310/879/16-к Про грубе порушення ПДР, здійснення об'їзду велосипедиста та скоєння на нього наїзду задньою частиною автомобіля, внаслідок чого велосипедист впав на проїжджу частину і отримав тілесні ушкодження, внаслідок яких настала його смерть - 15.07.2020 Прийняття

За вироком Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 17 січня 2012 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України (2341-14) ) до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки з випробуванням на 2 роки.

Апеляційний суд Запорізької області ухвалою від 02 квітня 2012 року апеляцію прокурора задовольнив частково, апеляцію засудженого задовольнив. Вирок Бердянського міскрайонного суду Запорізької області від 17 січня 2012 року скасований, справу направлено Бердянському міжрайонному прокурору для додаткового розслідування.

За вироком Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 18 червня 2018 року ОСОБА_2 визнано невинуватим та виправдано за недоведеністю вчинення ним злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат. Цивільний позов потерпілої ОСОБА_1 до ОСОБА_2 залишено без розгляду. Скасовано арешт, накладений на майно ОСОБА_2 .

Згідно з цим вироком, органом досудового розслідування ОСОБА_2 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, у тому, що він 30 серпня 2011 року у м. Бердянську Запорізької області, керуючи технічно справним автомобілем здійснював рух по проїжджій частині. Під час руху водій ОСОБА_2 випередив велосипедиста ОСОБА_3, і, проявивши необережність, яка виразилась у злочинній недбалості, змінив напрямок руху праворуч, не виконав вимоги п.10.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (1306-2001-п) , не переконався у безпеці своїх дій, внаслідок чого сталося зіткнення велосипеда "Україна" під керуванням ОСОБА_3 із задньою частиною автомобіля, після якого велосипедист ОСОБА_3 впав на проїжджу частину і отримав тілесні ушкодження, внаслідок яких настала його смерть.

Запорізький апеляційний суд ухвалою від 12 червня 2019 року апеляційну скаргу прокурора залишив без задоволення, а вирок Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 18 червня 2018 року відносно виправданого ОСОБА_2 - без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі потерпіла, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вказує на те, що судом апеляційної інстанції не досліджено докази у справі, що завадило ухвалити законне рішення, як і судом першої інстанції надано неправильну оцінку доказам, визнано недопустимими докази без урахування положення Кримінального процесуального кодексу України (4651-17) (далі - КПК України (4651-17) ) в редакції 1961 року та неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, а саме не застосовано судом закон, який підлягав застосуванню (ч. 2 ст. 286 КК України). Посилається на порушення вимог ст. ст. 22, 23, 94, 95 КПК України, а також на те, що суд апеляційної інстанції не виконав вимог ч. 3 ст. 404 КПК України та незаконно відмовив прокурору у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів. Зазначає, що ненадання судом першої інстанції оцінки висновку експерта № 603/11 від 25 вересня 2011 року перешкодило судуапеляційної інстанціїухвалити обґрунтованесудове рішення. Окрім того, посилається на порушення її права на стягнення шкоди з винної особи, оскільки її цивільний позов залишено без розгляду.

Позиції учасників судового провадження

Від учасників процесу заперечень на касаційну скаргу не надійшло.

Прокурор Руденко О. П. підтримала касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_1 та просила її задовольнити, скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Потерпіла ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилась, надіслала клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Виправданий та його захисник з`являлись у перші судові засідання, однак після відкладення касаційного розгляду, будучи неодноразово належним чином повідомленими про дату, час та місце касаційного розгляду, не прибули до 7 судових засідань. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило, що свідчить про втрату процесуального інтересу до прийняття ними участі в касаційному розгляді кримінального провадження.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла до таких висновків.

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно ч. 3 ст. 129 КПК України у разі виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення або його непричетності до вчинення кримінального правопорушення, а також у випадках, передбачених частиною першою статті 326 цього Кодексу, суд залишає позов без розгляду. Вказане з урахуванням вимог ч.7 ст. 128 КПК України не позбавляє особу, цивільний позов якої залишено без розгляду, пред`явити його в порядку цивільного судочинства. У зв`язку з цим є необґрунтованими доводи касаційної скарги потерпілої в частині порушення її права на відшкодування спричиненої злочином шкоди через залишення без розгляду поданого нею цивільного позову.

Оцінюючи решту доводів касаційної скарги, Суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 2 ст. 418 КПК України судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються, проголошуються, видаються, роз`яснюються або надсилаються учасникам судового провадження в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу.

Ухвала апеляційного суду є рішенням стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку, і вона повинна відповідати вимогам ст. 370 КПКУкраїни. Крім того, ухвала апеляційного суду за своїм змістом має відповідати вимогам ст. 419 цього кодексу.

Відповідно ж до вимог ч. 2 ст. 419 КПКУкраїни при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Тобто, зважаючи на приписи ст. 419 КПК України, суд апеляційної інстанції зобов`язаний проаналізувати й зіставити з наявними у справі та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. При залишенні заявлених вимог без задоволення в ухвалі має бути зазначено підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Недотримання наведених положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення.

