674/477/18 Про порушення правил дорожнього руху, що заподіяли потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження - 01.10.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Рукавця О. В. на вирок Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 02 квітня 2019 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 01 липня 2019 року в кримінальному провадженні № 12017240140000808 за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя м. Тернополя,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 02 квітня 2019 року, залишеним без змін ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 01 липня 2019 року ОСОБА_1 визнано винуватим у порушенні правил дорожнього руху, що заподіяли потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, та засуджено за ч. 1 ст. 286 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 6800 грн.

Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.

Районний суд встановив, що ОСОБА_1 28 грудня 2017 року близько 13:45 керуючи у стані алкогольного сп`яніння автомобілем "БМВ-530" н.з. НОМЕР_1 та рухаючись на 14 км + 431 м автодороги "Дунаївці - Стара Ушиця", в порушення вимог пунктів 2.3. б), 2.9., 12.1. Правил дорожнього руху України (далі - ПДР (1306-2001-п) ) не вибрав безпечної швидкості руху, різко змінив напрямок руху вліво, а потім вправо, та, втративши контроль над транспортним засобом, з`їхав на праве узбіччя де зіштовхнувся з деревами, унаслідок чого пасажир автомобіля ОСОБА_2 отримав тілесних ушкоджень середньої тяжкості.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі і доповненнях до неї захисник Рукавець О. В. просить скасувати оспорювані вирок та ухвалу через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і закрити кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ).

На обґрунтування своїх вимог захисник зазначає, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад інкримінованого злочину, оскільки у справі немає потерпілого, як учасника кримінального провадження. Також у суді не було доведено, що ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження під час дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП). При цьому звертає увагу на порушення прав потерпілого, передбачених ст. 56 КПК, та відсутність у справі заяви останнього, без якої досудове розслідування у кримінальному провадженні не могло бути розпочато.

На думку захисника, при перегляді вироку апеляційний суд не усунув порушень допущених судом першої інстанції та не надав відповіді на усі доводи його апеляційної скарги, а тому ухвалене цим судом рішення не відповідає вимогам статей 370 та 419 КПК.

Позиція учасників у суді касаційної інстанції

У судовому засіданні засуджений та його захисник підтримали касаційну скаргу.

Прокурор просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені вирок та ухвалу - без зміни.

Іншим учасникам про час і місце розгляду касаційної скарги було належним чином повідомлено, однак вони у судове засідання не прибули. Заяв про відкладення розгляду справи від них не надходило.

Мотиви Суду

Колегія суддів (далі - Суд), заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені у касаційній скарзі, дійшла висновку про таке.

Відповідно до ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

У поданій касаційній скарзі захисник, серед іншого, посилається на неповноту судового розгляду, не погоджується з установленими у вироку фактичними обставинами кримінального провадження, тоді як їх перевірку в силу ст. 433 КПК до повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесено.

Під час перевірки матеріалів кримінального провадження Судом було встановлено, що висновок суду першої інстанції у вироку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, ґрунтується на досліджених у судовому засіданні доказах, яким цей суд надав належну правову оцінку.

Зокрема, районний суд дійшов такого висновку на підставі: показань засудженого ОСОБА_1, свідків ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та експерта ОСОБА_5, а також даних, зазначених у протоколі огляду місця події від 28 грудня 2017 року, акті обстеження ділянки дороги в місці автопригоди від 28 грудня 2017 року, висновках експерта № 101 від 11 січня 2018 року (щодо наявності в крові ОСОБА_1 алкоголю), № 10.2-0013:18 від 21 лютого 2018 року (щодо технічного стану автомобіля "БМВ-530" на момент дорожньо-транспортної пригоди), № 10.1-0066:18 (про невідповідність дій водія "БМВ-530" вимогам Правил дорожнього руху), № 29 від 16 лютого 2018 року (щодо тілесних ушкоджень виявлених у ОСОБА_2 ).

При цьому місцевий суд, спростовуючи твердження сторони захисту про отримання ОСОБА_2 тілесних ушкоджень не внаслідок ДТП, а в домашніх умовах, обґрунтовано визнав показання зазначеного свідка та засудженого такими, що не відповідають дійсності, оскільки вони суперечать поясненням інших допитаних у судовому засіданні свідків, які є послідовними, співпадають між собою, не містять істотних відмінностей та узгоджуються з висновками експертів у справі, і підстав не довіряти їм у суду першої інстанції не було.

Механізм отримання ОСОБА_2 тілесних ушкоджень саме унаслідок ДТП встановлено під час експертного дослідження та описано у висновку експерта № 29 від 16 лютого 2018 року, який суд першої інстанції ретельно дослідив і допитав з цього приводу експерта ОСОБА_5 . Цей висновок також був підтверджений і наданими в суді поясненнями свідка ОСОБА_6 - лікаря -травматолога Дунаєвецької центральної районної лікарні. У своєму вироку районний суд навів докладні мотиви з яких він при оцінці доказів надав перевагу вказаному висновку експерта та показанням свідка ОСОБА_6 і відхилив свідчення засудженого ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_2 .

