Ухвала

Іменем України

08 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 1628/1157/12

провадження № 51-10030км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Шевченко Т.В.,

суддів Голубицького С.С., Стефанів Н.С.,

за участю:

секретаря судового засідання Михальчука В.В.,

прокурора Костюка О.С.,

засудженого ОСОБА_1,

засуджених (у режимі відеоконференції) ОСОБА_2, ОСОБА_3, захисників Коника Г.В., Косянчука В.Д.,

Чаплинського Ю.М.,

захисників (у режимі відеоконференції) Москаленка М.П., Пугача С.В.,

захисників з числа близьких родичів

засудженого ОСОБА_1 - ОСОБА_4, ОСОБА_5,

ОСОБА_6,

представника потерпілої

(в режимі відеоконференції) Шестакова О.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника

Репала Д.О. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Хорольського районного суду Полтавської області від 10 лютого 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 23 серпня 2018 року у кримінальній справі щодо

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. В`язове Миргородського району Полтавської області, жителя м. Миргорода Полтавської області, такого, що не має судимості на підставі ст. 89 Кримінального кодексу України (далі - КК),

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 185; ч. 4 ст. 27, п.п. 6, 11, 12 ч. 2

ст. 115; ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 263; ч.ч. 4, 5 ст. 27, ч. 5 ст. 185; ч. 2 ст. 263 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Хорольського районного суду Полтавської області від 10 лютого

2014 року ОСОБА_1 засуджено до покарання у виді позбавлення волі за: ч. 1 ст. 185 КК - на строк 2 роки; ч. 4 ст. 27, п.п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК - на строк

11 років з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві власності;

ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 263 КК (у редакції від 05 липня 2012 року) - на строк 3 роки; ч.ч. 4, 5 ст. 27, ч. 5 ст. 185 КК - на строк 8 років з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві власності.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК ОСОБА_1 за сукупністю злочинів призначено остаточне покарання шляхом поглинення менш суворих покарань більш суворим у виді позбавлення волі на строк 11 років з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві власності.

ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 263 КК визнано невинним і в суді виправдано за відсутністю в його діях складу злочину.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_7 задоволено частково. Постановлено стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_8 у солідарному порядку на користь потерпілої 20 808,70 грн та 240 000 грн у рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди відповідно. Постановлено стягнути

з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_7 440 847,90 грн на відшкодування матеріальної шкоди.

Вирішено питання щодо судових витрат та речових доказів.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочинів за наступних обставин.

У липні-серпні 2009 року ОСОБА_1 таємно викрав 30 фундаментальних блоків, які належали потерпілому ОСОБА_9 та знаходились на земельній ділянці, розташованій неподалік будинку АДРЕСА_1, і, видавши їх за свої, продав ОСОБА_10 . Останній, вважаючи, що діє законно та дійсно купує у ОСОБА_1 належні йому блоки, у першій половині серпня

2009 року за допомогою найнятої техніки здійснив їх перевезення, гроші заплатив ОСОБА_1, виконавши злочинний намір засудженого на таємне викрадення 30 бетонних блоків потерпілого ОСОБА_9 загальною вартістю 8400 грн.

Засуджений ОСОБА_1, маючи корисливу мету - небажання повертати потерпілому ОСОБА_11 борг в сумі 5000 доларів США та заволодіння його майном, яким в подальшому мав намір розрахуватися за скоєне вбивство, на ґрунті образи на ОСОБА_11 за нереалізовані спільні бізнесові плани запланував позбавити його життя. Виконання вбивства ОСОБА_11 замовив своєму давньому знайомому ОСОБА_2, так як знав, що останній досить швидко увійшов у довіру до ОСОБА_11 і вони тісно спілкуються та довіряють один одному.

У кінці січня 2011 року ОСОБА_1 переконав ОСОБА_2 у вигідності вбивства ОСОБА_11, обов`язковою умовою якого було приховування трупа, пообіцявши йому винагороду в розмірі 500 000 грн.

Погодившись на пропозицію ОСОБА_1 та переслідуючи мотиви особистого збагачення внаслідок організації вбивства ОСОБА_11, будучи знайомим з останнім особисто, ОСОБА_2 вирішив залучити до виконання вбивства колишнього чоловіка своєї сестри - ОСОБА_8, якого вмовив вчинити вбивство ОСОБА_11 за винагороду в розмірі 65 000 грн.

