310/6241/17 Про умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя потерпілого - 22.10.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну захисника Амельченка Д. Д. на вирок Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 24 грудня 2019 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 13 липня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016080130003967, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Приморськ Запорізької області, жителя АДРЕСА_1, такого, що судимості не має,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком суду ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Згідно з вироком суду 18 серпня 2016 року приблизно о 8:50 ОСОБА_1, знаходячись на подвір`ї будинку АДРЕСА_2, на ґрунті особистих неприязних відносин, завдав ОСОБА_2 металевою трубою одного удару по шиї ззаду, від якого потерпілому було спричинено тілесні ушкодження в вигляді закритого перелому тіла другого шийного хребта, він втратив свідомість і впав, а ОСОБА_1 завдав йому сім ударів кулаками по голові та обличчю, а також руками вивернув шию ззаду наперед, чим спричинив останньому тілесні ушкодження у вигляді закритих крайових переломів третього та п`ятого шийних хребців. Згідно з висновком експерта протиправними діями засудженого було заподіяно ОСОБА_2 тяжких тілесних ушкоджень.

Апеляційний суд частково задовольнив апеляційні скарги засудженого та його захисника, змінив вирок суду в частині вирішення цивільного позову потерпілого, зменшив розмір стягнення відшкодування моральної шкоди з ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_2 до 100 000 грн. Цей же вирок в частині вирішення цивільного позову потерпілого щодо стягнення матеріальної шкоди в розмірі 30407, 68 грн скасував і призначив в цій частині новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства. В решті вирок суду залишив без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі винного внаслідок суворості, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати судові рішенні і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На думку захисника в матеріалах кримінального провадження відсутні належні та допустимі докази на підтвердження винуватості засудженого у вчиненні інкримінованого злочину. Зазначає, що показання потерпілого свідчать лише про наявність конфлікту між ним та засудженим, проте ніяким чином не доводять факт того, що останній завдав йому удару трубою. Крім того, висновок експертизи щодо наявності тілесних ушкоджень у потерпілого суперечить показанням експерта, наданим у суді. Вказані порушення залишились поза увагою суду апеляційної інстанції, тому його рішення не відповідає вимогам ст. 419 КПК та підлягає скасуванню.

У запереченнях на касаційну скаргу захисника, представник потерпілого просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без зміни.

Позиції учасників судового провадження

Захисник підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити. Прокурор заперечував проти задоволення цієї скарги.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження або неповноту судового розгляду, чинним законом не передбачено.

З касаційної скарги вбачається, що захисник, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповноту судового розгляду, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.

Під час перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що висновки суду про доведеність винуватості засудженого у вчиненні інкримінованого злочину, суд належним чином умотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до вимог закону в їх сукупності і правильно визнано судом достатніми та взаємопов`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_1 . Вирок відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Зокрема, суд першої інстанції встановив, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, за обставин, викладених у вироку, доводиться показаннями:

- потерпілого ОСОБА_2, котрий пояснив, що коли він рухався до будинку засуджений перегородив йому дорогу, одна рука у нього була позаду та в ній була труба. Коли він продовжив рух мельком побачив, що засуджений замахнувся на нього, після чого відчув удар у шию та втратив свідомість. Опритомнів коли на нього лилась вода, був сильний біль у шиї, він був увесь в крові, а на обличчі були гематоми;

- свідка ОСОБА_3, який підтвердив, що в день події між засудженим та потерпілим відбувався конфлікт, вони розмовляли на підвищених тонах. Потім він почув хлопок і побачив, як ОСОБА_2 впав з парапету на уклон під гараж з висоти більше 1 метра, а ОСОБА_1 спустився до нього і сидячи навприсядки став завдавати ударів руками по голові та верхній частині тулубу, він бачив три удари. Потім він побіг за водою, якою став обливати потерпілого, той був в дуже поганому стані, весь у крові та не міг розмовляти;

- свідка ОСОБА_4, котра пояснила, що в день події їй зателефонував чоловік - ОСОБА_3, він був дуже схвильований та сказав, що син вдарив батька на ґрунті того, що сталася трагедія з ОСОБА_5 ;

- свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7, котрі підтвердили, що коли прибули на місце події побачили, що ОСОБА_2 був весь в крові напівлежачи опирався на гараж, він був блідий і мокрий. Вони повели його під руки до машини, оскільки він не міг йти самостійно, потерпілий попросив відвезти його додому, скаржився на біль у шиї;

- свідка ОСОБА_8, котрий пояснив, що коли приїхав на виклик побачив ОСОБА_2, котрий скаржився на сильний біль у шиї, говорити не міг, жінки, які знаходилися в будинку, сказали, що він впав зі сходів. Він визначився, що у потерпілого була травма шийного відділу хребту, його знеболили, наділи шийний комірець, поклали на жорсткі носилки і відвезли до травмпункту, де було зроблено рентген, і після огляду він зробив висновок про можливу травму хребта;

- експерта ОСОБА_9, який пояснив, що він проводив судово-медичні експертизи використовуючи при цьому оригінали медичної документації, визначив механізм отримання потерпілим вказаних тілесних ушкоджень. При визначенні ступеню тяжкості ушкоджень встановлена наявність перелому скроневої кістки шийного відділу хребта, що означає наявність забою головного мозку тяжкого ступеню, ці ушкодження є завідомо тяжкими, і тривалість лікування не впливає на визначення ступеню їх тяжкості. Зазначив, що падіння з висоти можливо отримати переломи 3 та 5 шийних хребтів, але якщо вдаритися лобом о землю, а при проведенні слідчого експерименту з потерпілим було встановлено, що він впав на бік, тому отримати такі травми при падінні з висоти неможливо. Технічно можливо отримати закриті переломи 3 та 5 шийних хребців тільки шляхом захвату шиї руками іншою людиною.

