161/10557/18 Про порушення Правил дорожнього руху, неуважне керування автомобілем та скоєння зіткнення із зустрічним автомобілем, внаслідок чого водій цього автомобіля отримав тяжкі тілесні ушкодження - 05.11.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у провадженні в суді першої інстанції, на ухвалу Волинського апеляційного суду від 5 вересня 2019 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017030010005986, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Боратин Луцького району Волинської області, проживаючого у АДРЕСА_1,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 квітня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами.

Цивільний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди залишено без розгляду.

Цивільний позов прокурора Луцької місцевої прокуратури Смаги І.Є. в інтересах держави в особі Волинської обласної ради задоволено та постановлено стягнути з ОСОБА_1 у дохід держави 6283,8 грн у рахунок відшкодування витрат, пов`язаних з лікуванням потерпілого ОСОБА_3 .

Цивільний позов ОСОБА_3 задоволений частково та постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь потерпілого 80 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Прийнято рішення щодо розподілу процесуальних витрат та долі речових доказів.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він 30 грудня 2017 року о 22:40 керуючи технічно справним автомобілем марки "ЗАЗ Ланос" (державний номерний знак НОМЕР_1 ), рухаючись по пр. Соборності в м. Луцьку зі сторони вул. Гордіюк, проявив безпечність та неуважність, неправильно оцінив дорожню обстановку, при зміні напрямку руху та виконанні маневру повороту ліворуч з проспекту Соборності на проспект Молоді не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, передчасно виїхав на смугу зустрічного руху, не надав переваги в русі автомобілю марки "Фольксваген Гольф" (державний номерний знак " НОМЕР_2 ") під керуванням ОСОБА_2, який рухався в зустрічному напрямку по пр. Соборності, внаслідок чого відбулося зіткнення вищевказаних транспортних засобів.

У результаті порушення ОСОБА_1 вимог пунктів 2.3 (б), 2.3 (д), 10.1 та 16.13 Правил дорожнього руху відбулася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої пасажир автомобіля марки "Фольксваген Гольф" ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження, у тому числі тяжке тілесне ушкодження як таке, що знівечило обличчя і є непоправним.

Волинський апеляційний суд ухвалою від 5 вересня 2019 року вирок місцевого суду змінив, звільнивши ОСОБА_1 на підставі ст. 75 КК України від відбування призначеного йому за ч. 2 ст. 286 КК України покарання з випробуванням, якщо він у період іспитового строку тривалістю 2 роки не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього обов`язки, передбачені ч. 1 ст. 76 КК України, а саме: періодично буде з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноваженому органу з питань пробації про зміну місця проживання та роботи. В решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що місцевий суд, призначаючи ОСОБА_1 мінімальний розмір покарання у виді позбавлення волі, передбачений санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, а також не застосувавши додаткове покарання всупереч вимогам ст. 65 КК України не врахував повною мірою ступеня тяжкості злочину, конкретні обставини його вчинення та наслідки, а також дані про особу засудженого, що потягло за собою невиправдану м`якість заходу примусу. Апеляційний суд, на думку прокурора, не зважив на допущені порушення та необґрунтовано залишив без задоволення апеляційну скаргу сторони обвинувачення, та ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам ст. 419 КПК України. До того ж, на думку прокурора, апеляційний суд безпідставно застосував щодо ОСОБА_1 положення ст. 75 КК України, пославшись лише на дані про особу останнього та відшкодування шкоди потерпілому, яке мало місце після ухвалення вироку місцевого суду.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Матолич М.Р.підтримала касаційну скаргу у частині наведених у ній доводів про необґрунтоване незастосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на певний строк і просила частково її задовольнити, скасувати ухвалу та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ч. 2 ст. 286 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.

В касаційній скарзі прокурор порушує питання про недотримання судами визначених законом вимог, які стосуються призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Так, відповідно до вимог ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання.

Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують та обтяжують.

Водночас загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК України.

Системне тлумачення цих правових норм дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання як такого, що включає не тільки кару, а й виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. При цьому, з огляду на положення ст. 75 КК України, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість злочину, особу винного, але й інші обставини справи.

Що стосується доводів, викладених у касаційній скарзі прокурора, про те, що призначене засудженому покарання у виді позбавлення волі за своїм розміром є явно несправедливим через м`якість, то вони не можуть вважатися обґрунтованими.

Мотивуючи своє рішення про призначення покарання, місцевий суд разом зі ступенем тяжкості вчиненого злочину, на що акцентує увагу прокурор у касаційній скарзі, врахував також дані про особу засудженого та всі інші обставини, які впливають на вибір заходу примусу.