Готуючись до вбивства ОСОБА_11, ОСОБА_2 показав ОСОБА_8 потерпілого. Об`їхавши околиці м. Миргорода, вибрав разом із ОСОБА_8 місця схову трупа та знаряддя вбивства, пообіцяв для полегшення виконання вбивства ОСОБА_11 придбати ОСОБА_8 вогнепальну зброю.

8 лютому 2011 року ОСОБА_3 передав ОСОБА_2 вогнепальну зброю - револьвер калібру 5.6 мм, який був перероблений кустарним способом із сигнального револьвера, виготовленого на основі конструкції револьверів Нагана зразка 1985 року, та 14 набоїв до нього. Зброя та набої були придбані ОСОБА_3 на прохання ОСОБА_2 за 16 000 грн (зі 100 000 грн, які ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 на вказані цілі). Цього ж дня ОСОБА_2 передав зброю та набої ОСОБА_8 .

Продовжуючи реалізовувати замовлення ОСОБА_1 щодо вбивства ОСОБА_11, ОСОБА_2 та ОСОБА_8 стали діяти відповідно до попередньо обумовленого ними плану.

08 лютого 2011 року у вечірній час ОСОБА_2 на власному автомобілі "Шкода-Октавія", державний номерний знак НОМЕР_1, під приводом організації зустрічі ОСОБА_11 із продавцем насіння соняшнику, роль якого повинен був відігравати ОСОБА_8, відвіз потерпілого у місто Хорол, куди ОСОБА_3, не знаючи про дійсні наміри цих засуджених, привіз ОСОБА_8 .

Після зустрічі, рухаючись по м. Миргороді, близько 20:45 ОСОБА_2 зупинив свій автомобіль на автодорозі Хорол-Миргород поблизу зупинки громадського транспорту в районі с. Попівка Хорольського району та відійшов від нього на узбіччя.

У цей час ОСОБА_8 та потерпілий ОСОБА_11 також вийшли з автомобіля та стояли на узбіччі дороги, перебуваючи при цьому в полі зору ОСОБА_2

ОСОБА_2, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх наслідки та бажаючи їх настання, по телефону дав команду ОСОБА_8 на вбивство потерпілого ОСОБА_11 .

Отримавши таку команду, ОСОБА_8 здійснив не менше чотирьох пострілів з револьвера в потерпілого ОСОБА_11, заподіявши останньому тяжкі тілесні ушкодження шиї, грудей та живота, які призвели до гострої крововтрати та смерті ОСОБА_11 на місці вчинення злочину.

Таким чином, ОСОБА_2 та ОСОБА_8 виконали замовлення

ОСОБА_1, довівши свій злочинний умисел на вбивство ОСОБА_11 до кінця.

Після цього ОСОБА_2 та ОСОБА_8 завантажили тіло потерпілого

ОСОБА_11 у багажник належного ОСОБА_2 автомобіля та відвезли на стихійний смітник, розташований неподалік с. Вовнянка Миргородського району та міста Миргорода, де заховали його в одній із ям, закидавши труп сміттям, землею та уламками бетонних конструкцій. Одягу потерпілого та знаряддя злочину засуджені також позбулися.

09 лютого 2011 року ОСОБА_2 повідомив ОСОБА_1 про виконання замовлення на вбивство ОСОБА_11 . Виконуючи обіцянку перед ОСОБА_2 про оплату організації вбивства ОСОБА_11, ОСОБА_1, достовірно знаючи, що у с. Воскобійники Шишацького району на території току СТОВ "Воскобійники" зберігається майно загиблого, а саме насіння соняшнику, надав цю інформацію ОСОБА_2 та підказав схему його викрадення, а саме що вивезти соняшник зможе ОСОБА_12, який має відповідні документи.

