400/122/18 Про самовільне зайняття земельних ділянок в результаті чого мало місце незаконне заволодіння сільськогосподарською продукцією - 12.11.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на вирок Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 20 серпня 2019 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42014120260000010, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1, такої, що судимості не має,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Органами досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувалась у вчиненні самовільного зайняття земельних ділянок у період часу з вересня 2013 року до листопада 2014 року, в результаті чого незаконно заволоділа сільськогосподарською продукцією, а саме: насінням соняшнику загальною вагою 72, 06 т., зерна озимого жита вагою 89, 7 т. та зерна ярого ячменю вагою 117, 74 т., що спричинило значної шкоди державі в особі Головного управління Дежргеокадастру в Кіровоградській області та Богданівської сільської ради Петрівського району Кіровоградської області, за обставин детально викладених у вироку.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано невинуватою та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК, у зв`язку із недоведеністю в її діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК.

Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу прокурора, а вирок суду - без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На думку прокурора, ОСОБА_1, будучи директором ПСП "Богнер", усвідомлювала, що у підприємства були відсутні правові підстави для використання земельної ділянки, проте у 2013-2014 роках протиправно використовувала її для сільськогосподарського обробітку, що спричинило значної шкоди державі. Вказує на те, що для визначення розміру завданих матеріальних збитків у даному кримінальному провадженні не потребується проведення експертизи, оскільки його встановлено шляхом простих арифметичних розрахунків даних.

У запереченнях на касаційну скаргу прокурора, захисник Гончаренко В. О. просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без зміни.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах вимог касаційної скарги.

Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості й вмотивованості судового рішення, убачається, що: законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ст. 404 КПК, апеляційна процедура передбачає оцінку оскаржуваного вироку щодо його відповідності нормам кримінального та процесуального законів, фактичним обставинам кримінального провадження, а також дослідженим у судовому засіданні доказам.

За вимогами ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду має бути зазначено, зокрема, суть апеляційної скарги та докладні мотиви прийнятого рішення, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, на яких її визнано необґрунтованою.

Зважаючи на законодавчі приписи, а також положення ст. 419 КПК, суд апеляційної інстанції зобов`язаний проаналізувати й зіставити з наявними у кримінальному провадженні та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. При залишенні заявлених вимог без задоволення в ухвалі має бути зазначено підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

До того ж, суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК.

Недотримання вказаних положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення.

Під час перегляду вироку щодо ОСОБА_1 апеляційний суд зазначених вимог закону в повному обсязі не дотримався.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що прокурор, не погодившись із вироком суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вказане рішення у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Зокрема прокурор зазначав, що розмір шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок ПСП "Богнер", було визначено згідно з методикою визначення такої шкоди затвердженої постановою Кабінету Міністрів України та призначення для цього експертизи не потребується. Крім того, вказане кримінальне провадження було предметом розгляду суду апеляційної інстанції і при скасуванні попереднього вироку питання проведення експертизи судом не ставилось. До того ж, в матеріалах кримінального провадження наявний лист райдержадміністрації про відмову в продовженні договору оренди та лист про відсутність додаткових угод про поновлення договору оренди землі, а тому у директора підприємства - ОСОБА_1 були відсутні правові підстави для користування земельними ділянками.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 197-1 КК передбачена кримінальна відповідальність за самовільне зайняття земельної ділянки, яким завдано значної шкоди її законному володільцю або власнику.

Самовільне зайняття земельної ділянки з об`єктивної сторони може полягати у протиправному використанні землі у своїх потребах: обробка, удобрення землі, насадження насіння, дерев чи кущів, виконання меліоративних, інших робіт.

Об`єктивна сторона злочину полягає у самовільному зайнятті земельної ділянки. Причому земельна ділянка для винної особи є чужою, вона не має необхідних і достатніх прав на володіння, користування чи розпорядження ділянкою як власник чи як особа, якій надано право постійно чи тимчасово володіти і користуватися нею.

Вказаний злочин є злочином з матеріальним складом: для встановлення об`єктивної сторони цього злочину слід встановити не тільки самовільне зайняття земельної ділянки, але й настання суспільно небезпечних наслідків - спричинення її власнику чи законному володільцю значної шкоди.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, райдержадміністрація надіслала на адресу ПСП "Богнер" лист, відповідно до якого, вказаному підприємству було відмовлено у продовженні раніше укладеного договору оренди землі, та зазначено, що право користування землею підприємством буде припинено.

