453/1087/19 Про порушення Правил дорожнього руху та скоєння наїзду на пішоходів, які рухалися вздовж проїзної частини дороги, внаслідок чого потерпілі отримали тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили смерть одного із них - 10.12.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на вирок Сколівського районного суду Львівської області від 18 листопада 2019 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 18травня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62019140000000402, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Корчин Сколівського району Львівської області, жителя АДРЕСА_1 ), такого, що не має судимостей,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.

Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені обставини

За вироком Сколівського районного суду Львівської області від 18 листопада

2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

На підставі ст. 75 КК його звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 цього Кодексу.

Вирішено питання щодо речових доказів і процесуальних витрат у кримінальному провадженні.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він ІНФОРМАЦІЯ_4 близько 22 год., керуючи технічно справним автомобілем марки "КІА SORENTO", номерний знак НОМЕР_1, рухаючись вулицею Шевченка у с. Корчин Сколівського району Львівської області в напрямку до с. Верхнє Синьовидне, неподалік будинку № 8, порушив вимоги ст. 14 Закону України "Про дорожній рух" та грубо порушив вимоги пп. 1.2, 1.3, 1.5, 1.10 розділу 1, підпункти б), д) п. 2.3 розділу 2, 12.1, 12.4 та підпункту "б" п.12.9 розділу 12 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (1306-2001-п) , зі змінами та доповненнями, проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, не обрав безпечної швидкості руху, щоб мати змогу постійно контролювати рух керованого ним автомобіля, чим створив небезпеку для життя громадян, не впорався з керуванням і виїхав на узбіччя, де здійснив наїзд на пішоходів ОСОБА_2 та ОСОБА_3, після чого зіткнувся із припаркованим на узбіччі автомобілем марки "OPEL VIVARO", номерний знак НОМЕР_2 .

У результаті наїзду ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, отримала численні тілесні ушкодження, від яких померла, а ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, - тілесні ушкодження середньої тяжкості.

Львівський апеляційний суд ухвалою від 18 травня 2020 року залишив зазначений вирок районного суду без змін, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації дій ОСОБА_1, посилається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону (ст. 419 КПК), неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність (75 КК), як наслідок невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Вважає вирок місцевого суду в частині призначення ОСОБА_1 покарання із застосуванням положень ст. 75 КК необґрунтованим і вказує на те, що з огляду на ступінь тяжкості ( ОСОБА_1 вчинив тяжкий злочин), обставини вчинення злочину (з необережності, але через особисту злочинну самовпевненість за відсутності достатнього досвіду, свідомо керував транспортним засобом із перевищенням граничної швидкості в населеному пункті), наслідки, які настали (потерпіло двоє молодих людей, одна з яких загинула), та дані про особу обвинуваченого (у силу

ст. 89 КК не судимий, вчинив злочин, будучи студентом університету внутрішніх справ, маючи спеціальне звання - рядовий поліції) призначене покарання

не сприятиме його виправленню й попередженню вчинення нових злочинів. На думку прокурора, місцевий суд належним чином не мотивував, у яких діях обвинуваченого виразилося щире каяття, визнане обставиною, яка пом`якшує покарання. Також прокурор вважає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки досудовій доповіді, результати якої показали середні ступені небезпеки та ймовірності повторного вчинення злочину обвинуваченим та безпідставно визнав відшкодування завданої потерпілим шкоди обставиною, яка пом`якшує покарання, оскільки такі дії вчинені виключно з мотивів невідворотності понести покарання за скоєне. Зазначає, що суд апеляційної інстанції при залишенні апеляційної скарги прокурора без задоволення, в якій він не погоджувався з призначеним ОСОБА_1 покаранням із застосуванням положень ст. 75 КК, всупереч вимогам ст. 419 КПК

не перевірив належним чином усіх наведених у скарзі доводів та обґрунтованих відповідей на них не дав і безпідставно залишив вирок місцевого суду без зміни.

У запереченнях на касаційну скаргу засуджений ОСОБА_1, його захисник Детинич П. І. та представник потерпілої ОСОБА_4 - адвокат Сиворог А. О. вважають її необґрунтованою та просять залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримала касаційну скаргу, просила ухвалу апеляційного суду скасувати

і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Наголошувала на тому, що ОСОБА_1, маючи спеціальне звання рядового поліції, умисно перевищив допустиму ПДР (1306-2001-п) швидкість руху в межах населеного пункту, що хоч і з необережності, призвело до наїзду на двох дітей та в результаті спричинило тяжкі наслідки.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що прокурор не оспорює висновків суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 та правильність кваліфікації дій останнього, а фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання - звільнення від його відбування.

Відповідно до вимог ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Ухвала апеляційного суду є рішенням суду вищого рівня стосовно законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції, яке перевіряється в апеляційному порядку, і повинна відповідати вимогам ст. ст. 370, 419 КПК.

Відповідно до вимог ст. 419 КПК в мотивувальній частині ухвали, зокрема, зазначається короткий зміст вимог апеляційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. Усі доводи, що містяться в апеляційних скаргах, мають бути проаналізовані з урахуванням наявних у справі доказів з тим, щоб жоден з них не залишився нерозглянутим.

Однак, цих законодавчих вимог апеляційний суд не дотримався.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Згідно з вимогами ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Відповідно до ч. 1 ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) Закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Однак прокурор у касаційній скарзі не навів ґрунтовних мотивів невідповідності призначеного ОСОБА_1 покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого через суворість відповідно до ст. 414 КПК. Так, у касаційній скарзі

не зазначено, чому призначене районним судом у наближених до мінімальних меж санкції ч. 2 ст. 286 КК основне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки

за обставин, встановлених цим судом, є явно несправедливим і не буде сприяти карі та виправленню засудженого і запобіганню вчиненню нових злочинів.

У той же час, колегія суддів не погоджується з висновками судів нижчих інстанцій про можливість виправлення ОСОБА_1 зі звільненням від відбування основного покарання на підставі ст. 75 КК.

Згідно з приписами ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Залишивши апеляційну скаргу прокурора без задоволення, апеляційний суд не дав належну оцінку тим обставинам, що ОСОБА_1 обіймаючи посаду курсанта

у званні рядового поліції (будучи працівником правоохоронного органу), умисно грубо порушив правила дорожнього руху, що призвело, хоча і з необережності, до наїзду на двох дітей та тяжких наслідків у виді смерті однієї з них та заподіяння тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості іншій. Також суд апеляційної інстанції не врахував досудову доповідь про обвинуваченого ОСОБА_1, згідно з якою останній характеризується середніми ризиками небезпеки для суспільства та вчинення повторного кримінального правопорушення.

Верховний Суд зауважує, що позиція потерпілих хоч і враховується під час призначення покарання чи вирішення питання про звільнення від його відбування, але не має вирішального значення для суду.

Твердження в касаційній скарзі прокурора про те, що судами не взято до уваги, що ОСОБА_1 не вперше притягується до кримінальної відповідальності,

є неспроможними, оскільки такі дані в матеріалах кримінального провадження відсутні.

За наведених вище обставин колегія суддів дійшла висновку, що призначене ОСОБА_1 покарання зі звільненням від його відбування на підставі ст. 75 КК слід визнати неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а протилежні висновки апеляційного суду в цій частині ухвали - необґрунтованими відповідно до вимог ст. 419 КПК, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Отже, касаційну скаргу прокурора слід задовольнити, ухвалу апеляційного суду скасувати на підставах пунктів 1 і 2 ч. 1 ст. 438 КПК і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, який необхідно провести з дотриманням вимог кримінального процесуального закону.