363/975/18 Про умисне вбивство потерпілого, скоєне на грунті неприязних відносин під час сварки з потерпілим - 12.11.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_2 та захисника Пугачова Є.К. на ухвалу Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року у кримінальному провадженні № 12017110150001190 за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Вишгородського районного суду Київської області від 18 червня 2019 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років.

Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь потерпілої ОСОБА_1 21 357,55 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, 558 450 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди та процесуальні витрати в розмірі 3000 грн.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року апеляційні скарги обвинуваченого та його захисника залишені без задоволення, а вирок районного суду - без зміни.

За вироком суду ОСОБА_2 визнаний винуватим у тому, що він 05 грудня 2017 року приблизно о 17:00 год. після розпивання алкогольних напоїв з ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за місцем свого проживання у АДРЕСА_1, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, у під`їзді вказаного будинку завдав ОСОБА_4 два удари ножем у спину, спричинивши колото - різані рани спини з ушкодженням внутрішніх органів. Після цього ОСОБА_2 повернувся до своєї квартири. В подальшому, бажаючи усунення наслідків вчиненого злочину, ОСОБА_2 відреагував на крики ОСОБА_6 про допомогу та відвіз потерпілого до лікарні, де ОСОБА_4 помер від отриманих тілесних ушкоджень.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Пугачов Є.К. просить змінити ухвалу апеляційного суду та пом`якшити призначене засудженому покарання до 7 років позбавлення волі. Зазначає, що апеляційний суд при залишенні без задоволення доводів апеляційних скарг сторони захисту щодо суворості призначеного покарання не взяв до уваги конкретні обставини скоєного, поведінку винного після вчинення злочину, усі дані про його особу, не звернув уваги на фактичне визнання ОСОБА_2 своєї вини, щире каяття та намір відшкодувати потерпілій завдану шкоду.

Касаційна скарга засудженого ОСОБА_2 є аналогічною за змістом і також містить клопотання про пом`якшення призначеного йому покарання.

Позиції інших учасників судового провадження

На касаційну скаргу захисника Пугачова Є.К. подано заперечення від представника потерпілої - адвоката Коломійця І.О., який просив залишити судове рішення без зміни.

Засуджений та його захисник у суді касаційної інстанції посилалися на неефективність захисту в суді першої інстанції, що мало своїм наслідком призначення ОСОБА_2 надто суворого покарання, просили задовольнити скарги та пом`якшити призначене покарання.

Потерпіла та її представник заперечували проти задоволення скарг та просили залишити судове рішення без зміни.

Прокурор у судовому засіданні вважали ухвалу апеляційного суду законною та обґрунтованою, а призначену засудженому міру покарання такою, що відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та даним про особу винного, і просила залишити судове рішення без зміни.

Мотиви суду

Згідно ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно зі ст. 438 цього Кодексу підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. З усіх інших касаційний суд рішення судів першої та апеляційної інстанцій не переглядає.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 та кваліфікація його дій у касаційному порядку не оскаржуються. При перевірці доводів, наведених у касаційних скаргах, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.

Єдиним доводом касаційних скарг як захисника, так і засудженого є те, що призначене ОСОБА_2 покарання не відповідає ступеню тяжкості вчиненого ним злочину та даним про його особу внаслідок суворості. Цей довід не заслуговує на увагу з огляду на наступне.

Статтею 50 КК України передбачено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобіганню вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню.

Згідно із ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

Повноваження суду (його права та обов`язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття "судова дискреція" (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві.

Дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов`язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.

Цих вимог суд апеляційної інстанції дотримався.

Так, апеляційний суд вірно зазначив, що суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_2 покарання, урахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є особливо тяжким, конкретні обставини скоєного, дані про особу винного, який раніше не судимий, працював разом із потерпілим, характеризується задовільно. Обставин, що пом`якшують покарання, не встановлено. Обставиною, що обтяжує покарання, суд визнав вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння.

Спростовуючи доводи апеляційних скарг про можливість призначення більш м`якого покарання, апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_2 у суді першої інстанції не визнав своєї вини та не розкаявся. Посилання ж сторони захисту на визнання вини під час апеляційного розгляду суд не взяв до уваги, посилаючись на те, що розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте визнання своєї провини у вчиненому, осуд своєї поведінки, намагання особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажання виправити наслідки скоєного. Таких обставин апеляційний суд не встановив.

