562/744/17 Про умисне заподіяння легких тілесних ушкоджень - 16.12.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, яка брала участь у провадженні в суді апеляційної інстанції, на вирок Здолбунівського районного суду Рівненської області від 11 квітня 2018 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 10 березня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017180130000012, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1, раніше не судимої,

у вчиненні злочинів, передбачених частинами 1, 2 ст. 125 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Здолбунівського районного суду Рівненської області від 11 квітня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за: ч. 1 ст. 125 КК України до покарання у виді громадських робіт тривалістю 120 годин; ч. 2 ст. 125 КК України до покарання у виді громадських робіт тривалістю 150 годин. На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді громадських робіт тривалістю 150 годин.

Прийнято рішення щодо цивільних позовів та речових доказів.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватою у тому, що вона 05 січня 2017 року приблизно о 14:00, перебуваючи поблизу будинку АДРЕСА_1, діючи на ґрунті особистих раптово виниклих неприязних стосунків, завдала ОСОБА_3 удар кулаком у лобну ділянку голови, спричинивши йому легкі тілесні ушкодження, та ОСОБА_2 - один удар лобною ділянкою голови в ніс, заподіявши йому легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 24 липня 2018 року вирок стосовно ОСОБА_1 залишено без зміни.

Ухвалою Верховного Суду від 18 квітня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, вищевказану ухвалу апеляційного суду скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 10 березня 2020 року вирок Здолбунівського районного суду Рівненської області від 11 квітня 2018 року стосовно ОСОБА_1 скасовано, а кримінальне провадження закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України за відсутністю в її діях складів кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1 і 2 ст. 125 КК України.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які, на її думку, перешкодили судам ухвалити законні й обґрунтовані судові рішення, порушує питання про скасування оскаржених вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Мотивує тим, що мотивувальна частина обвинувального вироку стосовно ОСОБА_1 не відповідає вимогам ст. 374 КПК України, оскільки містить суперечливі висновки щодо форми вини останньої. Водночас апеляційний суд, приймаючи рішення про скасування зазначеного вироку та закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_1, не досліджуючи наявні в матеріалах кримінального провадження докази, дійшов висновку про відсутність в її діях складів інкримінованих їй кримінальних правопорушень, чим порушив принцип безпосередності дослідження доказів, закріплений у ст. 23 КПК України. При цьому усупереч вимогам ст. 419 указаного Кодексу суд апеляційної інстанції в ухвалі належним чином своїх висновків не мотивував.

У запереченні на касаційну скаргу прокурора ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а ухвалу апеляційного суду, якою закрито кримінальне провадження стосовно неї, - без зміни.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Сингаївська А.О. в засіданні суду касаційної інстанції підтримала касаційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні частково, просила ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Потерпілий ОСОБА_2 погодився з доводами касаційної скарги прокурора в повному обсязі.

ОСОБА_1 та захисник Януль В.С. заперечили проти задоволення касаційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши думки учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Мотиви Суду

За приписами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК України).

Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Крім цього, зміст ухвали суду апеляційної інстанції повинен відповідати вимогам ст. 419 КПК України. Зокрема вона повинна містити мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався. За частиною третьою вказаної статті при скасуванні або зміні судового рішення в ухвалі має бути зазначено, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку чи ухвали.

Статтею 23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо. Не може бути визнано доказами відомості, що містяться в показаннях, речах та документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім як у випадках, передбачених зазначеним Кодексом.

Виходячи з такої засади кримінального провадження, як безпосередність дослідження доказів (п. 16 ч. 1 ст. 7, ст. 23 КПК України), апеляційний суд не вправі давати доказам іншу оцінку, ніж та, яку дав суд першої інстанції, якщо доказів, наданих сторонами обвинувачення й захисту, не було безпосередньо досліджено під час апеляційного перегляду кримінального провадження.

Приймаючи рішення про скасування обвинувального вироку стосовно ОСОБА_1 і закриття кримінального провадження за відсутністю в її діях складів кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 2 ст. 125 КК України, суд апеляційної інстанції у своїй ухвалі зазначив, що, дослідивши докази, покладені в основу вироку, оцінивши їх кожен окремо та у сукупності, колегія суддів цього суду дійшла висновку, що встановлені в ході апеляційного перегляду обставини є підставою для розумного сумніву в доведеності винності обвинуваченої, оскільки надані докази не підтверджують наявності у неї умислу на вчинення інкримінованих їй злочинів.

При цьому, як убачається з даних журналу судового засідання апеляційного суду, які підтверджуються прослуховуванням відповідного аудіозапису, під час апеляційного перегляду вироку стосовно ОСОБА_1 докази безпосередньо не досліджувалися, обвинувачена, потерпілі та свідки не допитувалися, судове слідство судом апеляційної інстанції не проводилося, ухвала суду не містить результатів аналізу та оцінки доказів у кримінальному провадженні.

Таким чином, апеляційний суд надав іншу оцінку доказам, відмінну від їх оцінки судом першої інстанції, усупереч вимогам ст. 23 КПК України безпосередньо їх не дослідивши.

Водночас як на підставу для закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 апеляційний суд послався на те, що ні в обвинувальному акті, ні у вироку суду першої інстанції при формулюванні обвинувачення, визнаного доведеним, не зазначено умислу обвинуваченої на заподіяння потерпілим тілесних ушкоджень. Тобто викладені у мотивувальній частині ухвали висновки апеляційного суду щодо підстав для скасування вироку і закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 є суперечливими.

За таких обставин ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Допущені судом апеляційної інстанції у цьому кримінальному провадженні порушення вимог кримінального процесуального закону з огляду на положення ст. 412 КПК України є істотними, а рішення апеляційного суду про закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 слід вважати передчасним.

На підставі вищенаведеного, керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд дійшов висновку, що ухвала суду апеляційної інстанції стосовно ОСОБА_1 підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно врахувати наведене, апеляційний розгляд здійснити відповідно до вимог кримінального процесуального закону і, в залежності від встановленого, постановити законне та обґрунтоване судове рішення.