При цьому, допитана в суді першої інстанції ОСОБА_1, пояснила, що у 2002 році між підприємством та райдержадміністрацією було укладено договір оренди земельних ділянок на п`ять років. Після закінчення договору оренди підприємство продовжило використовувати земельні ділянки. 7 квітня 2011 року вони звертались до райдержадміністрації щодо укладення договору оренди, проте відповіді не було. Вона вважала, що договір продовжує діяти. Потім дізналась, що в кінці 2007 року її батько звертався в райдержадміністрацію щодо продовження договору оренди, а дія договору закінчилась у вересні 2007 року. Про те, що її батьку в січні 2008 року було відмовлено в поновленні дії договору оренди їй стало відомо під час судових засідань.

Таким чином, договір оренди землі укладений у 2002 ріці на п`ять років закінчив діяти у 2007 році, проте підприємство продовжило використовувати земельні ділянки без достатніх правових підстав. При цьому, ОСОБА_1 зверталась у 2011 році до райдержадміністрації для укладення договору оренди, що свідчить про те, що вона на цей час вже усвідомлювала, що вищевказаний договір припинив діяти, а тому використання земель підприємством не є правомірним.

Разом із цим, під час розгляду кримінального провадження вищенаведене залишилось поза увагою суду та він дійшов передчасного висновку, що стороною обвинувачення не доведено факту самовільного зайняття підприємством, яке очолювала ОСОБА_1, земельних ділянок.

Крім того, суд дійшов висновку, що у стороною обвинувачення не доведено факту спричинення значної шкоди державі, оскільки в матеріалах кримінального провадження відсутній висновок експертизи щодо визначення розміру матеріальних збитків.

Відповідно до правового висновку викладеного у постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного суду від 25 листопада 2019 року, "імперативність п. 6 ч. 2 ст. 242 КПК у редакції Закону № 1261-VII (1261-18) щодо призначення експертизи у кожному кримінальному провадженні для визначення розміру збитків, завданих кримінальним правопорушенням, має обмежений характер, оскільки не стосується тих випадків, коли предметом злочину є гроші або інші цінні папери, що мають грошовий еквівалент, а також коли розмір матеріальних збитків, шкоди, заподіяних кримінальним правопорушенням, можливо достовірно встановити без спеціальних знань, а достатньо загальновідомих та загальнодоступних знань, проведення простих арифметичних розрахунків для оцінки даних, отриманих за допомогою інших, крім експертизи, джерел доказування.

Разом із цим, як убачається з матеріалів справи, розрахунок розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки у даному кримінальному провадженні було здійснено згідно з затвердженою КМУ методикою визначення розміру такої шкоди, а тому з огляду на викладене, висновок суду про обов`язкове визначення розміру шкоди експертним шляхом є передчасним.

Про вищезазначені порушення, допущені судом першої інстанції, прокурор зазначав в апеляційній скарзі, проте суд належним чином не перевіривши доводів апеляційних скарг сторони обвинувачення, не навівши достатніх мотивів визнання їх необґрунтованими, дійшов передчасного висновку про правильність висновків місцевого суду щодо відсутності в діях ОСОБА_1 складу інкримінованого кримінального правопорушення та про недоведеність факту спричинення значної шкоди державі.

Таким чином, усупереч вимогам ч. 2 ст. 419 КПК, суд не навів в ухвалі переконливих аргументів на спростування вищевказаних доводів, наведених в апеляційній скаргзі прокурора, та докладних мотивів прийнятого у зв`язку з цим рішення.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційний розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_1 здійснено формально, без належної перевірки наведених у апеляційній скарзі доводів та надання обґрунтованих відповідей на них. Апеляційний суд у своєму рішенні обмежився загальними фразами про безпідставність доводів сторони обвинувачення, без мотивів, з яких він виходив при постановленні ухвали, в зв`язку з чим рішення апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, а тому, відповідно до ст. 438 цього Кодексу, воно підлягає скасуванню.

Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене, ретельно перевірити доводи апеляційної скарги прокурора, дати їм належну оцінку та, з урахуванням усіх встановлених обставин, прийняти законне й обґрунтоване рішення. Враховуючи викладене, подану касаційну скаргу слід задовольнити частково.