754/1106/18 Про умисне заподіяння смерті потерпілому, скоєне під час бійки - 10.12.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді провадження судом апеляційної інстанції, засудженого ОСОБА_1 та його захисника Воронова В.І. на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 29 січня 2020 року й ухвалу Київського апеляційного суду від 01 липня 2020 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017100030014493, стосовно

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився в м. Донецьку, проживає в АДРЕСА_1,

засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК України (2341-14) ).

Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення кримінального процесуального закону, виклав вимогу до суду касаційної інстанції (далі - Суду) про скасування судових рішень та закриття кримінального провадження за відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.

На обґрунтування своєї вимоги засуджений посилається на те, що умисного вбивства не вчиняв, натомість сам оборонявся від ОСОБА_4, який кинувся на нього з ножем. Він вимушений був відібрати у потерпілого ножа, схопивши за лезо рукою та поранивши кість правої руки, й, обороняючись від нападу, завдав потерпілому цим ножем хаотичні удари.

Вважає, що судом порушено принцип презумпції невинуватості.

Стверджує, що свідки давали неправдиві показання, а суд урахував лише ті докази, які свідчили про його винуватість, проігнорувавши його власні показання, дані слідчого експерименту та, зокрема, висновок експерта про механізм утворення в обвинуваченого ножового поранення правої руки, яке могло відбутися за обставин, зазначених останнім.

У касаційній скарзі захисник Воронов В.І. в інтересах засудженого ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягло невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого ОСОБА_1 через суворість, виклав вимогу до Суду про скасування судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції.

Свою вимогу захисник мотивує тим, що винуватість ОСОБА_1 в умисному вбивстві не доведено поза розумним сумнівом, проте, враховуючи напад з боку ОСОБА_4, озброєного ножем, вбачається вчинення засудженим убивства при перевищенні меж необхідної оборони.

У касаційній скарзі прокурор виклав вимогу до Суду про скасування ухвали та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, а саме ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) України).

Свою вимогу прокурор мотивує тим, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки всім конкретним доводам потерпілої ОСОБА_3, яка в апеляційній скарзі вказувала на те, що суд першої інстанції належним чином не взяв до уваги ступінь суспільної небезпеки та тяжкість вчиненого ОСОБА_1 злочину, який є особливо тяжким, пов`язаним з посяганням на найвищу соціальну цінність - життя людини; не враховано конкретних обставин злочину, а саме велику кількість завданих ударів, а також особу обвинуваченого, його характеристику з місця проживання, невизнання вини, ухилення від відшкодування шкоди.

Зазначає, що мотивувальна частина ухвали суду апеляційної інстанції не містить посилання на жодну підставу, що обґрунтовано дозволяє вважати покарання у виді 11 років позбавлення волі достатнім для виправлення обвинуваченого.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Деснянського районного суду м. Києва від 29 січня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 250 000 грн кожній у рахунок відшкодування моральної шкоди; на користь ОСОБА_3 - 14 046,23 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди.

За ухвалою Київського апеляційного суду від 01 липня 2020 року апеляційні скарги захисника Воронова В.І. та потерпілої ОСОБА_3 залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни.

ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 02 листопада 2017 року близько 20:00, знаходячись у кімнаті № 3 приміщення ТОВ "Буран" на вул. Пухівській, 2 в м. Києві, під час сварки на ґрунті особистих неприязних відносин з ОСОБА_4, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на заподіяння смерті останньому, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій та бажаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, умисно, зі значною силою завдав шість ударів кухонним ножем в область голови, шиї та тулубу ОСОБА_4, заподіявши проникаючі колото-різані поранення грудної клітки, живота, шиї та правого плеча з ушкодженням крупних судин і внутрішніх органів, що супроводжувалось розвитком крововтрати та призвело до смерті ОСОБА_4 на місці події.

