161/12105/19 Про порушення ПДР, перевищення швидкості руху автомобіля, та скоєння наїзду на пішохода, який перетинав проїзджу частину по нерегульованому пішохідному переходу, внаслідок чого потерпілий отримав тяжкі тілесні ушкодження - 16.07.2020 Прийняття

за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Волинського апеляційного суду від 26 листопада 2019 року щодо ОСОБА_1 .

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 8 серпня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на нього обв`язки, передбачені ст. 76 КК.

Волинський апеляційний суд ухвалою від 26 листопада 2019 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишив без зміни.

ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 10 травня 2019 року близько 21:45, керуючи технічно справним автомобілем марки ВАЗ-2105, реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись по вул. Глушець в с. Рованці Луцького району Волинської області в напрямку с. Боратин Луцького району, поблизу магазину "Бісквіт" з перевищенням максимально дозволеної швидкості руху в населеному пункті (понад 50 км/год), наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, проявивши безпечність та неуважність, маючи об`єктивну можливість виявити пішохода ОСОБА_2, який перетинав проїзну частину по ньому зліва направо щодо руху автомобіля, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, в результаті чого допустив наїзд на пішохода ОСОБА_2 .

Внаслідок цієї дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) ОСОБА_2 отримав тяжкі тілесні ушкодження у вигляді поєднаної тупої травми тіла, яка включає: закриту черепно-мозкову травму, закриту хребетно-спинномозкову травму, закриту тупу травму органів грудної клітки, закриту тупу травму органів черевної порожнини, відкритий злам кісток тазу справа із порушенням цілісності тазового кільця та відкритий злам правої стегнової кістки у верхній третині, закритий злам обох кісток лівої гомілки у верхній третині, забійні рани, садна та синці тіла. Від отриманих ушкоджень потерпілий помер на місці ДТП.

Порушення водієм ОСОБА_1 вимог пп. "б" 2.3, п. 12.4, п. 12.9, п. 18.1 Правил дорожнього руху (далі - ПДР (1306-2001-п) ) перебуває у прямому причинному зв`язку із настанням ДТП і заподіянням смерті потерпілому.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість.

На обґрунтування своїх доводів прокурор посилається на те, що суд апеляційної інстанції, залишаючи без зміни вирок суду першої інстанції:

- обґрунтував можливість застосування ст. 75 КК обставинами, які, на переконання прокурора є лише характеризуючими даними в загальносоціальному плані та не зменшують суспільної небезпечності, а також вини ОСОБА_1 у вчиненому ним кримінальному правопорушенні;

- належним чином не оцінив доводів прокурора щодо неврахування в повній мірі характеру і ступеня суспільної небезпеки вчиненого ОСОБА_1 злочину та обставин його вчинення, зокрема не взяв до уваги, що від злочинних дій ОСОБА_1 настали тяжкі та незворотні наслідки - смерть людини;

- на порушення статей 370, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) не спростував доводів прокурора щодо наявності підстав для застосування додаткового покарання та неврахування обставин кримінального провадження, які сталися внаслідок грубого порушення ОСОБА_1 чотирьох пунктів ПДР (1306-2001-п) , а також неодноразового його притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху, зокрема за керування транспортними засобами особою в стані алкогольного сп`яніння.

На думку прокурора, призначення ОСОБА_1 покарання саме у виді позбавлення волі, яке необхідно відбувати реально, відповідатиме вимогам статей 50, 65 КК, буде необхідним та достатнім для його виправлення.

Позиції учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу не надійшло.

У судовому засіданні прокурор підтримала вимоги, зазначені в касаційній скарзі.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПКсуд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновки суду стосовно доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому злочинних дій за обставин, установлених судом та викладених в ухвалі, а також кримінально-правова оцінка його діянь за ч. 2 ст. 286 КК у касаційній скарзі не оспорюються.

За статтею 65 КК суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.

Згідно з ч. 1 ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Як убачається з вироку, призначаючи ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки, суд першої інстанції урахував характер і ступінь тяжкості вчиненого засудженим злочину, дані про особу винного, пом`якшуючі покарання обставини - щире каяття, активне сприяння розкриттю вчиненого злочину, часткове добровільне відшкодування завданих збитків, відсутність обставин, що обтяжують покарання, позицію потерпілої.