ОСОБА_2 вирішив викрасти це насіння соняшнику, з метою подальшого привласнення коштів від його продажу, в рахунок оплати замовлення

ОСОБА_1 на виконання вбивства ОСОБА_11

ОСОБА_2, скориставшись тим, що працівники СТОВ "Воскобійники" та водій автомобіля ДАФ ОСОБА_12 не володіли інформацією про смерть

ОСОБА_11, дав наказ ОСОБА_12 здійснювати вивезення насіння соняшнику з подальшим перевезенням на олійницю приватного підприємця ОСОБА_13, що ОСОБА_12 і зробив. 10-14 лютого 2011 року він здійснив вивезення вантажним автомобілем 99 240 кг насіння соняшнику, яке належало ОСОБА_11, вартістю 4442,24 грн за 1000 кг.

Таким чином, ОСОБА_2 реалізував спільний із ОСОБА_1 умисел на заволодіння майном потерпілого ОСОБА_11 загальною вартістю

440 847,90 грн, що становить 936,98 неоподатковуваних мінімумів та є особливо великими розмірами.

Крім того, органами досудового слідства ОСОБА_1 обвинувачувався в в тому, що він за невстановлених слідством обставин, у невстановленому місці та у невстановлений слідством час придбав мисливський ніж, який носив при собі

у м. Миргороді та Миргородському районі, не маючи на це передбаченого законом дозволу, кваліфікувавши його дії за ч. 2 ст. 263 КК.

11 травня 2011 року під час обшуку за місцем проживання ОСОБА_1

у квартирі АДРЕСА_2 працівники поліції вилучили ніж. Згідно з висновком експертизи холодної зброї № 380 від 10 червня

2011 року наданий на дослідження ніж є холодною зброєю. Він відноситься до категорії мисливських ножів загального призначення промислового виготовлення.

За вироком суду в цій частині обвинувачення ОСОБА_1 не знайшло свого підтвердження, а тому за ч. 2 ст. 263 КК він виправданий.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 23 серпня 2018 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишено без змін.

Також цим вироком засуджено ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_3, судові рішення щодо яких не оскаржені.

У цьому провадженні були постановлені такі судові рішення:

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 27 серпня 2014 року вирок Хорольського районного суду Полтавської області від 10 лютого 2014 року щодо ОСОБА_1 у частині його засудження за ч. 4 ст. 27, п.п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115; ч.ч. 4, 5 ст. 27, ч. 5 ст. 185, ч. 5 ст. 27 ст. 263 (у редакції від 05 липня 2012 року) скасовано на підставі п. 2 ст. 6 КПК 1960 року за відсутністю складу злочину у його діях і провадження у справі у цій частині щодо нього закрито. У частині засудження ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 185 КК вирок ухвалено скасувати і справу у цій частині повернуто прокурору для проведення додаткового розслідування. У частині цивільного позову та судових витрат вирок щодо ОСОБА_1 скасовано та виключено останнього з числа солідарних боржників про стягнення з нього на користь ОСОБА_7 20 808,70 грн; 440 847,40 грн матеріальної та 240 000 моральної шкоди, 2853,04 грн судових витрат, а також у зв`язку з цим виключено з вироку вказівку суду про звернення стягнення на майно засудженого ОСОБА_1 .

У порядку ст. 365 КПК 1960 року вирок щодо засуджених ОСОБА_2 та ОСОБА_8 змінено, виключено з вироку стосовно них вказівку про засудження за п. 11 ч. 2 ст. 115 КК.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2015 року ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 27 серпня 2014 року щодо ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_3 скасовано, а справу направлено на новий апеляційний розгляд.

Вимоги касаційної скарги і узагальненні доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Репало Д.О. ставить вимоги скасувати судові рішення у частині визнання ОСОБА_1 винуватим та його засудження, а справу закрити. Захисник зазначає, що у ОСОБА_1 був відсутній мотив на замовлення вбивства ОСОБА_11, а також будь-яка фактична матеріальна вигода (винагорода) для підзахисного після смерті потерпілого. Стверджує, що не доведено участі ОСОБА_1 у протиправному заволодінні майном ОСОБА_11 на суму

