727/1763/16-к Про незаконне позбавлення потерпілої волі з метою вимагання виплати винагороди - 01.10.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 27 листопада 2018 року у кримінальному провадженні № 42015260000000217 за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя м. Чернівців, та

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця с. Залуччя Снятинського району Івано-Франківської області, жителя АДРЕСА_1,

обох у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 355 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Шевченківського районного суду м. Чернівці від 28 грудня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 27 листопада 2018 року, визнано винуватими та засуджено за ч. 2 ст. 355 КК:

ОСОБА_1 - до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК останнього звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік та покладено обов`язки, передбачені ст. 76 КК.

Відповідно до п. "в" ст. 1 Закону України від 22 грудня 2016 року № 1810-VIII "Про амністію у 2016 році" ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання.

ОСОБА_2 - до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

За обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 146 КК ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виправдано через відсутність в їхніх діях складу даного кримінального правопорушення.

Вирішено питання щодо речових доказів.

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обвинувачувалися в тому, що 12 грудня 2015 року близько 13:00 біля скверу на пл. Соборній у м. Чернівцях, примушуючи ОСОБА_3 до виконання цивільно-правових зобов`язань, утримували останню та в подальшому зателефонували її онуку ОСОБА_4, якому висунули незаконну вимогу про передачу їм 4000 доларів США за звільнення ОСОБА_3, яку примусили сісти з ними в автомобіль "Шкода" д.н.з. НОМЕР_1 .

Утримуючи ОСОБА_3 в автомобілі проти її волі, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перевезли її на вул. Поповича, а потім на вул. Театральну у вказаному місті, де, припаркувавшись біля магазину "Легіон" та очікуючи на одержання грошей від ОСОБА_4, продовжували незаконно утримувати останню в автомобілі до 21:30, поки не були затримані на місці працівниками поліції.

У своїх рішеннях суди першої та апеляційної інстанцій вказали, що за встановлених у судовому засіданні обставин, з урахуванням показань наданих засудженими, потерпілими та свідками, у діях ОСОБА_1 і ОСОБА_2 відсутній склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 146 КК, а мало місце лише примушування ОСОБА_3 до виконання цивільно-правових зобов`язань, що передбачає відповідальність за ч. 2 ст. 355 КК.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор Моргоч Н. В., яка брала участь у розгляді справи в суді апеляційної інстанції, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, що потягнуло невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та даним про особи засуджених.

На обґрунтування своїх вимог прокурор зазначає, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою доводи апеляційної скарги прокурора в частині наявності в діях засуджених складу кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 146 КК. Вказує, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 своїми діями змусили ОСОБА_3 сісти в автомобіль, де протиправно утримували її до 21:30, позбавивши можливості вільно пересуватися та залишити місце, в якому вона не бажала перебувати, тобто незаконно позбавили її волі.З огляду на це вважає, що внаслідок істотних порушень допущених судом апеляційної інстанції було неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, а саме - не застосовано ч. 2 ст. 146 КК.

На переконання прокурора, апеляційний суд не мотивував належним чином в ухвалі свого рішення про залишення без змін вироку місцевого суду, а тому вона не відповідає вимогам статей 370 та 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ).

Позиція учасників судового провадження в суді касаційної інстанції

Прокурор вимоги касаційної скарги підтримала.

Інших учасників було належним чином повідомлено про час та місце розгляду справи однак в судове засідання вони не прибули.

У своїх письмових запереченнях на касаційну скаргу прокурора засуджений ОСОБА_2 просить залишити її без задоволення та додатково зазначає, що ухвалою Кіцманського районного суду Чернівецької області від 16 січня 2019 року його було звільнено від відбування призначеного покарання у зв`язку з закінченням іспитового строку.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про таке.

За правилами ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Згідно норм ст. 433 КПК касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно з ч. 2 ст. 419 КПК при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Цих вимог закону суд апеляційної інстанції дотримався.

