що вирок суду апеляційної інстанції має відповідати загальним вимогам до вироків, визначеним ст. 374 КПК України.

Тобто, вимоги кримінального процесуального закону у їх взаємозв`язку передбачають, що апеляційний суд зобов`язаний перевірити всі доводи, наведені в апеляційних скаргах, врахувати позицію сторін кримінального провадження і учасників судового розгляду, дати у своєму рішенні на них вичерпну відповідь та у випадку незгоди з ними зазначити підстави їх необґрунтованості.

Скасовуючи вирок місцевого суду в частині призначеного покарання, апеляційний суд вказав, що доводи апеляційних скарг прокурорів у цій частині є слушними.

Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації таке покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Як убачається зі змісту касаційної скарги, захисник фактично порушує питання про недотримання апеляційним судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання та пов`язані із суддівським розсудом.

Поняття суддівського розсуду або судової дискреції у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи з цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції, принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оцінюючі поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (ст. 66, ст. 67 КК України), визначенні "інші обставини справи" або ж "інші обставини кримінального провадження", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України, тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме виправленню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому. Разом з тим з огляду на дискреційні повноваження суд також вправі призначити покарання, нижче від мінімальної межі, передбаченої санкцією відповідної статті, або звільнити особу від відбування призначеного покарання з випробуванням за наявності для цього підстав.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд, обґрунтовуючи висновок щодо виду і розміру покарання ОСОБА_1, призначаючи йому покарання у виді позбавлення волі, нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією ч. 5 ст. 186 КК України, та звільняючи від відбування такого покарання з випробуванням, виходив з того, що засуджений вчинив особливо тяжкий злочин, повністю визнав вину, позитивно характеризується за місцем проживання, раніше не судимий, до кримінальної відповідальності не притягувався, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має постійне місце реєстрації та проживання, має на утриманні двох неповнолітніх дітей.

Обставинами, які пом`якшують покарання засудженому, судом визнано щире каяття, активне сприяння розкриттю злочинів, вчинення злочину внаслідок тяжкого матеріального становища, відсутність шкоди та тяжких наслідків від вчиненого злочину. Обставин, які б обтяжували покарання засудженому, в ході судового розгляду не встановлено.

Перевіряючи вирок суду першої інстанції в апеляційному порядку, апеляційний суд зазначив, що з огляду на характер вчиненого ОСОБА_1 злочину та його особу, враховуючи наявність декількох обставин, що пом`якшують покарання, місцевий суд навів достатньо аргументованих підстав та правильно призначив ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі із застосуванням ст. 69 КК України.

Разом з тим, враховуючи всі обставини кримінального провадження у їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку, що місцевий суд не навів достатніх підстав для звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України.

Апеляційний суд у своєму вироку дійшов висновку, що місцевий суд не надав належної оцінки підвищеному рівню суспільної небезпеки вчиненого ОСОБА_1 злочину, який полягав у відкритому заволодінні чужим майном, не врахував, що ОСОБА_1 цілком усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, а після вчинення грабежу з місця вчинення злочину втік.

З огляду на викладене апеляційний суд констатував, що звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України є явно помилковим та свідчить про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність у цій частині.

Крім того, апеляційній суд вказав про необхідність призначення ОСОБА_1 додаткового покарання у виді конфіскації майна, яке є обов`язковим до застосування під час призначення покарання за санкцією ч. 5 ст. 186 КК України.

Колегія суддів погоджується з такими твердженнями апеляційного суду та вважає, що ОСОБА_1 з метою власного збагачення, відверто нехтуючи усталеними суспільно моральними цінностями, грубо порушуючи основоположні правові засади, гарантовані Конституцією України (254к/96-ВР) , зокрема таку, як право на власність, вчинив умисний, корисливий злочин, який відповідно до положень ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких.

На думку колегії суддів, апеляційний суд обґрунтовано дійшов висновку, що виправлення засудженого ОСОБА_1 можливе лише в умовах ізоляції його від суспільства, та правильно призначив покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України.

Враховуючи вказані обставини в їх сукупності, а також ті, про які наголошує захисник у своїй касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що призначене апеляційним судом засудженому ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією майна відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження вчинення ним нових злочинів, справедливим і таким, що не суперечить ст. 65 КК України.

Таке покарання з огляду на вимоги ст. 50 КК України узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність, відповідає основній його меті як заходу примусу.

Таким чином, не вбачається підстав вважати призначене засудженому покарання явно несправедливим через його суворість, як і не вбачається підстав для застосування положень ст. 75 КК України та звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням, про що захисник вказує у своїй касаційній скарзі.

На думку колегії суддів, здійснюючи розгляд кримінального провадження в порядку апеляційної процедури, дотримуючись вимог статей 404, 407, 408, 409 КПК України, апеляційний суд надав доводам апеляційних скарг прокурорів належну оцінку та з наведенням докладних мотивів обґрунтував прийняте рішення.

Вирок суду апеляційної інстанції є законним, вмотивованим та обґрунтованим, відповідає вимогам статей 370, 374, 420 КПК України, підстав для його скасування чи зміни в ході касаційного розгляду не встановлено.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, касаційну скаргу захисника слід залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду - без зміни.