Крім того, ОСОБА_1 завдав потерпілому вісімнадцять ударів в область голови, шиї, тулубу, верхніх та нижніх кінцівок, які утворюють легкі тілесні ушкодження у вигляді непроникаючих колото-різаних поранень. Усі тілесні ушкодження, виявлені у ОСОБА_4, були прижиттєвими та завдані ОСОБА_1 в короткий проміжок часу до настання смерті. Таким чином, ОСОБА_1 умисно протиправно позбавив життя ОСОБА_4, спричинивши останньому не менше 24 ударів травмуючої дії, тим самим довів свій злочинний умисел до кінця.

Позиції інших учасників судового провадження щодо поданої касаційної скарги

Від представника потерпілих ОСОБА_5 надійшли заперечення на касаційні скарги засудженого та захисника.

У судовому засіданні засуджений та захисник підтримали касаційні скарги сторони захисту та заперечили проти задоволення касаційної скарги прокурора; прокурор подані касаційні скарги не підтримав; потерпілі та їх представник підтримали касаційну скаргу прокурора та заперечили проти задоволення касаційних скарг засудженого та захисника.

Мотиви Суду

У касаційній скарзі заперечуються фактичні обставини кримінального провадження, встановлені судами, що не можуть бути предметом перевірки суду касаційної інстанції з огляду на положення ч. 1 ст. 433 КПК України та ст. 94 КПК України щодо повноважень суду першої інстанції на оцінку доказів у провадженні.

Суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, та жоден доказ не має наперед встановленої сили (ч. 1, ч. 2 ст. 94 КПК України).

Оцінка доказів є прерогативою виключно суду першої інстанції, у передбачених законом випадках - і суду апеляційної інстанції.

Водночас процесуальним законом також передбачені повноваження суду касаційної інстанції та межі перегляду судом касаційної інстанції.

Так, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу (ч. 1 ст. 433 КПК України).

Отже, суд касаційної інстанції виходить з фактичних обставин кримінального провадження, встановлених судами, та не втручається у правильність проведеної оцінки доказів, зібраних у цьому провадженні.

Доводи засудженого та захисника про неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність є неспроможними на таких підставах.

За вимогами частин 1-3 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади. Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.

Разом із тим, право на необхідну оборону виникає лише за певних умов, визначених законом. Необхідна оборона може здійснюватися лише від суспільно небезпечного посягання або за наявності реальної загрози заподіяння шкоди тому, хто обороняється. Для з`ясування цього необхідно врахувати поведінку нападаючого, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають підстави особі, яка захищається, сприймати загрозу як реальну. Водночас сама по собі будь-яка сварка або бійка, в ході якої особа отримує тілесні ушкодження, ще не свідчить про перебування її у стані необхідної оборони.

У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання завдати шкоду потерпілому, розправитися з ним, такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, судом першої інстанцій було призначено судово-медичну експертизу зметою перевірки доводів ОСОБА_1 про те, що він, намагаючись уникнути заподіяння йому тілесних ушкоджень з боку ОСОБА_4, який наближався до нього, погрожуючи ножем, правою рукою схопився за лезо ножа, вирвав його з рук потерпілого та з метою захисту завдав останньому тілесні ушкодження.

Відповідно до висновку експерта № 031-179-2019, при проведенні судово-медичної експертизи від 03 листопада 2017 року у ОСОБА_1 було виявлено різану рану правої кисті (на долонній поверхні з переходом на тильну), наслідком загоєння якої станом на 19 грудня 2019 року є рубець. Загальна локалізація рани (переважно долонна поверхня, з частковим переходом на тильну), її механізм утворення - дія предмету, якому притаманні ріжучі властивості (на кшталт леза клинка ножа), не дозволяють виключити можливість її утворення саме при обставинах які продемонстрував ОСОБА_1 в ході слідчого експерименту (щодо захвату ним своєю правою кистю леза клинка ножа при його певному розташуванні в руці нападника). Водночас експертна комісія вважала за необхідне зазначити й про те, що вищевказана рана, також враховуючи її загальну локалізацію та механізм утворення, могла утворитися і при нанесенні ОСОБА_1 в напрямку зверху донизу ударів ножом, який він тримав саме в правій кисті, при розташуванні частини клинка ножа в тілі потерпілого та переміщенні (сповзанні) кисті ОСОБА_1 з рукоятки на лезо.