Про правильність такого висновку місцевого суду зазначив у своїй ухвалі і суд апеляційної інстанції. З урахуванням наведених у цих рішеннях мотивів підстав ставити під сумнів обґрунтованість цього висновку колегія суддів також не вбачає.

Не знайшли свого підтвердження під час перевірки Судом і наведені у касаційній скарзі захисника доводи про відсутність складу (події) злочину у зв`язку з відсутністю потерпілого в справі.

Відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 286 КК кримінальна відповідальність за цей злочин настає у разі порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, якщо унаслідок цього потерпілому були спричинені тілесні ушкодження середньої тяжкості, тобто для кваліфікації дій особи за вказаною нормою є обов`язковою наявність потерпілого

Згідно з позицією сторони захисту, відображеної у доводах касаційної скарги, оскільки у кримінальному провадженні жодній особі не було надано процесуального статусу потерпілого, то склад і подія злочину в діях ОСОБА_1 відсутні.

Проте така позиція захисника не ґрунтується на вимогах закону.

Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у Справа № 439/397/17, поняття "потерпілий" у матеріальному кримінальному праві та у кримінальному процесі за змістом не є тотожними. У кримінально-правовому розумінні потерпілий - це особа, якій кримінальним правопорушенням безпосередньо заподіюється фізична, моральна та/або матеріальна шкода (або існує безпосередня загроза її заподіяння). Поняття "потерпілий" у кримінальному праві не має законодавчої дефініції.

Натомість, поняття "потерпілий" визначено кримінально-процесуальним законодавством. Так, ч. 1 ст. 55 КПК встановлено, що потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.

Поняття "потерпілий" у кримінально-правовому значенні є первинним щодо його розуміння в кримінальному процесі, оскільки в кримінальному праві потерпілий з`являється об`єктивно, в результаті вчинення проти нього кримінального правопорушення.

Процесуальними умовами появи потерпілого як учасника кримінального провадження є необхідність подання заяви про вчинення щодо нього кримінального правопорушення, надання згоди на визнання потерпілим (у разі, якщо така заява ним не подавалась) або подання заяви про залучення до провадження як потерпілого.

У ч. 2 ст. 55 КПК визначається момент виникнення в особи статусу потерпілого як учасника кримінального провадження: права і обов`язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого.

На відміну від цього у кримінально-правовому розумінні особа стає потерпілою вже з моменту вчинення щодо неї кримінального правопорушення.

Отже, потерпілий в кримінально-правовому розумінні як жертва посягання з`являється вже з моменту вчинення цього посягання, незалежно від того, чи закріплений (юридично легалізований) такий статус процесуально.

Таким чином, оскільки за результатами розгляду даного кримінального провадження встановлено, що внаслідок порушення ОСОБА_1 ПДР (1306-2001-п) ОСОБА_2 було завдано шкоду у вигляді тілесного ушкодження середнього ступеню тяжкості цього факту достатньо, щоб вважати останнього потерпілим від кримінального правопорушення, що свідчить про наявність в діях засудженого складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК.

Відмова ОСОБА_2 від статусу потерпілого у кримінальному провадженні, що призвело до обмеження його прав, передбачених ст. 56 КК, є наслідком його особистого волевиявлення і реалізації прав передбачених законом, проте це не тягне автоматично за собою матеріальну відсутність особи, що потерпіла від злочину у кримінально-правовому аспекті.

Посилання захисника у доповненнях до касаційної скарги на те, що вказане кримінальне провадження не могло бути розпочате без заяви потерпілого не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки вчинене ОСОБА_1 кримінальне правопорушення могло підпадати під дію п. 2 ч. 1 ст. 477 КПК в редакції Закону № 4651-VIвід 13 квітня 2012 року лише у випадку, якщо такий злочин був скоєний чоловіком чи дружиною потерпілого.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши вирок за апеляційною скаргою захисника, уважно перевірив викладені у ній доводи та дійшов обґрунтованого висновку про законність цього рішення, а тому залишив вказаний вирок без змін, а апеляційну скаргу захисника - без задоволення, навівши у своїй ухвалі відповідні мотиви і підстави якими він керувався приймаючи таке рішення.

Наведені у касаційній скарзі доводи захисника не спростовують правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій, викладених в оспорюваних судових рішеннях, і не ставлять під сумнів їх законність.

Вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду є належно обґрунтованими та вмотивованими і за змістом відповідають вимогам статей 370, 374 та 419 КПК, у них зазначено відповідні підстави та положення закону, якими керувалися ці суди при постановленні своїх рішень.

Під час перевірки цих рішень Судом не виявлено порушень норм матеріального або процесуального права, які би тягнули їх зміну чи скасування, а тому підстав для задоволення касаційної скарги захисника колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а вирок Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 02 квітня 2019 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 01 липня 2019 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.