440 847,90 грн, не доведено належними та допустимими доказами наявності у ОСОБА_1 боргових зобов'язань перед загиблим. Захисник зазначає, що докази участі ОСОБА_1 в організації вбивства ОСОБА_11 відсутні, у тому числі й виплата винагороди ОСОБА_2, окрім показань останнього на досудовому слідстві, від яких він відмовився в судовому засіданні. Доводить, що сліди злочину, його знаряддя чи предмет не були знайдені у ОСОБА_1 ні за місцем його роботи, ні за місцем його проживання. Зазначає, що судами не надано належної оцінки доказам за епізодом викрадення бетонних блоків у

ОСОБА_9, оскільки 18 січня 2015 року слідчим було прийнято рішення про закриття кримінального провадження, яке не оскаржене і не скасоване. Стверджує, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки та обґрунтованих доказів, залишаючи апеляційні скарги засудженого ОСОБА_1 та його адвоката Листопад Н.А. без задоволення. Вважає призначене ОСОБА_1 покарання надмірно суворим.

У запереченнях на касаційну скаргу представник потерпілої ОСОБА_7 - адвокат Шестаков О.В. просив касаційну скаргу захисника Репала Д.О. залишити без задоволення, а судові рішення щодо ОСОБА_1 - без зміни. Стверджує, що факт боргу ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 підтверджують вони самі під час проведення досудового слідства. Зазначає, що відносини ОСОБА_1

і ОСОБА_11 були ворожими, що підтверджують свідки ОСОБА_14, ОСОБА_15 та інші, а також особисто ОСОБА_1 . Вважає, що невизнання вини ОСОБА_1 є лише способом його захисту від кримінальної відповідальності. Зазначає, що перевірка показань ОСОБА_2 у частині того, що замовником вбивства ОСОБА_11 був ОСОБА_1, дозволила органам слідства знайти додаткові докази у справі, зокрема речі вбитого, зброю, продавця і покупця зброї. Заперечує доводи скарги захисника про неплатоспроможність Гришка І.М. і його нездатність фінансувати вбивство ОСОБА_11 . Вважає надуманими доводи захисту, що ОСОБА_1 було вручено обвинувальний висновок нібито без підпису прокурора.

Позиції учасників судового провадження

Під час касаційного розгляду засуджений та його захисники - адвокати

Коник Г.В. та Косянчук В.Д. підтримали касаційну скаргу захисника Репала Д.О.

Захисники з числа близьких родичів засудженого ОСОБА_1 - ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 підтримали касаційну скаргу захисника.

Засуджений ОСОБА_2 та його захисник - адвокат Чаплинський Ю.М. покладалися на розсуд суду.

Засуджений ОСОБА_3 та його захисник - адвокат Пугач С.В. покладалися на розсуд суду.

Захисник засудженого ОСОБА_8 - адвокат Москаленко М.П. покладався на розсуд суду.

Представник потерпілої ОСОБА_7 - адвокат Шестаков О.В. заперечував проти задоволення касаційної скарги.

Прокурор Костюк О.С. вважав, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 395 КПК 1960 року касаційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення за наявними у справі та додатково поданими матеріалами в тій частині, в якій воно було оскаржене.

Відповідно до вимог ст. 398 КПК 1960 року підставами для скасування або зміни вироку, ухвали є, зокрема, істотне порушення кримінально-процесуального закону.

Стаття 370 КПК 1960 року зазначає, що істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок.

За п. 1 ч. 2 ст. 370 КПК 1960 року вирок у будь-якому разі належить скасувати, якщо за наявності підстав для закриття справи її не було закрито.

Згідно з ч. 1 ст. 334 КПК 1960 року мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК 1960 року кримінальну справу не може бути порушено, а порушена справа підлягає закриттю за відсутністю в діянні складу злочину.

З вироку суду колегія суддів убачає, що зазначених вимог кримінально-процесуального закону судом першої інстанції не було виконано.

