185/6833/17 Про замах на таємне викрадення чужого майна - 27.10.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора Онуфрієнко Л.Г., яка брала участь у провадженні в суді першої та апеляційної інстанції, та прокурора Немчинова Є.С., який брав участь у провадженні в суді апеляційної інстанції, на вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2020 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 15 червня 2020 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017040370000081, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина Російської Федерації, уродженця м. Руставі, Грузія та жителя АДРЕСА_1 )

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2020 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК України та виправдано у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 15 червня 2020 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишено без змін.

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у скоєнні незакінченого замаху на таємне викрадення чужого майна за таких обставин.

11 січня 2017 року, приблизно о 9:45, ОСОБА_1, перебуваючи на перехресті вулиць Шевченка та Успенської в м. Павлограді, Дніпропетровської області, керуючись злочинним умислом, направленим на таємне викрадення чужого майна, підійшов до автомобіля ВАЗ-2108, д.н.з. НОМЕР_1, та користуючись тим, що за його діями ніхто не спостерігає, шляхом вільного доступу, через незачинені двері транспортного засобу проник до салону, де з передньої панелі таємно викрав мобільний телефон марки "NOKIA 6303i" вартістю 550 гривень, який належить ОСОБА_2 . Однак свій злочинний намір ОСОБА_1 не довів до кінця з причин, що не залежали від його волі, не вчинив усіх дій, які вважав необхідними вчинити для доведення кримінального правопорушення до кінця, оскільки був помічений потерпілим, який припинив його злочинні дії.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі прокурор Немчинов Є.С., посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2020 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 15 червня 2020 року скасувати та призначити новий судовий розгляд у суді першої інстанції.

Зазначає, що виправдувальний вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду є незаконними та необґрунтованими. Суд безпідставно взяв до уваги висновок судової товарознавчої експертизи, призначеної за клопотанням сторони захисту, оскільки вона визначає вартість іншої моделі телефону.

Крім цього, всупереч вимогам КПК України (4651-17) , за наявності двох суперечливих висновків судових експертиз щодо оцінки викраденого телефону, суд не допитав експертів та не доручив проведення нової експертизи, як це передбачено ч. 2 ст. 332 КПК України.

Апеляційний суд на вказані порушення уваги не звернув та не надав відповідей на усі доводи апеляційних скарг.

Прокурор Онуфрієнко Л.Г. у свої касаційній скарзі, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, наводить доводи, які є аналогічними доводам касаційної скарги прокурора Немчинова Є.С., також просить скасувати вказані судові рішення через їх незаконність і необґрунтованість та призначити новий судовий розгляд у суді першої інстанції.

При цьому зазначає, що місцевий суд вибірково дослідив докази, надані стороною обвинувачення, та не вказав підстав, з яких він відкидає як доказ висновок експерта № 790-17 від 20 лютого 2017 року.

Вказує, що сторона захисту в порядку ст. 290 КПК України не відкривала як доказ фотографії мобільного телефону марки "NOKIA 6303i", які в подальшому були представлені експерту для визначення вартості викраденого.

Також, вирішуючи питання про призначення за клопотанням сторони захисту судової товарознавчої експертизи, суд не викликав потерпілого та не з`ясував його думку з цього приводу.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Кузнєцов С.М. вимоги касаційних скарг прокурорів Онуфрієнко Л.Г. та Немчинова Є.С. не підтримав, вважав їх необґрунтованими та просив залишити судові рішення без зміни як законні.

У судовому засіданні захисники Борисова Ю.В. та Мицак Н.Т., які попередньо надали письмові заперечення, а також виправданий ОСОБА_1 просили залишити судові рішення без зміни як законні, а касаційні скарги прокурорів - без задоволення як необґрунтовані.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, а також вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При вирішенні питання про наявність підстав для скасування або зміни судових рішень суд касаційної інстанції керується статтями 412- 414 КПК України.

Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

За положеннями п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється в разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Згідно зі ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винності особи тлумачаться на її користь.

При вирішенні питання про достатність встановлених під час судового розгляду доказів для визнання особи винуватою суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним частинами другою та четвертою статті 17 КПК України, що передбачають: ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.

При цьому, як передбачає ч. 6 ст. 22 КПК України суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Отже, суд може постановити обвинувальний вирок лише в тому випадку, коли винуватість обвинуваченої особи доведено поза розумним сумнівом.

Так, виконуючи, свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, сторона обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення. Вказаного у даному кримінальному провадженні прокурором зроблено не було.

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК України.

Згідно зі ст. 2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом. Склад злочину - це сукупність встановлених у кримінальному законі об`єктивних та суб`єктивних ознак, які визначають вчинене суспільно небезпечне діяння, як злочин. Елементами складу злочину є об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт та суб`єктивна сторона.

Статтею 185 КК України встановлено кримінальну відповідальність за таємне викрадення чужого майна. Крадіжка є кримінальним правопорушенням із матеріальним складом, обов`язковою ознакою об`єктивної сторони якого є вартість викраденого майна, що має особливе значення для доведення поза розумним сумнівом винуватості особи в вчиненні кримінального правопорушення.