За матеріалами кримінального провадження виправдувальний вирок суду першої інстанції був оскаржений в апеляційному порядку прокурором. Як зазначає в касаційній скарзі потерпіла, вона, хоча і вважала незаконним рішення суду першої інстанції, сама апеляційну скаргу не подавала, оскільки її подав прокурор. У поданій апеляційній скарзі прокурор просив вирок суду першої інстанції скасувати. Наводячи конкретні доводи на обґрунтування заявлених вимог, прокурор, серед іншого, зазначав про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, а також указував на наявність доказів, які не отримали належної правової оцінки, що потягло за собою неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.Крім того заявляв клопотання про повторне дослідження судом апеляційної інстанції ряду доказів в порядку ч. 3 ст. 404 КПК України, посилаючись при цьому на істотне порушення вимог кримінального процесуального законодавства, ненадання судом оцінки всім доказам та невідповідність висновків суду фактичним обставинам провадження.

За наслідками апеляційного розгляду суд визнав подану апеляційну скаргу необґрунтованою.

Водночас, в ухвалі апеляційного суду не надана оцінка всім доводам апеляційної скарги прокурора.

Так, судом апеляційної інстанції не надано оцінки доводам апеляційної скарги прокурора в частині порушення судом першої інстанції порядку оцінки доказів, отриманих до набрання чинності КПК України (4651-17) (N 4651-VI від 13 квітня 2012 року).

Разом з тим, згідно п. 8 Перехідних положень КПК України (4651-17) (N 4651-VI від 13 квітня 2012 року), допустимість доказів, отриманих до набрання чинності цим Кодексом, визначається у порядку, що діяв до набрання ним чинності.

В той же час, свої висновки щодо недопустимості 6 додаткових фотознімків огляду місця події від 30 серпня 2011 року, які були передані слідчим експерту Мацнєву В. С. та покладені в підставу висновку № 483/12 від 19.09.2012 року, тобто до набрання чинності 20 листопада 2012 року КПК України (1001-05) (N 4651-VI від 13 квітня 2012 року) були визнані судом першої інстанції недопустимими доказами на підставі положень кримінального процесуального закону, який набрав чинності після їх отримання.

Вказані доводи апеляційної скарги прокурора залишились поза увагою апеляційного суду.

При цьому, цитування в ухвалі апеляційного суду положень ст. 195 КПК України (в ред. 1960 року), не спростовує доводів апеляційної скарги прокурора та касаційної скарги потерпілої про вирішення судом першої інстанції питання щодо допустимості доказів без врахування п. 8 Перехідних положень КПК України (4651-17) (N 4651-VI від 13 квітня 2012 року).

Ненадання оцінки вказаним доводам, які могли бути підставою для повторного дослідження доказів, потягнуло за собою не обґрунтовану належним чином відмову в задоволенні клопотання прокурора про повторне дослідження в порядку ч.3 ст. 404 КПК України ряду доказів у кримінальному провадженні.

Принцип безпосередності дослідження доказів на стадії апеляційного розгляду хоча і не є абсолютним, як у суді першої інстанції, але в ситуації, коли перед апеляційним судом ставиться питання про скасування виправдувального і постановлення обвинувального вироку, цей принцип висуває більш суворі вимоги, ніж у разі скасування чи зміни обвинувального вироку, оскільки в такому випадку висновок про винуватість чи невинуватість особи робить безпосередньо апеляційний суд, який у зв`язку із цим має забезпечити всі гарантії права на справедливий судовий розгляд.

Верховний Суд звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, що надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК України), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів. Водночас у певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

В апеляційній скарзі прокурора також порушувалось питання про ненадання судом першої інстанції оцінки висновку судової автотехнічної експертизи № 603/11 від 25 листопада 2011 року, аналогічні доводи містить і касаційна скарга потерпілої. Доводи апеляційної скарги в цій частині із посиланням на ухвалу апеляційного суду від 02 квітня 2012 року визнані такими, що не заслуговують на увагу, оскільки наявність висновків цієї експертизи є недостатньої для постановлення обвинувального висновку.

Наведене є власною оцінкою цього доказу апеляційним судом, оскільки у вироку суду першої інстанції такий аналіз або будь-який інший аналіз цьому доказу не надавався. Однак в порушення вимог ст. 404 КПК України обставини, встановлені під час кримінального провадження в цій частині, повторно не досліджувались. Більш того, клопотання прокурора про повторне дослідження ряду доказів, зокрема висновку експертизи № 603/11 від 25 листопада 2011 року було відхилено судом апеляційної інстанції. При цьому апеляційний суд, надавши оцінку вказаному доказу та зробивши висновки, яких не містив вирок суду першої інстанції, безпосередньо його не дослідив.

Враховуючи викладене, процедуру апеляційного перегляду було здійснено формально без додержання приписів ст. 2 КПКУкраїни. Таким чином, ухвалу суду апеляційної інстанції не можна визнати законною, обґрунтованою і вмотивованою, її зміст не відповідає положенням статей 370, 419 КПК України.

У зв`язку з викладеним Суд визнає обґрунтованими доводи касаційної скарги потерпілої в частині істотного порушення апеляційним судом норм кримінального процесуального закону, оскільки ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам ч. 2 ст. 419 КПК України.

Отже, касаційна скарга потерпілої підлягає частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду в суді апеляційної інстанції необхідно врахувати зазначене, належним чином перевірити доводи, викладені в апеляційній скарзі потерпілої, здійснити апеляційний розгляд відповідно до вимог кримінального процесуального закону і прийняти законне та обґрунтоване рішення.