Водночас з огляду на те, що керування транспортними засобами є основним та єдиним джерелом доходу та засобом для існування ОСОБА_1 і єдиною можливістю для відшкодування завданих потерпілій збитків, врахувавши прохання потерпілої не позбавляти обвинуваченого цього права, суд прийняв рішення не призначати додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи за апеляційною скаргою прокурора вирок суду першої інстанції в частині призначення обвинуваченому покарання, дійшов висновку, що призначене покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки без застосування додаткового покарання повністю відповідає вимогам статей 50, 65 КК, а також принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчиненню ним нових злочинів та не є надто м`яким, як про це зазначено в апеляційній скарзі прокурора.

Проте прокурор, посилаючись у касаційній скарзі на несправедливість призначеного покарання через м`якість, не зазначив на обґрунтування цього доводу того, у зв`язку з чим він дійшов висновку про те, що покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки за своїм видом та розміром є м`яким.

З урахуванням зазначеного доводи в касаційній скарзі щодо м`якості призначеного засудженому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки є необґрунтованими, а тому касаційна скарга прокурора в цій частині задоволенню не підлягає.

Що стосується доводів прокурора, наведених у касаційній скарзі щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність,а саме положень ст. 75 КК, та незастосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, то вони є слушними.

Так, згідно з вимогами ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Таким чином, зі змісту ст. 75 КК вбачається, що застосування закріплених у ній правил допустиме лише за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що виходячи з тяжкості злочину, особи винного та інших обставин кримінального провадження, виправлення засудженого є можливим без ізоляції від суспільства.

При застосуванні ст. 75 КК суд першої інстанції врахував обставини справи, дані про особу ОСОБА_1, який вчинив тяжкий злочин з необережності, визнав вину і розкаявся, раніше не судимий, має постійні місце проживання і місце роботи, де характеризується позитивно, а також позицію потерпілої щодо міри покарання.

Поряд з цим суд першої інстанції, звільняючи ОСОБА_1 на підставі ст. 75 КК від відбування призначеного покарання з випробуванням, на думку Суду, належним чином не врахував тяжкості злочину, його суспільної небезпеки, даних про особу винного, який раніше неодноразово скоював порушення у сфері безпеки дорожнього руху, зокрема керував транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, а також не врахував інших обставин справи, а саме характеру і кількості грубих порушень вимог ПДР (1306-2001-п) під час керування ОСОБА_1 транспортним засобом, в результаті чого настали незворотні наслідки - смерть людини.

Зазначені обставини залишились поза увагою суду і при вирішенні питання щодо призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

При постановленні ухвали судом апеляційної інстанції було враховано, що після ДТП ОСОБА_1 відшкодував частково завдану злочином шкоду, потерпіла не має до нього претензій, просила суворо не карати і призначити йому покарання, не пов`язане з позбавленням волі.

Разом з цим, залишаючи без зміни вирок суду першої інстанції в частині звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК та незастосування додаткового покарання, апеляційний суд не дав належної оцінки вищевказаним обставинам щодо тяжкості злочину, даних про особу засудженого, конкретним обставинам кримінального провадження та з урахуванням вказаного не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги щодо незастосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, чим допустив порушення ст. 419 КПК, що з урахуванням положень ч. 1 ст. 412 КПК є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що потягло за собою неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосування ст. 75 КК, та у зв`язку з незастосуванням додаткового покарання - призначення м`якого покарання.

Отже, висновки судів першої і апеляційної інстанцій щодо наявності підстав для застосування до засудженого інституту умовного звільнення відповідно до ст. 75 КК та непризначення йому додаткового покарання було зроблено без урахування всіх обставин, які мають правове значення при вирішенні питання щодо порядку відбування призначеного судом покарання.

За ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Допущені порушення закону тягнуть за собою скасування ухвали суду апеляційної інстанції стосовно ОСОБА_1 на підставах, передбачених у пунктах 1-3 ч. 1 ст. 438 КПК, із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно здійснити провадження з додержанням правил глави 31 КПК (4651-17) , ретельно перевірити доводи прокурора, викладені в апеляційній скарзі, належно оцінити всі дані, що мають правове значення при виборі заходу примусу та порядку його відбування, й ухвалити справедливе рішення, яке відповідає вимогам ст. 370 цього Кодексу.

Водночас слід мати на увазі, що за тих самих даних щодо тяжкості вчиненого злочину, даних про особу засудженого та конкретних обставин кримінального провадження застосування ст. 75 КК є неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність, а незастосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами - такими обставинами, що свідчать про м`якість призначеного покарання.