Суд касаційної інстанції погоджується з таким висновком та зазначає, що саме по собі визнання засудженим своєї провини під час апеляційного провадження не вказує, що його зізнання стало результатом тривалого роздуму й затятої внутрішньої боротьби та свідчить про рішучість стати на шлях виправлення, самоосуд свого вчинку. Щире каяття є відвертою негативною оцінкою винуватою особою своєї злочинної поведінки, визнанням тих обставин, які їй ставляться в провину, має характеризувати її поведінку після вчинення злочину, але з позицій психологічної переорієнтації суб`єкта, який дійсно засуджує свій вчинок, визнає його антигромадський характер і готовий нести відповідальність. Визнання ОСОБА_2 своєї вини лише під час апеляційного розгляду, відсутність вибачення перед потерпілою, а також часткове відшкодування завданої шкоди майже через рік свідчить про відсутність у нього щирого жалю з приводу скоєного та осуду своїх протиправних дій, тобто про відсутність ознак щирого каяття.

Більше того, факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження. Однак, у матеріалах справи відсутні дані, які б підтверджували щирий жаль з приводу скоєного та осуд своєї поведінки засудженим, те, що він намагався виправити наслідки вчиненого та виявляв готовність нести покарання.

Твердження про намагання ОСОБА_2 вчинити дії на відвернення негативних наслідків скоєного ним не ґрунтуються на матеріалах справи, оскільки, як було встановлено в суді, засуджений відвіз потерпілого до лікарні не за власною ініціативою, а внаслідок спонукань з боку свідка ОСОБА_6 . За таких обставин колегія суддів погоджується із висновком апеляційного суду про обґрунтованість призначеного ОСОБА_2 покарання.

Засуджений та його захисник у своїх касаційних скаргах як на підставу для пом`якшення призначеного покарання посилаються на те, що в суді першої інстанції захисник, який представляв інтереси ОСОБА_2, здійснював неналежний та неефективний захист, що призвело до невизнання обвинуваченим своєї вини та, як наслідок, призначення йому надто суворого покарання.

Суд звертає увагу на те, що ефективність захисту не є тотожною досягненню за результатами судового розгляду бажаного для обвинуваченого результату, а полягає в наданні йому належних та достатніх можливостей з використанням власних процесуальних прав та кваліфікованої юридичної допомоги, яка в передбачених законом випадках є обов`язковою, захищатися від обвинувачення в передбачений законом спосіб.

Згідно ст. 20 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом.

Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_2 мав можливість у повній мірі користуватися своїми правами, надавати пояснення, задавати запитання та подавати докази. Захист ОСОБА_2 у суді першої інстанції здійснював адвокат Прокопенко О.В. Під час розгляду провадження в суді ОСОБА_2 від послуг цього адвоката не відмовлявся, на якість його юридичних послуг не скаржився і жодного разу не порушував перед судом питання про залучення іншого адвоката для здійснення його захисту. Тому посилання засудженого на неефективність цього захисту не може бути взято судом до уваги.

Отже, з урахуванням наведеного та на ряду з іншими обставинами справи, а також даними про особу винного (серед яких й ті, про які йдеться у касаційних скаргах) суд дійшов слушного переконання про необхідність призначення засудженому покарання у виді позбавлення волі на строк саме 13 років, а не мінімального, передбаченого санкцією ч. 1 ст. 115 КК України, як про це порушується питання у касаційних скаргах.

Касаційний суд вважає, що саме таке покарання є законним, справедливим, воно буде відповідати тяжкості правопорушення, сприятиме виправленню винного та попередженню вчинення ним нових злочинів, а також не буде становити "особистий надмірний тягар для особи" та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

Суд звертає увагу на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають зміні або скасуванню, якщо під час касаційного перегляду будуть встановлені такі порушення судами вимог матеріального чи процесуального закону, які вплинули або могли би вплинути на правильність судових рішень, в тому числі й під час призначення винному покарання. Проте, колегією суддів не встановлено жодних порушень норм закону при розгляді кримінального провадження в судах та при постановленні ними рішень щодо ОСОБА_2 . Не наведено таких порушень і в касаційних скаргах.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України, вона належним чином мотивована та містить докладні відповіді на доводи апеляційних скарг.

Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни або скасування оскаржуваного судового рішення, а тому підстав для задоволення скарг засудженого та захисника немає.

Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судове рішення без зміни.