При цьому, як убачається зі змісту протоколів огляду місця події та слідчого експерименту від 26 квітня 2017 року за участю потерпілого, останній показав з якого місця він впав з парапету на спуск до гаражу, розповів про обставини отримання ним тілесних ушкоджень, підтвердив, що за спиною у засудженого бачив предмет схожий на трубу, яким було завдано удару, після чого він впав з висоти приблизно 1,65 м.

Відповідно до висновків експерта від 2 лютого, 27 квітня та 17 липня 2017 року у ОСОБА_2 мали місце закритий перелом тіла 2-го шийного хребта, який міг утворитися найбільш вірогідно від удару предметом з обмеженою травмуючою поверхнею, не виключно, трубою; закриті крайові переломи 3-го та 5-го шийних хребців, які утворилися по механізму згибу ззаду наперед в шийному відділі хребта, не могли утворитися від удару трубою ззаду, при падінні з положення стоячи або ударів руками та ногами; закритий перелом піраміди лівої скроневої кістки з наявністю вмісту в її осередках, який найбільш вірогідно утворився від удару ногою; забій головного мозку тяжкого ступеня, який міг утворитись як від одного ударно-травматичного впливу в ділянку голови, обличчя та шиї, так і в сукупності ударно-травматичних впливів в указані ділянки, тощо. Вказані ушкодження утворилися від дії тупого (тупих) предметів, виникли від не менш ніж 9 окремих ударно-травматичних впливів в ділянку обличчя та шиї, у своїй сукупності кваліфікуються як тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння.

При цьому суд зазначив, що протиріччя чи розбіжності між висновком експерта, його поясненнями, даними в ході допиту в судовому засіданні та встановленими фактичними обставинами справи відсутні, а тому відмовив стороні захисту в призначенні додаткової судово-медичної експертизи.

Суд оцінивши показання потерпілого та свідків у сукупності із іншими доказами, які є взаємоузгодженими, належними та допустимими й в своїй сукупності доповнюють один одного, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Оцінка доказів судом проведена згідно з вимогами процесуального законодавства, з наведенням у вироку відповідних висновків щодо належності, допустимості, достовірності доказів та їх достатності для постановлення вироку.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 419 КПК дав належну оцінку викладеним в апеляційних скаргах засудженого та його захисника доводам, в тому числі і тим на які захисник посилається при касаційному розгляді та обґрунтовано відмовив у їх задоволенні.

Зокрема, суд апеляційної інстанції зазначив, що механізм та обставини отримання потерпілим тілесних ушкоджень саме від засудженого ОСОБА_1 було доведено під час розгляду кримінального провадження. До того ж, інших осіб, які б могли бути причетними до заподіяння таких ушкоджень досудовим слідством не встановлено.

Крім того, висновки експерта щодо наявних у потерпілого тілесних ушкоджень підтверджуються показаннями свідка ОСОБА_3, котрий бачив, як засуджений завдав потерпілому удару, від якого той впав, потім ще наносив удари руками, сидів біля нього навприсядки, що не виключає того, що міг вивернути шию ОСОБА_10, від чого утворились перелами шийних хребців.

Судові рішення свідчать, що суди ретельно перевіряв доводи, аналогічні тим, що викладені у касаційній скарзі захисника. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними, колегія суддів знаходить обґрунтованими і такими, що відповідають дослідженим доказам.

Ухвала апеляційного суду мотивована належним чином та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

Доводи захисника про невідповідність призначеного засудженому покарання через суворість є необґрунтованими з огляду на нижченаведене.

Відповідно до вимог ст. 65 КК суд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують і пом`якшують покарання, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Як видно з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд керувався саме вказаними вимогами кримінального закону.

З вироку убачається, що суд першої інстанції, з рішенням якого погодився й апеляційний суд, при призначенні ОСОБА_1 покарання урахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке є тяжким, дані про особу винного, котрий раніше не судимий, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, досудову доповідь органів пробації про можливість призначення покарання без реального позбавлення волі, відсутність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Крім того, суд врахував відношення засудженого до вчиненого, відсутність каяття, що підтверджено його позицією, висловленою в судовому засіданні та свідчить про небажання виправитись, зважив на думку потерпілого, котрий наполягав на суворому покаранні, та дійшов висновку про можливість призначення ОСОБА_1 покарання у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 1 ст. 121 КК, у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Таким чином, суд дотримався вимог статей 50, 65 КК, призначив ОСОБА_1 покарання, необхідне й достатнє для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.Переконливих доводів щодо явної несправедливості призначеного засудженому покарання через суворість у касаційній скарзі не міститься.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність у кримінальному провадженні Судом не встановлено, а тому підстави для задоволення касаційної скарги захисника та скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

Вирок Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 24 грудня 2019 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 13 липня 2020 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Амельченка Д. Д. - без задоволення.