539/3046/15-к Про заволодіння майном шляхом розбійного нападу, скоєне за попередньою змовою групою осіб розподіливши між собою ролі, та умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілій - 15.07.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника засудженого ОСОБА_1 ? адвоката Дичука І. А. та засудженої ОСОБА_4 на вирок Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 30 травня 2016 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року в кримінальному провадженні щодо

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1, раніше не судимої,

засудженої за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 121; ч. 4 ст. 187 Кримінального кодексу України (далі - КК),

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, уродженця с. Новаки Лубенського району Полтавської області, жителя АДРЕСА_2 ), раніше судимого, та

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянина України, уродженця м. Конотопу Сумської області, жителя АДРЕСА_3 ), раніше не судимого,

засуджених за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 121; ч. 4 ст. 187 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 30 травня 2016 року засуджено:

ОСОБА_4 за ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років, за ч. 4 ст. 187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією всього належного їй майна. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років з конфіскацією всього належного їй майна;

ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років, за ч. 4 ст. 187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років з конфіскацією всього належного йому майна. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років 6 місяців з конфіскацією всього належного йому майна. На підставі ч. 4 ст. 70 КК шляхом часткового складання призначених покарань за попереднім вироком Київського районного суду м. Полтави від 23 липня 2015 року та покарання, призначеного за вироком Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 30 травня 2016 року, визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років з конфіскацією всього належного йому майна;

ОСОБА_5 ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років, за ч. 4 ст. 187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років з конфіскацією всього належного йому майна. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років з конфіскацією всього належного йому майна.

Вирішено цивільні позови, питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.

Полтавський апеляційний суд ухвалою від 24 жовтня 2019 року вирок суду першої інстанції залишив без змін.

За вироком місцевого суду ОСОБА_1, ОСОБА_5 і ОСОБА_4 визнано винуватими і засуджено за те, що 1 червня 2015 року близько 23:30 вони за попередньою змовою, з метою заволодіння майном шляхом розбійного нападу, розподіливши між собою ролі, заздалегідь взявши із собою маску, гумові рукавиці, прибули до господарства ОСОБА_6 розташованого на АДРЕСА_1 . Прибувши до місця вчинення злочину, за домовленістю ОСОБА_4 залишилася біля будинку для спостереження за навколишньою обстановкою з метою попередження про небезпеку викриття злочину, а ОСОБА_1 та ОСОБА_5, одягнувши на руки гумові рукавиці, обійшовши будинок, шляхом демонтажу шибок за допомогою принесеного ОСОБА_4 ножа через вікно проникли всередину будинку. Остання увійшла до будинку, в якому перебували ОСОБА_1 і ОСОБА_5, через вхідні двері, які їй відкрив ОСОБА_5 через нетривалий час.

У будинку ОСОБА_1 разом із ОСОБА_5, не включаючи світла, з метою заволодіння грошима та золотими виробами зайшли до однієї з кімнат, де ОСОБА_1 за шторою виявив ОСОБА_6 . Усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій щодо заволодіння майном, він умисно завдав одного удару ногою в ділянку грудей потерпілій, у результаті чого остання впала на підлогу. Після цього ОСОБА_1 разом із ОСОБА_5 з відома ОСОБА_4 умисно почали завдавати численних ударів руками і ногами по голові та тулубу ОСОБА_6, а потім щоб привести її до свідомості обливали водою та перевіряли у неї пульс. Згодом ОСОБА_1, ОСОБА_5 і ОСОБА_4, продовжуючи реалізацію злочинного умислу, спрямованого на заволодіння майном потерпілої, обшукали весь будинок, де знайшли гаманець потерпілої з 500 грн. Заволодівши вказаними коштами, ОСОБА_1 у присутності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підійшов до ОСОБА_6, що лежала на підлозі, зірвав з неї ланцюжок із кулоном та сережку із золота, які передав ОСОБА_4 . Відповідно до висновку експертизи від 16 липня 2015 року № 1607/6 в результаті проведення незалежної оцінки майна золотих прикрас 585 проби загальною вагою 5,9 г, отримано оціночні вартості, що збігаються з ринковими вартостями і станом на 2 червня 2015 року становлять: дві частини золотого ланцюжка вагою 3,56 г - 2013,72 грн, сережка золота 1,77 г - 1030,14 грн, кулон золотий вагою 0,57 г - 331,74 грн. Так, ОСОБА_1, ОСОБА_5 і ОСОБА_4 заволоділи майном потерпілої ОСОБА_6 на загальну суму 3875,60 грн, яке потім поділили між собою та яким розпорядилися на свій розсуд.

