686/20733/18 Про умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент його заподіяння, скоєне у стані алкогольного сп'яніння під час конфлікту на ґрунті особистих неприязних відносин - 10.12.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та представника потерпілого - адвоката Кримчака О.А. на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 лютого 2020 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 21 травня

2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018240010004955, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше судимого: 22 квітня 2016 року за ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК) - до позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців, звільненого на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням на строк 2 роки; 09 березня 2017 року за ч. 3 ст. 185, ч. 4 ст. 70 КК - до позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців, звільненого на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням на строк 3 роки,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15 та ч. 1 ст. 115 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 лютого 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК до позбавлення волі на строк 6 років. На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків ОСОБА_1 визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 3 місяці.

Постановлено стягнути із засудженого ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 60 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Вироком установлено, що 01 серпня 2018 року близько 02:00 ОСОБА_1, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, у дворі будинку АДРЕСА_1 під час конфлікту із ОСОБА_2 з неприязні складним ножем завдав йому не менше трьох ударів у ділянки черевної порожнини, попереку та грудної клітки, заподіявши потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, що спричинило втрату органу (лівої нирки).

Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 21 травня 2020 року вирок щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 порушує питання про скасування постановлених у справі судових рішень та закриття справи у зв`язку з відсутністю в його діях складу злочину.

На обґрунтування своїх вимог зазначає, що його вини в умисному заподіянні потерпілому тяжких тілесних ушкоджень не доведено належними та допустимими доказами. При цьому посилається на те, що, завдаючи ОСОБА_2 ударів ножем, перебував у стані необхідної оборони, захищаючись від суспільно небезпечного посягання з боку потерпілого. У зв`язку з цим стверджує, що судом не надано належної оцінки висновку судово-медичної експертизи щодо наявності в нього тілесних ушкоджень. Вважає висновки судово-медичних експертиз № 738 та № 786 стосовно тілесних ушкоджень у потерпілого недопустимими доказами, оскільки ОСОБА_2 таку експертизу не проходив. Також зазначає, що суд безпідставно врахував обставину, що обтяжує покарання, - вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння. При цьому довідка № 2296 з приводу цього, на підставі якої суд зробив свій висновок, на його думку, не може бути допустимим доказом. Крім того, вважає, що суд безпідставно прийняв до розгляду цивільний позов потерпілого, останній не надав суду доказів на підтвердження його позовних вимог, а розмір моральної шкоди визначено судом з порушенням процесуального закону. Апеляційна інстанція на зазначені порушення уваги не звернула, вважає ухвалу апеляційного суду та вирок місцевого суду загалом незаконними й необґрунтованими.

У касаційній скарзі представник потерпілого - адвокат Кримчак О.А. порушує питання про скасування постановлених у справі судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції.

На обґрунтування своїх вимог зазначає, що дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121 КК кваліфіковані неправильно, а мають бути розцінені як замах на умисне вбивство ОСОБА_2 (ч. 3 ст. 15 та ч. 1 ст. 115 КК). Стверджує, що засудженому призначено надто м`яке покарання без урахування ступеня тяжкості вчиненого та даних про його особу. Крім того, представник не згоден із частковим задоволенням позовних вимог потерпілого. Вважає вирок та ухвалу такими, що не відповідають вимогам ст. 370 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ).

У запереченні на касаційну скаргу представника потерпілого захисник засудженого - адвокат Мариняк М.В. зазначає, що скарга задоволенню не підлягає.

У запереченні на касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 представник потерпілого - адвокат Кримчак О.А. вважає її безпідставною, просить у задоволенні скарги відмовити.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_1 та захисник - адвокат Мариняк М.В. у режимі відеоконференції підтримали касаційну скаргу ОСОБА_1 та вважали, що касаційна скарга представника потерпілого - адвоката Кримчака О.А. задоволенню не підлягає.

Прокурор вважає, що касаційні скарги задоволенню не підлягають.

Мотиви суду

Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

За правилами ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах касаційної скарги.

При цьому відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Таким чином, переглядаючи судові рішення, суд касаційної інстанції виходить із встановлених судовими інстанціями фактичних обставин справи.

У кримінальній справі встановлено, що в зазначені у вироку день, час та місці ОСОБА_1,перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, під час конфлікту складним ножем завдав ОСОБА_2 не менше трьох ударів у ділянки черевної порожнини, попереку та грудної клітки, що призвело до тяжких тілесних ушкоджень та втрати лівої нирки в потерпілого.