При цьому судом враховано, що ОСОБА_1 є особою молодого віку, за місцем проживання характеризується посередньо, вперше притягується до кримінальної відповідальності, визнав свою вину у злочині. Обставинами, що пом`якшують покарання, суд визнав активне сприяння засудженого розкриттю злочину, часткове відшкодування завданих збитків. Водночас жодних обставин, які б обтяжували покарання, у цьому кримінальному провадженні встановлено не було.

Разом із тим, місцевий суд, зваживши на те, що ОСОБА_1 виконав свої зобов`язання щодо відшкодування завданої потерпілому шкоди не в повному обсязі та врахувавши думку останнього, дійшов висновку, що виправлення та перевиховання засудженого неможливе без ізоляції від суспільства, з огляду на що призначив йому покарання у межах санкції частини статті закону України про кримінальну відповідальність за вчинений злочин, яке належить відбувати реально.

Суд апеляційної інстанції під час перегляду вироку місцевого суду належним чином перевірив викладені в апеляційній скарзі прокурора доводи щодо необхідності призначення засудженому більш суворого за розміром покарання у виді позбавлення волі (4 роки), які є аналогічними доводам у касаційній скарзі, та визнав їх необґрунтованими, навівши належні й достатні мотиви спростування.

Водночас апеляційний суд визнав слушними викладені в апеляційній скарзі сторони захисту доводи щодо застосування до ОСОБА_1 положень ст. 75 КК України.

Мотивуючи рішення про звільнення ОСОБА_1 від відбування призначеного йому покарання з випробуванням, апеляційний суд узяв до уваги те, що ним вчинено злочин з необережності. Поряд із цим апеляційний суд урахував, що ОСОБА_1 щиро розкаявся у вчиненому, до набрання вироком законної сили добровільно відшкодував потерпілому завдану моральну шкоду в повному обсязі, з огляду на що останній не мав до нього будь-яких претензій. Крім того, було взято до уваги, що ОСОБА_1 працевлаштований та за місцем роботи характеризується позитивно. Жодних компрометуючих даних щодо нього встановлено не було.

Щодо посилань прокурора на тяжкість, ступінь суспільної небезпеки злочину та його наслідки, то врахування як підстави для посилення кримінальної відповідальності лише тих загальних обставин вчинення злочину, які охоплюються його об`єктивною стороною, поза зв`язком із іншими конкретними обставинами справи й даними про особу винного, не ґрунтується на принципі індивідуалізації, що передбачає диференційований підхід як обов`язкову умову справедливості кримінальної відповідальності.

Натомість викладені вище обставини та дані про особу засудженого у сукупності з висновком досудової доповіді органу з питань пробації, згідно з яким виправлення ОСОБА_1 без позбавлення або обмеження волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства, на переконання колегії суддів давали апеляційному суду достатні підстави для висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання у виді позбавлення волі, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою та застосування протягом іспитового строку широкого ряду соціально-виховних заходів, що необхідні для виправлення та запобігання вчинення повторних кримінальних правопорушень у майбутньому.

Щодо аргументів прокурора, викладених в касаційній скарзі, про те, що суд безпідставно не застосував до засудженого додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, то вони не є слушними.

Так, санкція ч. 2 ст. 286 КК України, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження надає можливість суду як призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, так і не застосовувати таке покарання до особи. Вказане положення закону України про кримінальну відповідальність носить альтернативний характер застосування і не є обов`язковим для суду.

Як убачається з вироку щодо ОСОБА_1, місцевий суд урахував обставини, які впливають на обрання покарання, в їх сукупності, та зробив правильний висновок про можливість не призначати засудженому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Доводи прокурора з приводу безпідставного незастосування до засудженого такого додаткового покарання ретельно перевірив апеляційний суд. З урахуванням наведених вище обставин, які підлягають обов`язковому врахуванню при призначенні як основного, так і додаткового покарання, а також даних про особу засудженого, його ставлення до вчиненого, поведінки після вчинення злочину, колегія суддів вважає, що висновок судів першої та апеляційної інстанції про незастосування щодо ОСОБА_1 додаткового покарання відповідає його особі та обставинам вчиненого ним злочину.

Призначене ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів. Підстав вважати його явно несправедливим через м`якість колегія суддів не вбачає.

Ухвала апеляційного суду є достатньо мотивованою та відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Переконливих доводів, які б спростовували висновки апеляційного суду в частині розміру покарання призначеного ОСОБА_1, а також свідчили б про неможливість виправлення засудженого без відбування основного покарання у виді позбавлення волі та незастосування додаткового покарання, прокурор у касаційній скарзі не навів.