Перед тим як покинути будинок, за згодою ОСОБА_5, ОСОБА_4 засуджений ОСОБА_1 зі знайденого в будинку мобільного телефону "Нокіа", належного ОСОБА_6, відправив її сестрі смс-повідомлення, щоб та викликала їй швидку медичну допомогу.

Згідно висновку судово-медичної експертизи ОСОБА_6 заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, які були небезпечні в момент їх спричинення, що призвели до смерті потерпілої.

Причиною смерті ОСОБА_6 стала закрита черепно-мозкова травма, що супроводжувалась крововиливами під оболонки та в речовину головного мозку.

2 червня 2015 року близько о 2:30 ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_4 покинули будинок ОСОБА_6 та за взаємною домовленістю з метою знищення слідів злочину спалили за селом гумові рукавички, використані ними в ході розбійного нападу. Після чого, дізнавшись від знайомих, що вони перебувають у розшуку у зв`язку із вчиненим ними злочином, втекли з м. Лубен.

Вимоги та доводи осіб, які подали касаційні скарги

У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_4 просить змінити судові рішення та зменшити їй покарання, обмежившись вже відбутим строком. Вважає, що в цьому кримінальному провадженні її дії кваліфіковано неправильно, вважає, що її дії охоплюються ст. 185 КК, вказує на невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального правопорушення, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Посилається на те, що суди не в повній мірі врахували обставини, що пом`якшують покарання, а саме: її молодий вік, стійкі соціальні зв`язки, наявність постійного місця проживання разом із батьками, утримання неповнолітньої дитини, позитивну характеристику, відсутність притягнень до кримінальної чи адміністративної відповідальності та не перебування на обліку у нарколога, а також вчинення злочину у зв`язку з тяжким матеріальним становищем, оскільки має малолітню дитину. Також засуджена просила зарахувати їй строк попереднього ув`язнення, а саме тримання у ДУ "Полтавська установа виконання покарань № 23", оскільки на даний час, справа щодо неї розглядається у Верховному Суді.

Захисник Дичук І. А. у касаційній скарзі просить змінити судові рішення в частині призначення ОСОБА_1 покарання та призначити більш м`яке. Вказує на те, що апеляційний суд, обираючи покарання, не врахував наявності на утриманні у підзахисного баби ОСОБА_7, яка є особою похилого віку, та формального перерахування судом першої інстанції обставин, що пом`якшують покарання.

Вирок щодо ОСОБА_5 в касаційному порядку не оскаржується.

Позиції інших учасників судового провадження

Захисники Дичук І. А. і Дацій М. І. та засудженіОСОБА_1 і ОСОБА_4 підтримали касаційні скарги захисника та засудженої ОСОБА_4 .

Захисник Болдирєв В. Є. та засуджений ОСОБА_5 підтримали подані касаційні скарги.

Прокурор у судовому засіданні заперечувала проти задоволення касаційних скарг та просила залишити судові рішення без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи захисників, засуджених та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, доводи, наведені у касаційних скаргах, колегія суддів вважає, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню, а касаційна скарга засудженоїпідлягає частковому задоволенню у зв`язку з таким.

Відповідно до вимог ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі ? КПК (4651-17) ) підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

За змістом ст. 438 вказаного Кодексу при здійсненні касаційного провадження Суд не вправі скасувати оскаржені рішення через неповноту судового розгляду та невідповідність висновків, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, а виходить з обставин, установлених судами нижчих інстанцій.

Доводи в касаційній скарзі засудженої про неправильність кваліфікації її дій не ґрунтуються на вимогах закону і матеріалах кримінального провадження.

Як убачається з вироку, за встановлених судом фактичних обставин, які повністю узгоджуються з безпосередньо дослідженими доказами, обвинувачені вчинили розбійний напад за попередньою змовою групою осіб, поєднаний із проникненням у житло, із заподіянням ОСОБА_1 та ОСОБА_5 тяжких тілесних ушкоджень потерпілій, а ОСОБА_4 у співучасті у цьому злочині.

Суд встановив, що ОСОБА_1, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 попередньо домовилися між собою про спільне заволодіння в нічний час майном з будинку потерпілої. Для цього вони придбали гумові рукавички, маску і так розподілили між собою ролі, що ОСОБА_4 спостерігає за навколишньою обстановкою біля будинку потерпілої, а ОСОБА_1 та ОСОБА_5 за допомогою принесеного ОСОБА_4 ножа відкривають вікно та проникають усередину будинку.

Дослідженими судом доказами доведено, що в будинку до потерпілої було застосовано насильство з метою заволодіння грошима та виробами із золота, які обвинувачені разом шукали у помешканні.

Крім цього ОСОБА_4, за спільною домовленістю з усіма засудженими, спостерігала за навколишньою обстановкою, сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, давала їм поради та вказівки, перебувала в будинку потерпілої під час нанесення тілесних ушкоджень, від яких потерпіла померла, збувала належні покійній вироби з золота та сприяла приховуванню злочину.

