466/4577/19 Про порушення Правил дорожнього руху та скоєння наїзду на пішохода, який перетинав проїзну частину дороги зліва направо відносно руху автомобіля, внаслідок чого потерпілий отримав тяжкі тілесні ушкодження - 05.11.2020 Прийняття

за касаційними скаргами заступника прокурора Львівської області Друзюка М.В. та засудженого ОСОБА_1 на вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 09 грудня 2019 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 01 червня 2020 року щодо ОСОБА_1 .

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 09 грудня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ст. 286 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки. Строк відбування ОСОБА_1 призначеного покарання вказано рахувати з часу звернення вироку до виконання.

Цим же вироком частково задоволено цивільний позов потерпілого ОСОБА_2 та стягнуто з ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_2 37 500 грн. в рахунок відшкодування майнової шкоди та 500 000 грн. моральної шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням.

У задоволенні решти позовних вимог потерпілого ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Також стягнуто із засудженого ОСОБА_1 :

- на користь потерпілого ОСОБА_2 11 000,00 грн. процесуальних витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги адвоката Бідного Б.Б. ;

- в дохід держави 1 570,10 грн. витрат за проведення судової інженерно-транспортної експертизи № 1/524 від 27 травня 2019 року, 1570,10 грн. витрат за проведення судової інженерно-транспортної експертизи № 1/525 від 27 травня 2019 року, 3 925,00 грн. витрат за проведення експертизи № 2293 від 20 травня 2019 року.

Прийнято рішення щодо речових доказів.

Вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за наступних обставин.

Так, 16 березня 2019 року близько 20 год. 30 хв. ОСОБА_1, керуючи технічно справним транспортним засобом, марки "BMW 530", д.н.з. НОМЕР_1 (реєстрація республіки Литва), порушив вимоги п. 1.5, підпункти б) і д) п. 2.3, п. 12.3, п. 18.4 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року (1306-2001-п) з наступними змінами і доповненнями та допустив наїзд на пішохода ОСОБА_2, який переходив проїзну частину дороги зліва на право відносно напрямку руху вказаного транспортного засобу по нерегульованому пішохідному переходу, який розташований біля повороту на вул. Бетховена м. Львова, внаслідок чого потерпілий ОСОБА_2 отримав тяжке тілесне ушкодження за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 01 червня 2020 року частково задоволено апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 та змінено вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 09 грудня 2019 року щодо нього в частині призначення покарання. Вказано вважати ОСОБА_1 засудженим за ст. 286 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання із встановленням іспитового строку 3 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК України. У решті вирок залишено без зміни.

Вимоги касаційних скарг, узагальнені доводи осіб, які їх подали та короткий зміст поданих заперечень

У касаційній скарзі заступник прокурора Львівської області Друзюк М.В. просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Вважає, що апеляційним судом належним чином не обґрунтовано висновок щодо наявності підстав для застосування до засудженого ОСОБА_1 положень ст. 75 КК України, а призначене йому покарання із застосуванням цієї статті таким, що не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та його особі внаслідок м`якості. Зазначає, що апеляційний суд неправильно застосував вказаний закон України про кримінальну відповідальність, що є підставою для скасування ухвали.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить скасувати вирок та ухвалу щодо нього в частині вирішення цивільного позову і призначити новий розгляд в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства. ОСОБА_1 не погоджується із висновками судів обох інстанцій в частині прийнятого рішення про стягнення з нього на користь потерпілого ОСОБА_2 моральної шкоди в розмірі 500 000 гривень, оскільки така сума, на його думку, визначена без врахування його матеріального стану, пом`якшуючих обставин вчинення кримінального правопорушення та добровільний намір відшкодувати моральну шкоду в розумних межах, які він на час розгляду справи апеляційним судом визнавав у сумі 100 000 гривень. Також зазначає, що його цивільно-правова відповідальність на момент дорожньо-транспортної пригоди була забезпечена полісом обов`язкового страхування № АК/9807615 у ПрАТ "СК ПЗУ Україна", у зв`язку із чим покладання лише на нього обов`язку відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування суперечить інституту страхування цивільно-правової відповідальності і такої позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові по справі № 755/18006/15-ц від 04 липня 2018 року.