Доводи, наведені в касаційній скарзі прокурора, є аналогічними тим, що були викладені ним в апеляційній скарзі та були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який ці доводи ретельно розглянув та обґрунтовано відхилив.

Відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги апеляційний суд дав належну оцінку доводам прокурора та навів у своєму рішенні умотивовані відповіді на їх спростування вказавши про законність вироку місцевого суду та необхідність залишити його без змін.

При цьому апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції у вироку про відсутність у діях ОСОБА_1 та ОСОБА_2 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 146 КК, оскільки зазначені стороною обвинувачення обставини не знайшли свого підтвердження в суді та повністю спростовуються дослідженими в судовому засіданні доказами, яким районний суд дав належну оцінку у своєму рішенні.

Зокрема, в оскаржуваній ухвалі апеляційний суд вказав, що сама потерпіла ОСОБА_3 та засуджені в суді пояснили, що в сквері на пл. Соборній у м. Чернівцях зустрілись випадково. Свідок ОСОБА_5 в суді показав, що він протягом двох годин слідкував за засудженими та потерпілою в сквері і будь-яких протиправних дій зі сторони ОСОБА_1 чи ОСОБА_2 по відношенню до ОСОБА_3 не бачив.

Також, згідно з висновком судово-медичного експерта від 17 грудня 2015 року № 1521екс у потерпілої ОСОБА_3 було виявлено один синець у ділянці спини справа від лопаткової лінії до середньої пахвинної лінії в проекції 4-7 ребер, який відноситься до легких тілесних ушкоджень (т. 1, а.к.п. 45-46), хоча в суді остання вказувала про заподіяння їй засудженими чисельних тілесних ушкоджень з метою незаконного позбавлення волі. Окрім того, з тексту протоколу прийняття заяви про вчинення злочину відносно ОСОБА_3 від 12 грудня 2015 року вбачається, що будь-яких тілесних ушкоджень останній заподіяно не було (т. 1, а.к.п. 26-28).

Одночасно в своїй ухвалі апеляційний суд слушно зауважив на те, що усі події відбувалися впродовж дня у центрі міста, де є постійне скупчення людей і знаходяться транспортні сполучення, та протягом усього цього часу (близько 8 годин) усі учасники події вільно пересувалися та спілкувалися між собою. Крім цього, під час їх пересування по місту в машині автомобіль зупиняли працівники поліції, однак будь-яких звернень до них від потерпілої про її незаконне позбавлення волі не надходило. Також, остання не була позбавлена можливості вільно здійснювати телефонні дзвінки. Зокрема, як убачається з протоколу добровільної видачі від 16 грудня 2015 року, ОСОБА_3 самостійно видала свій мобільний телефон працівникам поліції (т. 1, а.к.п. 39).

З урахуванням цих обставин суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про правильність рішення суду першої інстанції у вироку щодо відсутності в діях ОСОБА_1 і ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 146 КК та необхідність їх виправдання у цій частині звинувачення.

Покарання призначене судом першої інстанції ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за своїм розміром відповідає тяжкості вчиненого ними злочину, обставинам справи та даним про особи засуджених і є необхідним й достатнім для їхнього виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Підстав вважати таке покарання явно несправедливим через м`якість колегія суддівне вбачає.

Ухвала апеляційного суду є належно обґрунтованою та вмотивованою і за змістом відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, у ній зазначено відповідні підстави та положення закону, якими керувався цей суд при постановленні свого рішення.

Наведені в касаційній скарзі прокурора доводи не спростовують правильності висновків суду апеляційної інстанції, викладених в оскаржуваному судовому рішенні, і не ставлять під сумнів його законність.

Під час перевірки матеріалів кримінального провадження судом касаційної інстанції не встановлено таких порушень норм матеріального чи процесуального права, які можуть тягнути за собою зміну або скасування оспорюваного судового рішення, а тому підстав для задоволення касаційної скарги прокурора колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 27 листопада 2018 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - без зміни.