Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.- головуючий, судді Ланченко Л.В., Острович С.Е.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу 417 Управління начальника робіт (далі - Управління)

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2015

у справі № 809/2044/14 (876/780/15)

за позовом державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (далі - Інспекція)

до Управління

про стягнення заборгованості.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

У червні 2014 року Інспекція звернулася до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просила стягнути з рахунків Управління грошові кошти у сумі 308 711,54 грн. на погашення податкового боргу відповідача.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.12.2014 позов задоволено частково; з розрахункових банківських рахунків Управління та за рахунок його готівки у дохід бюджету стягнуто податковий борг у сумі 270 070,67 грн. з посиланням на наявність у платника податкового обов'язку сплатити до бюджету узгоджені суми податкових зобов'язань; в решті позову відмовлено з мотивів спливу строку давності для стягнення відповідної суми податкового боргу.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2015 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов Інспекції задоволено у повному обсязі. У прийнятті цієї постанови апеляційний суд виходив, зокрема, з помилкової кваліфікації судом першої інстанції як безнадійної заборгованості суми штрафних санкцій, застосованих до платника за погашення податкового боргу після спливу 1095 днів з моменту його виникнення.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України Управління просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду зі спору. Мотивуючи касаційні вимоги, скаржник зазначає, що штрафні санкції у сумі 38 640,87 грн., застосовані до платника за несвоєчасну сплату податкових зобов'язань з ПДВ за 2007-2008 роки (тобто по яких минув 1095-денний строк давності), мають похідний характер, а тому не можуть утворювати податкову заборгованість. Власне ж узгодженість податкових повідомлень-рішень, за якими такі санкції застосовані, не виключає обов'язок суду перевірити законність накладення на платника відповідних сум штрафу в рамках даного судового провадження.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що підставою для виникнення у податковому обліку Управління податкового боргу в сумі 38 640,87 грн. став факт несплати відповідачем штрафних санкцій з ПДВ, застосованих до платника за несвоєчасну сплату податкових зобов'язань з цього податку за податковими повідомленнями-рішеннями від 23.11.2011 № 5823251502, від 06.03.2012 № 0002211502, від 24.09.2012 № 0005431592, від 19.12.2012 № 0007581592 та від 22.11.2013 № 0024921501.

Приймаючи рішення про часткове задоволення цього позову, суд першої інстанції безпідставно вдався до правової оцінки законності застосування до відповідача зазначених штрафних санкцій.

Так, відповідно до частини першої статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (як-от причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

З огляду на зміст наведеної норми процесуального Закону та з урахуванням того, що вимогою заявленого позову є стягнення податкової заборгованості, предметом доказування у даній справі мають бути обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими закон пов'язує можливість стягнення податкового боргу у судовому порядку (як-от - узгодженість податкового зобов'язання, встановлення факту його сплати платником у добровільному порядку або встановлення відсутності такого факту тощо).

При цьому, питання правомірності прийняття податкових повідомлень-рішень, зобов'язання за якими мають узгоджений характер, не охоплюється предметом даного позову, оскільки відповідні акти індивідуальної дії не є предметом позову у даній справі, а отже суд не має процесуальних повноважень у межах розгляду даної справи надавати правову оцінку таким рішенням.

Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Податкового кодексу України (далі - ПК) податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

За правилами пункту 36.2 цієї ж статті ПК (2755-17) податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком та збором.

В силу пункту 36.3 статті 36 ПК податковий обов'язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків, крім випадків, передбачених законом.

За змістом статей 37, 38 ПК податковий обов'язок виникає у платника податку з моменту настання обставин, з якими цей Кодекс та закони з питань митної справи пов'язує сплату ним податку та припиняється, зокрема, у зв'язку з його виконанням шляхом сплати в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.

Сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, набуває статусу податкового боргу у розумінні підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК.

Статтею 95 ПК визначено перелік заходів, які можуть застосовуватися податковим органом по відношенню до платника податків з метою погашення податкового боргу, до яких належить, зокрема стягнення коштів, що знаходяться у власності платника податків (пункт 95.1).

В силу вимог пункту 95.3 статті 95 ПК стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Заявлена Інспекцією позовна вимога цілком відповідає компетенції податкового органу, передбаченої наведеними нормами податкового законодавства.

А відтак апеляційний суд, встановивши наявність у платника податкового боргу в силу несплати штрафних санкцій за узгодженими податковими повідомленнями-рішеннями, цілком об'єктивно стягнув з Управління заборгованість у відповідній сумі.

В частині стягнення з відповідача податкового боргу в сумі 270 070,67 грн. судові рішення зі спору учасниками провадження не оскаржуються, а тому у касаційного суду відсутні процесуальні підстави для надання правого аналізу відповідним висновкам судів у рамках цього касаційного провадження.

Норми матеріального права застосовані судом апеляційної інстанції правильно, порушень процесуальних норм, що тягнуть зміну або скасування оскаржуваної постанови, касаційним судом не виявлено.

У зв'язку з викладеним підстав для скасування правильної та вмотивованої постанови суду апеляційної інстанції зі спору не вбачається.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

Касаційну скаргу 417 Управління начальника робіт відхилити, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2015 у справі № 809/2044/14 (876/780/15) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.