Судові інстанції такі дії ОСОБА_1 розцінили як умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило втрату органу в потерпілого, кваліфікувавши їх за ч. 1 ст. 121 КК.

Колегія суддів погоджується з таким висновком судових інстанцій, оскільки він ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні доказів з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності відповідно до вимог ст. 94 КПК.

Доводи, наведені в касаційних скаргах засудженого, щодо перебування його у стані необхідної оборони та представника потерпілого стосовно замаху ОСОБА_1 на умисне вбивство ОСОБА_2 були предметом ретельної перевірки судів першої та апеляційної інстанцій і як такі, що не знайшли свого підтвердження, обґрунтовано визнані безпідставними.

Згідно із ч. 1 ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Згідно з ч. 1 ст. 15 КК замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

Замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією і становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення і наміру вчинити злочин, а тому він є актом, який виконується виключно з прямим умислом, при наявності цілі досягнення суспільно небезпечного результату. Наслідки, які не настали, інкримінуються особі в тому разі, якщо вони були включені в ціль її діяння і досягнення такої цілі було б неможливе без таких наслідків. Якщо ж особа не мала наміру досягти певних наслідків, вона не могла й вчиняти замаху на їх досягнення.

Визначальним для відмежування умисноговбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження є з`ясування змісту і спрямованості умислу винного, його суб`єктивного ставлення до наслідків своїх дій.

При умисному вбивстві настання наслідків у виглядісмерті охоплюється умислом винного. Така особа бажає (прямий умисел) або свідомо припускає (непрямий) їх настання. При цьому замах на вбивство може бути вчинено лише з прямим умислом.

У справі, що розглядається, зокрема, з досліджених у судовому засіданні показань ОСОБА_1, ОСОБА_2, свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, а також свідків - працівників поліції ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 видно, що у дворі будинку

АДРЕСА_1 відпочивала компанія, у якій був ОСОБА_1, а згодом до них підійшов ОСОБА_2 . Між засудженим та потерпілим виник конфлікт, у ході якого вони сперечалися та побились, їх розборонили. У подальшому вони продовжили конфлікт, під час якого ОСОБА_1 дістав з кишені складний ніж та завдав ним потерпілому ударів по тулубу, а потім викинув ножа в кущі. Після цього ОСОБА_2 побіг до автомобіля поліції, яка патрулювала неподалік, та повідомив їм про поранення.

Також з показань зазначених свідків - працівників поліції, які затримали ОСОБА_1, вбачається, що останній повідомив їм про конфлікт з потерпілим, про те, що він його підрізав, а ніж викинув, однак не казав, що захищався від дій ОСОБА_2 . При цьому в ОСОБА_1 видимих тілесних ушкоджень не було.

Наведеним показанням суд дав належну оцінку в сукупності з даними протоколів слідчого експерименту, огляду місця події, висновків експертів, іншими доказами.

Зокрема, з даних протоколу огляду місця події та висновку експерта видно, що неподалік будинку, де відбувалися події, на клумбі вилучено ніж, яким ОСОБА_2 було завдано тілесних ушкоджень.

За даними висновків експертів № 738 та № 786 у ОСОБА_2 були виявлені ушкодження, зокрема, у вигляді проникаючого поранення черевної стінки з ушкодженням лівої частини печінки, поперечно-ободового кишечника, брижі товстого кишечника з накопиченням у черевній порожнині 1500 мл крові, проникаючого поранення лівої поперекової ділянки з ушкодженням лівої нирки та з подальшим її видаленням, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень. Виявлені в потерпілого тілесні ушкодження і механізм їх утворення відповідають його показанням під час проведення слідчого експерименту.

Згідно з висновком експерта № 735 у ОСОБА_1 були виявлені ушкодження у вигляді крововиливу м`яких тканин лівого плеча, передньої поверхні грудної клітки справа, лівої та правої здухвинної ділянки, садна шкіри шиї зліва, садна шкіри правої та лівої тім`яної ділянки голови, правої гомілки, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, що мають незначні скороминущі наслідки.

Відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи ОСОБА_1 на момент вчинення інкримінованого правопорушення в будь-якому хворобливому стані психіки не перебував, міг усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Таким чином, судовими інстанціями правильно встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мав місце взаємний конфлікт на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків, під час якого вони один одному завдавали ударів, при цьому ОСОБА_1 ще й ножем.