Районний суд визнав винним ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 27, п.п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115; ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 263 КК, поклавши в основу обвинувального вироку показання ОСОБА_1 ; показання ОСОБА_2, які він давав як підозрюваний та обвинувачений; дані протоколу відтворення обстановки та обставин події злочину від 27 квітня 2011 року за участю підозрюваного ОСОБА_2 ; показання ОСОБА_8, які він давав як обвинувачений та підозрюваний; дані протоколу відтворення обстановки та обставин події злочину від 20 квітня 2011 року за участю підозрюваного ОСОБА_8 ; показання ОСОБА_3, які він давав як обвинувачений; показання потерпілої ОСОБА_7 ; показання свідків ОСОБА_16,

ОСОБА_15, ОСОБА_17, ОСОБА_14, ОСОБА_18, ОСОБА_12, ОСОБА_19 ; дані протоколу огляду місця події від 18 квітня 2011 року; дані протоколу огляду трупа ОСОБА_11 від 20 квітня 2011 року; дані висновків судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_11 № 83 від 02 червня 2011 року; дані протоколу огляду території міського сміттєзвалища м. Миргорода від 29 квітня 2011 року; дані протоколу пред`явлення револьверів для впізнання

ОСОБА_19 від 26 липня 2011 року; дані висновків балістичної експертизи

№ 370 від 07 червня 2011 року; дані протоколу обшуку домоволодіння

ОСОБА_3 у с. Гоголеве від 10 травня 2011 року; матеріали моніторингу з`єднань мобільних телефонів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_3 та потерпілого ОСОБА_11 .

Зокрема, з показань ОСОБА_1, які він давав як підозрюваний та під час додаткового допиту як обвинувачений, суд убачає, що ОСОБА_1 вини у вчиненні зазначених злочинів не визнавав, він підтверджував лише наявність бізнес-відносин з ОСОБА_11, факт обміну із ОСОБА_11 восени 2010 року

50 000 грн на 6000 доларів США. ОСОБА_1 визнавав, що мав конфлікт з ОСОБА_11 та ображався на останнього за розповсюдження чуток про незадовільну співпрацю з ним.

Із показань ОСОБА_2, які він давав як підозрюваний та обвинувачений, вбачається, що він мав боргові зобов`язання перед ОСОБА_1 і що останній погрожував йому та його дитині розправою у разі неповернення боргу. У січні 2011 року для звільнення його від боргових зобов`язань ОСОБА_1 запропонував йому організувати вбивство ОСОБА_11 . Крім звільнення від боргових зобов`язань, ОСОБА_1 пообіцяв заплатити йому 500 000 грн, пояснивши, що тіло необхідно сховати. У січні 2011 року він запросив у м. Миргород свого колишнього родича ОСОБА_8, якого за винагороду вмовив вчинити вбивство ОСОБА_11 ОСОБА_2 детально розповідав про обставини вбивства потерпілого ОСОБА_11 та приховання злочину. Однак під час судового засідання він змінив показання і пояснив, що дійсно замовляв ОСОБА_3 купити вогнепальну зброю, але цю зброю він купував на замовлення ОСОБА_11, а не для його вбивства. Також пояснив, що не було ніякого замовлення вбивства ОСОБА_11 ОСОБА_1 . Зазначив, що вбивство ОСОБА_11 було вчинено ОСОБА_8 на ґрунті неприязних відносин. Натомість у завершальній частині судового засідання ОСОБА_2 дав такі показання, які він давав як підозрюваний та обвинувачений. У суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 визнав себе винуватим за всіма статтями пред'явленого обвинувачення, крім п. 11

ст. 115 КК, та відмовився давати показання на підставі ст. 63 Конституції України.

Дослідженими у суді показаннями ОСОБА_8, які він давав як обвинувачений, підтверджується, що на прохання ОСОБА_2 ОСОБА_8 вчинив умисне вбивство ОСОБА_11, вистріливши в останнього близько 5 разів з вогнепальної зброї - револьвера. Потім він спільно із ОСОБА_2 заховали труп, речі потерпілого та позбулися знаряддя злочину.

Суд першої інстанції дослідив показання ОСОБА_3, які він давав на досудовому слідстві як обвинувачений, про те, що на прохання ОСОБА_2 за винагороду, еквіваленту 2000 доларів США, придбав для останнього револьвер з патронами в кількості 12 чи 16 штук. 08 лютого

2011 року на прохання ОСОБА_2 підвіз невідомого чоловіка від автозаправки "ВОГ" м. Миргорода у м. Хорол, де на автостоянці цей чоловік вийшов. Того ж дня також на прохання ОСОБА_2 їздив спільно з останнім до своїх батьків у с. Гоголеве палити речі, які привіз ОСОБА_2 .