В запереченнях на касаційну скаргу заступника прокурора Львівської області засуджений ОСОБА_1 вказує на її необґрунтованість та просить залишити її без задоволення, а ухвалу апеляційного суду щодо нього залишити без зміни.

В запереченнях на касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 потерпілий ОСОБА_2 вказує на її необґрунтованість і просить залишити вирок та ухвалу в частині вирішення цивільного позову без зміни. Також зазначив, що просить розглядати справу без нього та його представника.

В клопотанні потерпілий ОСОБА_2 висловлює думку про підтримання касаційної скарги заступника прокурора Львівської області та просить її задовольнити.

Заперечень на касаційні скарги заступника прокурора та засудженого від інших учасників судового провадження не надходило.

Позиції учасників судового провадження

Захисник Дяковський О.С. в судовому засіданні вважав касаційну скаргу засудженого обґрунтованою та просив її задовольнити, а касаційну скаргу заступника прокурора просив залишити без задоволення.

В судовому засіданні прокурор вважала касаційну скаргу прокурора обґрунтованою та просив її задовольнити, а касаційну скаргу засудженого необґрунтованою і просила залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Обґрунтованість засудження ОСОБА_1 та правильність кваліфікації його дій за ст. 286 ч. 2 КК Україниу касаційних скаргах не оспорюються.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Відповідно до ст. 75 ч. 1 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа "Довженко проти України"), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Доводи касаційної скарги прокурора про м`якість призначеного судом апеляційної інстанції покарання ОСОБА_1 внаслідок застосування ст. 75 КК України не відповідають фактичним обставинам справи та не спростовують висновки апеляційного суду щодо призначеного йому покарання із застосуванням цієї статті.

При вирішенні питання щодо виду та розміру призначеного ОСОБА_1 покарання суд апеляційної інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який відповідно до ст. 12 КК України є тяжким, дані про особу засудженого, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується та є особою молодого віку, а також конкретні обставини справи, те, що ОСОБА_1 відшкодував потерпілому 146 000 грн., що підтвердив потерпілий в судовому засіданні апеляційної інстанції, стан здоров`я потерпілого, намір ОСОБА_1 відшкодувати всю суму заподіяної шкоди потерпілому. Щире каяття у вчиненому, визнання вини та активне сприяння слідству визнані та враховані апеляційним судом, як обставини, що пом`якшують його покарання, а обставин, що обтяжують покарання встановлено не було. Крім того, апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 працює на посаді мерчендайзера відділу продажів ТОВ "Баядера Логістик" та навчається на 4 курсі стоматологічного факультету ТОВ "Львівський медичний інститут".

Врахувавши, всі зазначені обставини в їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про можливість виправлення і перевиховання ОСОБА_1 без його ізоляції від суспільства, призначивши йому основне покарання із застосуванням ст. 75 КК України, звільнивши від його відбуття з випробуванням.

Покарання засудженому ОСОБА_1 призначено судом апеляційної інстанції відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, призначене йому покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України.

З огляду на викладене Суд вважає правильним висновок апеляційного суду про можливість виправлення засудженого ОСОБА_1 та попередження вчинення ним нових злочинів без ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від відбування основного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України та з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу.

Отже, доводи касаційної скарги прокурора про м`якість призначеного засудженому ОСОБА_1 покарання внаслідок застосування судом апеляційної інстанції положень ст. 75 КК України є безпідставними, вони не знайшли свого підтвердження матеріалами кримінального провадження під час касаційного розгляду справи і не відповідають вимогам закону.

Доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_1 щодо необґрунтованості вироку та ухвали в частині прийнятого рішення щодо вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_2 є безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 128 ч. 5 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Відповідно до частини першої статті 1177 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Відповідно до ст. 23 ЦК України суд при визначенні розміру грошового відшкодування моральної шкоди, окрім глибини фізичних та душевних страждань, має також враховувати характер правопорушення, форму та ступінь вини особи, яка завдала моральну шкоду, а також інші обставини, які мають істотне значення.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

При цьому розмір відшкодування моральної шкоди (немайнової) суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Крім того, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Врахувавши такі вимоги закону, характер та обсяг фізичних, душевних, психічних страждань потерпілого ОСОБА_2, судом першої інстанції зроблено правильний висновок про необхідність стягнути із ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_2 500 000 гривень в рахунок відшкодування, завданої йому кримінальним правопорушенням моральної шкоди та 37 500 гривень відшкодування майнової шкоди. Зокрема судом першої інстанції враховано те, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 отримав тяжке тілесне ушкодження за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння, через отримані тілесні ушкодження він протягом 40 днів перебував на стаціонарному лікуванні, йому проведено ряд хірургічних операцій та він продовжує лікуватись амбулаторно. Внаслідок отриманих травм значно змінились умови його життя та в липні 2019 року йому безтерміново визначена перша група інвалідності і за станом здоров`я він потребує постійного стороннього догляду.

Безпідставними є і доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_1 про те, що суд мав врахувати позицію Великої Палати Верховного Суду, сформульовану в постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц та стягнути частину завданої кримінальним правопорушенням шкоду із ПрАТ "СК ПЗУ Україна", оскільки за матеріалами провадження відсутня інформація про те, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 на момент дорожньо-транспортної пригоди була ним застрахована та забезпечена відповідним договором.

Судом першої інстанції було встановлено, що згідно полісу № АК/9807615 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 23 березня 2018 року, на який засуджений ОСОБА_1 посилається як на такий, що, на його думку, забезпечував його цивільно-правову відповідальність, страхувальником є не ОСОБА_1, а ОСОБА_4 ПрАТ "Страхова компанія "ПЗУ Україна" застрахувала цивільно-правову відповідальність саме ОСОБА_4 як власника автомобіля марки "BMW 530", д.н.з. НОМЕР_1 (реєстрація республіки Литва), а не володільця цього автомобіля на час дорожнього - транспортної пригоди ОСОБА_1 . За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що цивільно-правову відповідальність за заподіяні потерпілому ОСОБА_2 майнову і моральну шкоду повинен нести ОСОБА_1 . Вирок суду відповідає вимогам ст.ст. 370, 374 КПК України.

При розгляді апеляційної скарги ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції її доводи, які аналогічні доводам касаційної скарги щодо надмірного розміру моральної шкоди в розмірі 500 000 гривень, перевірив і своє рішення належним чином мотивував та в ухвалі зазначив підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, погодившись із вироком суду першої інстанції в цій частині.

Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст.ст. 370, 419 КПК України.

Необґрунтованими є також доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_1 про те, що апеляційний суд, встановивши, що ним вже відшкодовано потерпілому ОСОБА_2 146 000 гривень, мав змінити вирок в частині вирішення цивільного позову в цій частині, зменшивши відповідне відшкодування на вказану суму. Часткове відшкодування шкоди засудженим ОСОБА_1 після постановлення вироку не є підставою для зміни вироку суду в частині прийнятого рішення за цивільним позовом потерпілого ОСОБА_2 . Разом з тим, зазначена обставина має враховуватись при виконанні засудженим ОСОБА_1 вироку суду в цій частині, також мають враховуватись і інші відшкодування, які засуджений ОСОБА_1 зробив після розгляду справи апеляційним судом, про що він зазначає в касаційній скарзі.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судового рішення, також не виявлено.

Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційних скарг, скасування вироку та ухвали і призначення нового розгляду в суді першої або апеляційної інстанції не знаходить.

Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, Суд

Вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 09 грудня 2019 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 01 червня 2020 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційні скарги заступника прокурора Львівської області Друзюка М.В. та засудженого ОСОБА_1 - без задоволення.