Колегія суддів звертає увагу на те, що доводи в касаційній скарзі засудженої, у тому числі стосовно правильності кваліфікації дій, є аналогічними за своїм змістом її доводам в апеляційній скарзі та були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який їх детально перевірив та обґрунтовано визнав безпідставними, зазначивши відповідні мотиви прийнятого рішення, з якими погоджується і суд касаційної інстанції.

Постановлена за результатами розгляду апеляції засудженого ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні ним кримінальних правопорушень та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 121, ч. 4 ст. 187 КК у касаційній скарзі не оспорюються.

Доводи ОСОБА_4 про зарахування в строк попереднього ув`язнення період її утримання в ДУ "Полтавська установа виконання покарань № 23", оскільки справа щодо неї розглядається у Верховному Суді, не є обґрунтованими так як вирок відносно неї набрав законної сили 24 жовтня 2019 року.

Інші доводи засудженої про зарахування їй у строк покарання відповідно до ч. 5 ст. 72 КК (у редакції Закону № 838 - VIII (838-19) ) часу перебування під вартою після набрання вироком законної сили можуть бути перевірені в порядку виконання судового рішення відповідно до вимог статтей 537, 539 КПК.

Що стосується призначеного ОСОБА_1 та ОСОБА_4 покарання, за кожен із злочинів, а ОСОБА_1 і за сукупністю злочинів, на думку колегії суддів, воно є справедливим.

Як видно із законодавчих приписів, значення заходу примусу для досягнення його мети (ст. 50 КК) визначається не лише його суворістю, а й домірністю, яка є проявом справедливості.

Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. При цьому підлягають врахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації, покарання за своїм видом і розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.

У цьому кримінальному провадженні, як видно зі змісту наданих судових рішень, не встановлено обставин, які би давали підстави вважати, що покарання ОСОБА_1 призначено з порушенням визначених у законі загальних засад.

Суд урахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, які згідно зі ст. 12 КК є тяжким та особливо тяжким злочинами, а також тяжкі наслідки у вигляді смерті потерпілої, зважив на особи винних та всі інші обставини, які відповідно до положень КК, у тому числі статей 66, 67 цього Кодексу, впливають на вибір заходу примусу.

Визначаючи ОСОБА_1 покарання, суд першої інстанції врахував, що він вчинив злочини до ухвалення вироку Київським районним судом м. Полтави від 23 липня 2015 року, та визначив йому остаточне покарання із дотриманням вимог ч. 4 ст. 70 КК.

Суд взяв до уваги, що засуджені мають молодий вік, здорові, працездатні та не потребують примусового лікування від алкоголізму і наркоманії, ОСОБА_4 має малолітню дитину. Обставиною, що обтяжує покарання засуджених, суд визнав вчинення злочину щодо особи похилого віку.

За змістом ухвали апеляційного суду цей суд перевірив доводи щодо суворості призначеного покарання та обґрунтовано визнав його безпідставним, зазначивши, що призначене ОСОБА_1 покарання є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів, з чим погоджується і колегія суддів Верховного Суду.

Правових підстав вважати таке покарання за наявних у справі матеріалів явно несправедливим унаслідок суворості немає, а тому колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_1 покарання відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним статтями 50, 65 КК.

Суд також вважає, що застосування принципу складання призначених ОСОБА_4 покарань, з урахуванням даних щодо її особи, ступеню її участі у вчинені кримінальних правопорушень, є не обґрунтованим, тому суд вважає за можливе застосувати під час призначення покарання за сукупністю злочинів принцип поглинання менш суворого покарання більш суворим.

У Суду відсутні підстави вважати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в іншій частині такими, що суперечать нормам процесуального права щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення.

Ухвалу апеляційного суду, з врахуванням змін, які вносяться Верховним Судом, постановлено відповідно до положень ст. 419 КПК із зазначенням короткого змісту вимог викладених у апеляційних скаргах, і судового рішення суду першої інстанції, узагальнених доводів осіб, які подали апеляційні скарги, викладу позиції інших учасників судового провадження, встановлених судом першої інстанції обставин, мотивів, з яких суд апеляційної інстанції виходив, постановляючи ухвалу, і положень закону, яким він керувався.

Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд

Касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 ? адвоката Дичука І. А. залишити без задоволення.

Касаційну скаргу засудженої ОСОБА_4 задовольнити частково.

Вирок Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 30 травня 2016 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року щодо ОСОБА_4 змінити.

Вважати ОСОБА_4 засудженою за ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років, за ч. 4 ст. 187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією всього майна, яке є її власністю. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточне покарання ОСОБА_4 призначити у виді позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією всього майна, яке є її власністю.