Тобто ні ОСОБА_8, ні ОСОБА_3 ніколи не вказували на ОСОБА_1 як на замовника вбивства ОСОБА_11, навіть не знали про його існування.

Допитані в суді першої інстанції свідки: потерпіла ОСОБА_7, ОСОБА_15, ОСОБА_17, ОСОБА_14, ОСОБА_18, ОСОБА_12 - показали, що

ОСОБА_11 та ОСОБА_1 мали ділові стосунки та те, що потерпілий боявся ОСОБА_1, підтвердили факт конфлікту між ними незадовго до смерті ОСОБА_11 .

Свідок ОСОБА_15 показав, що між ОСОБА_11 та ОСОБА_1 були настільки напружені стосунки, що ОСОБА_20 навіть говорив про намір отруїти ОСОБА_1 за допомогою ОСОБА_2 .

Суд першої інстанції як на доказ вини ОСОБА_1 послався на дані з`єднань мобільних телефонів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_3 та потерпілого ОСОБА_11 напередодні та після вбивства ОСОБА_11 . При цьому зміст цих розмов залишився невідомим.

Таким чином, судами попередніх інстанцій було встановлено за допомогою зазначених доказів таке. Між ОСОБА_1 та ОСОБА_11 існували напружені відносини на ґрунті спільних комерційних інтересів; між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відбулися телефонні розмови як до, так і після вбивства

ОСОБА_11, зміст яких невідомий. ОСОБА_2, будучи притягнутим до кримінальної відповідальності за безпосередню участь у вбивстві ОСОБА_11, давав суперечливі, непослідовні показання щодо участі ОСОБА_1 як замовника у цьому злочині. На думку колегії суддів, цих доказів явно недостатньо для визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні цього злочину. Адже на підставі зазначених доказів було встановлено, що у ОСОБА_1 могли бути підстави для замовлення вбивства ОСОБА_11, але не доведено беззаперечно, що він його замовив.

Висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 в перших числах лютого 2011 року передав ОСОБА_2 100 000 грн для придбання вогнепальної зброї для вбивства ОСОБА_11 та розрахунку з виконавцем вбивства

ОСОБА_8, підтверджується лише показаннями засудженого

ОСОБА_2, від яких останній в подальшому відмовився.

Визнавши винним ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.ч. 4, 5 ст. 27, ч. 5 ст. 185 КК, суд першої інстанції послався на наступні докази: показання потерпілої ОСОБА_7 ; показання свідків ОСОБА_14, ОСОБА_21, ОСОБА_18, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_22,

ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25 ; дані впізнання особи за фотографіями від 25 липня 2011 року; показання засудженого ОСОБА_2 ; матеріали моніторингу з`єднань мобільних телефонів засудженого

ОСОБА_2 .

Однак колегія суддів вважає, що наведені докази не підтверджують вину

ОСОБА_1 у підбурюванні та пособництві ОСОБА_2 у таємному викраденні майна потерпілого ОСОБА_11, вчиненому повторно, в особливо великих розмірах, за попередньою змовою групою осіб.

Засуджений ОСОБА_1 у судовому засіданні заперечив те, що знав, де зберігається насіння соняшнику.

Із показань свідка ОСОБА_12 вбачається, що він вивозив соняшник з СТОВ "Воскобійники" за вказівкою ОСОБА_2 після зникнення ОСОБА_11 ОСОБА_2 залишав у нього 405 000 грн після реалізації насіння соняшнику. З цих коштів він дав йому 100 000 грн на придбання автомобіля.

Допитаний у суді свідок ОСОБА_24, посадова особа СТОВ "Воскобійники", показав, що соняшник, який зберігався у них на СТОВ, належав по документах ФОП ОСОБА_21 .

Свідок ОСОБА_13 на досудовому слідстві показав, що купив у

ОСОБА_2 150 т насіння соняшнику.

Свідок ОСОБА_26 показав, що на складі СТОВ "Воскобійники" зберігалося насіння соняшнику, яке належало ОСОБА_21 .

З протоколу впізнання особи за фотографіями від 25 липня 2011 року вбачається, що свідок ОСОБА_26 впізнав ОСОБА_11 як підприємця ОСОБА_21 .