На підставі аналізу всіх наявних у провадженні доказів в іх сукупності, враховуючи конкретні обставини кримінального провадження, відсутність тілесних пошкоджень у обвинуваченого, крім різаної рани правої кісті, походження якої експерт не виключає і при нанесенні ударів самим ОСОБА_1, велику кількість ударів ножем в різні частини тіла потерпілого, на що не було причин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що настання смерті ОСОБА_6 охоплювалося умислом ОСОБА_1 .

Про умисел ОСОБА_1 саме на позбавлення життя потерпілого ОСОБА_4 свідчать спосіб вчинення злочину, кількість та локалізація заподіяних тілесних ушкоджень, знаряддя вчиненого злочину, а саме: нанесення численних ударів ножем із значною силою у життєво важливі органи грудної клітини, шиї, живота.

Суд першої інстанції розглянув і версію ОСОБА_1 щодо вказаної події та дійшов висновку, що якщо він і схопився за ніж і вихватив його з рук потерпілого, то потерпілий з цього моменту перестав бути небезпечним для життя та здоров`я ОСОБА_1, оскільки реальної загрози заподіяння шкоди обвинуваченому з боку потерпілого вже не було і його подальші дії набули протиправного характеру.

Отже, доводи сторони захисту про безпідставність обвинувачення ОСОБА_1 в умисному вбивстві потерпілого ОСОБА_6 були предметом детального дослідження в судах першої й апеляційної інстанцій та їм дано належну юридичну оцінку, з якої погоджується і Суд.

За встановлених судами фактичних обставин провадження дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 115 КК України кваліфіковано правильно.

Стандарт доведення винуватості поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

На думку Суду, зазначені вимоги судом першої інстанції виконано в повному обсязі.

З огляду на вказане в касаційних скаргах засудженого та захисника не наведено доводів, які спростовували б правильність висновків суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 та кваліфікації його дій.

Доводи прокурора про те, що суд апеляційної інстанції ухвалі не навів належних мотивів, з яких він залишив апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_3 без задоволення, є безпідставними.

Як убачається з матеріалів провадження, суд першої інстанції, призначаючи покарання ОСОБА_1, відповідно до вимог ст. 65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відноситься до категорії особливо тяжких, пов`язаний з посяганням на найвищу соціальну цінність - життя людини, обставини провадження, а саме завдання потерпілому значної кількості ножевих поранень, та дані про особу обвинуваченого. Суд першої інстанції врахував, що обвинувачений ОСОБА_1 за весь час судового розгляду не пожалкував про вчинене ним кримінальне правопорушення, не покаявся, не вибачився перед потерпілими (дружиною та дочкою потерпілого) та взагалі не висловив жодного жалю з приводу смерті, яка настала від його умисних дій, а навпаки у штучний спосіб намагався ввести суд у хибний бік встановлення істини у справі. Також суд першої інстанції взяв до уваги і думку потерпілих та їх представника, які просили призначити обвинуваченому суворе покарання.

Таким чином, суд першої інстанції врахував усі обставини, на які посилалася в апеляційній скарзі потерпіла.

Виходячи з вищенаведеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що необхідним і достатнім покаранням для виправлення обвинуваченого попередження скоєння ним нових злочинів буде обрання покарання в межах санкції ч. 1 ст. 115 КК України - у виді позбавлення волі на строк 11 років.

Відповідність призначеного покарання тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі ОСОБА_1 була предметом розгляду апеляційного суду, який належним чином спростував доводи апеляційної скарги потерпілої та дійшов обґрунтованого висновку, що вид і розмір покарання, визначений обвинуваченому, відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, є домірним скоєному та необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та запобігання вчиненню ним нових злочинів.