Саме вартість чужого майна як предмета злочинів проти власності є критерієм розмежування кримінально караного і дрібного викрадення чужого майна. Викрадення чужого майна вважається дрібним, якщо його вартість на момент вчинення правопорушення не перевищує 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

В основу обвинувачення ОСОБА_1 у скоєнні незакінченого замаху на таємне викрадення чужого майна органами досудового розслідування було покладено показання потерпілого ОСОБА_3, який підтвердив, що взимку 2017 року, на перехресті вулиць Шевченка та Успенської в м. Павлограді затримав у своєму автомобілі вказану особу, яка намагалася викрасти його мобільний телефон; протокол огляду місця події від 11 січня 2017 року, де зазначено місце вчинення кримінального правопорушення та зафіксовано факт вилучення мобільного телефону марки "NOKIA 6303i" (ІМЕІ НОМЕР_2 ); та висновок судової дактилоскопічної експертизи № 20/4.6-94 від 15 лютого 2017 року, яким встановлено, що слід пальця руки на мобільному телефоні, вилученому 11 січня 2017 року, належить ОСОБА_1 .

На підтвердження розміру шкоди, стороною обвинувачення надано висновок судової товарознавчої експертизи № 790-17 від 20 лютого 2017 року, за яким вартість мобільного телефону марки "NOKIA 6303i" (ІМЕІ НОМЕР_2 ) становила 550 гривень. При цьому вказаний висновок зроблено без безпосереднього дослідження об`єкту.

Натомість, сторона захисту зазначала, що у діях ОСОБА_1 відсутній склад кримінального правопорушення, оскільки вартість викраденого ним майна є значно нижчою, ніж та, за якої настає кримінальна відповідальність.

На підтвердження вказаних доводів, у ході розгляду кримінального провадження судом першої інстанції, захисником ОСОБА_4 було надано фотографії телефону, замах на таємне викрадення якого інкримінувався ОСОБА_1, та заявлено клопотання про призначання судової товарознавчої експертизи з урахуванням нових вихідних даних - технічного стану пристрою, зображеного на фото.

Прокурор Онуфрієнко Л.Г. не оспорювала той факт, що на вищезазначених фотознімках було зображено саме телефон потерпілого ОСОБА_3, проти долучення вказаних доказів не заперечувала та не вказувала, що вони є неналежними чи недопустимими. При цьому, як вбачається з розписки, яка міститься в матеріалах кримінального провадження, дані фотознімки стороні обвинувачення в порядку ст. 290 КПК України відкривалися.

В подальшому, під час вирішення питання щодо приєднання та дослідження висновку експерта № 821-20 від 20 лютого 2020 року, за яким вартість телефону становила від 100 до 123 гривень, тобто була меншою за ту, з якої настає кримінальна відповідальність, прокурор не заперечувала, тим самим погодившись із його висновками.

При цьому, будучи обізнаною про наявність в матеріалах провадження двох різних результатів дослідження експертів щодо вартості майна, які суттєво відрізняються, сторона обвинувачення не ініціювала виклик та допит експертів або призначення експертизи відповідно до положень статей 332 і 356 КПК України.

Так само прокурор Онуфрієнко Л.Г. не ставила питання про доцільність виклику ОСОБА_3 для ознайомлення із висновком судової товарознавчої експертизи № 821-20 від 20 лютого 2020 року, а посилання у касаційній скарзі про обов`язкову участь потерпілого під час вирішення клопотання про призначення експертизи не ґрунтуються на вимогах процесуального закону.

Суд, забезпечивши сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в рамках кримінального процесуального закону, згідно зі ст. 94 КПК України повно та всебічно дослідив усі докази, дав їм оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку та дійшов обґрунтованого висновку, що прокурором не доведено поза розумним сумнівом наявність обов`язкового елементу - шкоди, розмір якої передбачає кримінальну відповідальність.

По суті прийнятого рішення вирок суду, яким ОСОБА_1 виправдано у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, є законним, обґрунтованим та відповідає вимогам ст. 374 КПК України.

Переглянувши вирок в апеляційному порядку, апеляційний суд дав належну оцінку доводам апеляційних скарг прокурора, зокрема й тим, на які прокурори Онуфрієнко Л.Г. та Немчинов Є.С. послалися у касаційних скаргах, і обґрунтовано визнав їх неспроможними та з наведенням докладних мотивів ухваленого рішення залишив виправдувальний вирок щодо ОСОБА_1 без змін.

Ухвала апеляційного суду належним чином вмотивована та відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Переконливих доводів на спростування висновків місцевого та апеляційного суду про відсутність у діях ОСОБА_1 інкримінованого йому кримінального правопорушення прокурори у касаційних скаргах не навели. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, Судом не встановлено.

За таких обставин підстави для задоволення касаційних скарг відсутні.

Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в :

Вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2020 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 15 червня 2020 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційні скарги прокурорів Онуфрієнко Л.Г. та Немчинова Є.С. - без задоволення.