750/8501/19 Про умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент його заподіяння, скоєне під час конфлікту на ґрунті особистих неприязних відносин, що спричинили смерть потерпілого - 16.12.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Верех А.М. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 жовтня 2019 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 20 січня 2020 року стосовно останнього в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019270010001796, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, згідно зі ст. 89 КК України раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 жовтня 2019 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, та призначено йому за цим законом покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців.

Прийнято рішення щодо речових доказів та процесуальних витрат.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 20 січня 2020 року зазначений вирок стосовно ОСОБА_1 залишено без змін.

За вироком суду ОСОБА_1 визнаний винним у тому, що він 22 березня 2019 року близько 02:00, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння в буд. АДРЕСА_2, діючи з помсти через особисту образу, на ґрунті особистих неприязних стосунків, які раптово виникли під час його сварки з ОСОБА_2, з яким вони разом вживали алкогольні напої, умисно наніс останньому руками та ногами не менше десяти ударів в область грудей, чим заподіяв йому тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння, що спричинили смерть потерпілого.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Верех А.М., посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, яке, за її твердженням, призвело до призначення засудженому надмірно суворого покарання, просить вирок та ухвалу стосовно ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає, що суд у вироку безпідставно послався на дані протоколу проведення слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_3, які нібито вплинули на обрання засудженому міри покарання, і вважає цей доказ недопустимим. Вказує на те, що судом при призначенні ОСОБА_1 покарання не врахована його посткримінальна поведінка, щире каяття у вчиненому, допомога у розслідуванні злочину, ставлення до потерпілого. Вважає, що наявні підстави для застосування ст. 69 КК України і призначення засудженому більш м`якого покарання, ніж передбачено кримінальним законом за вчинений ним злочин.

Позиції інших учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_1 у засіданні суду касаційної інстанції підтримав касаційну скаргу, подану в його інтересах захисником Верех А.М., і просив її задовольнити, пом`якшивши призначене йому покарання.

Прокурор Сингаївська А.О. заперечила проти задоволення касаційної скарги, вважаючи її необґрунтованою.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши думки учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги (ч. 2 ст. 433 КПК України).

За змістом касаційної скарги обґрунтованість засудження та правильність кваліфікації дій ОСОБА_1 не заперечуються.

Покарання засудженому призначено з дотриманням вимог ст. 65 цього Кодексу з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого ним злочину, даних про його особу та конкретних обставин справи, ближче до найнижчої межі санкції ч. 2 ст. 121 КК України, за якою його засуджено, і вважати таке покарання надмірно суворим підстав не вбачається.

З огляду на вчинення ОСОБА_1 злочину, який відноситься до категорії тяжких, відсутність обставин, які пом`якшують покарання, та наявність двох обставин, які його обтяжують, а саме вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння та щодо особи похилого віку, зважаючи на дані про особу засудженого, які характеризують його посередньо, обрання останньому судом першої інстанції покарання у мінімальних межах санкції кримінального закону, за яким його визнано винним, не суперечить загальним засадам призначення покарання і є цілком обґрунтованим.

Суд апеляційної інстанції, розглянувши апеляційну скаргу захисника Верех А.М. в інтересах засудженого ОСОБА_1, належним чином перевірив доводи у ній, які за змістом аналогічні доводам у її касаційній скарзі, та, погоджуючись із викладеними у вироку суду першої інстанції висновками і мотивами прийнятого ним рішення, законно й обґрунтовано постановив залишити цей вирок без змін, із чим погоджується і колегія суддів касаційного суду. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Зокрема, відхиляючи доводи апеляційної скарги про наявність підстав для застосування ст. 69 КК України та призначення ОСОБА_1 більш м`якого покарання, ніж передбачено кримінальним законом за вчинений ним злочин, апеляційний суд з посиланням на вимоги вказаної статті правильно відзначив, що прийняття такого рішення судом є можливим лише за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Однак у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_1 таких обставин не встановлено. Крім іншого, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вказав на те, що посилання сторони захисту на щире каяття останнього спростовуються його позицією щодо невизнання кількості ударів, нанесених потерпілому і встановлених висновком судово-медичної експертизи.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би були підставами для скасування оскаржених судових рішень у цьому кримінальному провадженні, колегією суддів не встановлено.

Стосовно визнання недопустимим доказом протоколу слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_3, то касаційна скарга захисника не містить відповідних аргументів у цій частині. Водночас колегія суддів не вбачає для цього передбачених законом підстав, оскільки зазначену слідчу дію проведено з дотриманням вимог ст. 240 КПК України з метою уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального провадження, і вона не є рівнозначною показанням свідка, наданим під час досудового розслідування. Твердження у касаційній скарзі про те, що дані слідчого експерименту мали визначальний вплив на вид і міру обраного ОСОБА_1 покарання, не відповідають дійсності.

На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга захисника Верех А.М. не підлягає задоволенню, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду стосовно ОСОБА_1 слід залишити без зміни.

З цих підстав Суд ухвалив:

Касаційну скаргу захисника Верех А.М. залишити без задоволення, а вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 жовтня 2019 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 20 січня 2020 року стосовно ОСОБА_1 - без зміни.