Таким чином, жоден із допитаних свідків не дав показань про те, що ОСОБА_1 давав якісь вказівки з приводу вивезення соняшнику з території току СТОВ "Воскобійники". Крім того, ніхто із свідків не показав, що ОСОБА_1 знав, де

ОСОБА_11 зберігає насіння соняшнику.

Отже, колегія суддів вважає, що висновок суду про те, що викрадене насіння соняшника ОСОБА_2 на суму 440 847,90 грн є платою йому

ОСОБА_1 за організацію та вбивство ОСОБА_11, також не підтверджується дослідженими у справі доказами.

Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 6 КПК 1960 року кримінальну справу не може бути порушено, а порушена справа підлягає закриттю, якщо про відмову в порушенні справи по тому ж факту є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 27 серпня 2014 року у частині засудження ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 185 КК вирок скасовано у зв`язку з істотною неповнотою досудового слідства і справу в цій частині повернуто прокурору для проведення додаткового розслідування.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, постановою слідчого СВ Миргородського МВ УМВС України в Полтавській області від 30 січня

2015 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1201517026000052 від 18 січня 2015 року, закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1

ст. 185 КК (т. 28, а.с. 25). Ця постанова ніким не оскаржена і є чинною.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що доводи в касаційній скарзі захисника Репала Д.О. в інтересах засудженого ОСОБА_1 є обґрунтованими, а висновки судів першої та апеляційної інстанцій фактично ґрунтуються на припущеннях.

Відповідно до ч. 2 ст. 327 КПК 1960 року обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і постановляється лише при умові, коли в ході судового розгляду винність підсудного у вчиненні злочину доведена.

Апеляційний суд не виправив цих помилок суду першої інстанції.

Отже, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 377 КПК 1960 року.

Указані порушення вимог кримінально-процесуального закону є істотними, вони перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення і призвели до безпідставного засудження ОСОБА_1 .

Відповідно до ст. 400-1 КПК 1960 року касаційний суд, установивши обставини, передбачені статтями 6, 7, 7-1, 7-2, 8, 9, 10, 11-1 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи постанову і закриває справу.

Виходячи з наведеного, вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_1 підлягають скасуванню, а справа - закриттю на підставі

п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК 1960 року за відсутністю в діянніОСОБА_1 складу злочинів, передбачених ч. 4 ст. 27, п.п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115; ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 263; ч.ч.4,5 ст. 27, ч. 5 ст. 185 КК, та на підставі п. 11 ч. 1 ст. 6 КПК 1960 року за ч. 1

ст. 185 КК.

Ці судові рішення щодо визнання невинним та виправдання ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 263 КК необхідно залишити без змін.

Згідно з ч. 2 ст. 395 КПК 1960 року, якщо задоволення скарги дає підстави для прийняття рішення на користь інших засуджених, від яких не надійшли скарги, касаційний суд зобов`язаний прийняти таке рішення.

Оскільки справа щодо ОСОБА_1 підлягає закриттю, зокрема, за п. 11 ч. 2

ст. 115 КК, то в цій частині підлягають зміні судові рішення щодо

ОСОБА_2 та ОСОБА_8 .

Керуючись статтями 6, 394- 396, 398, 400-1, 400-2 КПК 1960 року, пунктами 11, 15 розділу XI "Перехідні положення" Кримінального процесуального кодексу України (4651-17) та параграфом 3 Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , Верховний Суд

постановив:

Касаційну скаргу захисника Репала Д.О. задовольнити.

Вирок Хорольського районного суду Полтавської області від 10 лютого

2014 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 23 серпня

2018 року у частині засудження ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 185; ч. 4 ст. 27, п.п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115; ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 263; ч.ч. 4, 5 ст. 27,

ч. 5 ст. 185 КК скасувати, а справу закрити. Ці судові рішення в частині виправдання ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 263 КК залишити без змін.

У порядку ч. 2 ст. 395 КПК 1960 року ці судові рішення щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_8 змінити. Виключити рішення про їх засудження за п. 11 ч. 2 ст. 115 КК.

ОСОБА_1 звільнити з-під варти в залі суду.

Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

Т.В. Шевченко С.С. Голубицький Н.С. Стефанів