Отже, наведені докази та обставини заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_1 свідчать про те, що останній під час інкримінованих подій у стані необхідної оборони не перебував.

Що стосується кримінально-правової оцінки фактично вчиненого ОСОБА_1, то колегія суддів зазначає, що питання про умисел вирішується виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховується спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізація поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінка винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Тобто знаряддя злочину, кількість та локалізація тілесних ушкоджень самі собою, без урахування конкретних обставин справи, ще не свідчать про намір (бажання) особи саме вбити потерпілого.

Судові інстанції, надавши належну оцінку доказам, виходячиіз сукупності всіх обставин, за яких потерпілому були завдані тілесні ушкодження (крім знаряддя злочину, кількості та локалізації тілесних ушкоджень, також і поведінка під час конфлікту як ОСОБА_2, так і

ОСОБА_1, поведінка останнього, який після завдання ударів припинив свої дії та викинув ніж, хоча не мав перешкод для подальших злочинних дій), правильно кваліфікували дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121 КК.

Доводи в касаційній скарзі засудженого щодо недопустимості як доказів висновків експертів № 738 та № 786 є неприйнятними.

Зазначені висновки щодо наявності в ОСОБА_1 тілесних ушкоджень, ступеня тяжкості, характеру та механізму їх утвореннясформовано на підставі медичної документації, в якій відображено його стан на момент госпіталізації до лікарні після поранення (01 серпня 2018 року), а також відомостей, отриманих під час проведення слідчого експерименту за участю потерпілого. Вони правильно визнані місцевим судом допустимими доказами, оскільки отримані в порядку, встановленому законом.

Покарання засудженому ОСОБА_1 за своїм видом і розміром відповідає вимогам ст. 65 КК, оскільки призначено в межах санкції ч. 1 ст. 121 КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, відповідно до положень Загальної частини КК, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, даних про особу винного та усіх обставин справи.

Посилання засудженого в касаційній скарзі на те, що суд безпідставно врахував обставину, що обтяжує покарання, - вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння з огляду на довідку № 2296, яка не може бути допустимим доказом, є безпідставними.

Як видно з довідки № 2296 від 01 серпня 2018 року, виданої лікарем наркологічного диспансеру, у ОСОБА_1 на час вчинення злочину констатовано наявність стану алкогольного сп`яніння (т. 2, а.с. 39).

За правилами ст. 84 КПК доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані в передбаченому КПК (4651-17) порядку, на підставі яких встановлюється наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є, зокрема, певні документи.

Місцевий суд з огляду на зазначені вимоги закону правильно визнав зазначений документ (довідку) доказом та відповідно до вимог ст. 94 КПК надав йому оцінку стосовно належності, допустимості та достатності для констатації наявності у ОСОБА_1 стану алкогольного сп`яніння під час вчинення злочину і, відповідно, врахував цей стан як обтяжуючу обставину при призначенні покарання.

Що стосується заявленого потерпілим ОСОБА_2 цивільного позову, то колегія суддів зазначає про таке.

Потерпілий ОСОБА_2, користуючись наданими йому процесуальним законом правами (ст. 56 КПК), під час судового провадження у першій інстанції пред`явив цивільний позов шляхом подачі позовної заяви про стягнення моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням (т. 1, а.с. 45).

Вирішуючи заявлені позовні вимоги, місцевий суд керувався положеннями статей 127 - 129 КПК, а приймаючи рішення про їх часткове задоволення, врахував фізичні та моральні страждання потерпілого, характер дій засудженого, а також конкретні обставини справи. Водночас при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди судом також ураховано вимоги розумності та справедливості.

Таким чином, заявлений у справі цивільний позов потерпілого

ОСОБА_2 вирішено відповідно до вимог закону, а викладені в касаційних скаргах засудженого та представника потерпілого доводи з цього приводу висновків суду не спростовують.

Апеляційний суд, як видно з ухвали від 21 травня 2020 року, здійснив апеляційний розгляд з дотриманням статей 404, 405 КПК, надав вичерпні відповіді на всі доводи, наведені в апеляційних скаргах засудженого та потерпілого, та обґрунтовано залишив їх без задоволення, належним чином мотивувавши свій висновок із цього приводу. Вважати рішення суду апеляційної інстанції таким, що суперечить нормам процесуального права щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, немає підстав.