303/2549/17 Про порушення Правил дорожнього руху та залишення потерпілого у небезпеці - 09.07.2020 Прийняття

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 30 листопада 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 02 грудня 2019 року у кримінальному провадженні стосовно

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився в АДРЕСА_1, мешканця м. Мукачево АДРЕСА_2 ., засудженого за ч. 1 ст. 135, ч. 2 с. 286 Кримінального кодексу України (2341-14) (далі - КК України (2341-14) ).

1. Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

Вимогою засудженого до суду касаційної інстанції (далі - Суд) є скасування оскаржуваних судових рішень та призначення нового розгляду у суді першої інстанції. Вимогу мотивував невідповідністю висновків суду фактичним обставинам провадження, невмотивованістю ухвали суду апеляційної інстанції, постановленої без всебічного, повного й неупередженого врахування всіх встановлених у провадженні обставин.

Крім того, вважає призначене йому покарання явно несправедливим через суворість.

Також зазначає, що судами нижчих інстанцій не було враховано висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 23 січня 2014 року (справа № 5-48кс13) щодо можливості застосування ст. 75 КК України та роз`яснень, що містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України від 29 червня 1990 року № 5 "Про виконання судами України законодавства і Постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироків" (v0005700-90) .

2. Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

2.1 Суд першої інстанції, вирок якого оскаржується

За вироком Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області

від 30 листопада 2017 року ОСОБА_1 засуджено за: ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк три роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк на два роки; ч. 1 ст. 135 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк два роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк три роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк два роки.

Строк відбування покарання визначено рахувати з моменту приведення вироку до виконання.

Вироком суду також вирішено питання речових доказів.

2.2 Суд апеляційної інстанції, ухвала якого оскаржується

За ухвалою Львівського апеляційного суду від 02 грудня 2019 рокуапеляційні скарги прокурора та обвинуваченого залишено без задоволення, а вирок Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 30 листопада 2017 року стосовно ОСОБА_1 - без зміни.

2.3 Обставини у кримінальному провадженні, встановлені судами

23 лютого 2017 року близько 22:40 ОСОБА_1, на автодорозі сполученням Мукачево-Берегово, керуючи автомобілем "RENAULT MEGAN" (р.н. Чеської Республіки НОМЕР_1 ), рухаючись зі сторони м. Берегово у напрямку м. Мукачево зі швидкістю більше за 60-80 км/год, що перевищувала максимально допустиму швидкість у межах населеного пункту в с. Н. Коропець Мукачівського району, не врахував дорожньої обстановки, не забезпечив безпеку дорожнього руху, не вибрав безпечну швидкості руху, щоб мати змогу постійно контролювати рух автомобіля та безпечно керувати ним та за умови видимості у напрямку руху, з моменту виникнення небезпеки для руху, яку він об`єктивно був спроможний виявити, не вжив заходів для зменшення швидкості, чим порушив вимоги підпункту "б" пунктів 1.3, 2.3, 12.1, 12.2, 12.3, 12.4 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР (1306-2001-п) ), в результаті чого скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_2, який рухався по проїзній частині дороги, перетинаючи її зліва направо по ходу руху автомобіля під керуванням ОСОБА_1 .

У результаті даної дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 за висновком судово-медичної експертизи від 30 березня 2017 року № 77/1 отримав тяжкі тілесні ушкодження, які небезпечні для життя в момент їх спричинення, що знаходяться у прямому причинному зв`язку з настанням його смерті.

ОСОБА_1, здійснивши наїзд на пішохода, достовірно знаючи, що своїми діями, пов`язаними з порушенням ПДР (1306-2001-п) поставив останнього у безпорадний та небезпечний для життя стан, маючи можливість для надання йому допомоги, діючи умисно, з метою уникнення кримінальної відповідальності, нехтуючи моральними і правовими нормами, що зобов`язують надати допомогу людині, яка перебуває у небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через отриманні нею небезпечні для життя травми, не намагався вжити заходів щодо надання потерпілому медичної допомоги та транспортування його до найближчого медичного закладу, хоча особисто поставив потерпілого у небезпечний для життя стан, чим порушив пункт 2.10 ПДР (1306-2001-п) та завідомо залишив потерпілого у небезпеці, залишивши місце ДТП.

3. Доводи інших учасників судового провадження

Прокурор в судовому засіданні заперечив проти задоволення касаційної скарги засудженого, вважаючи оскаржувані останнім судові рішення законними й обґрунтованими.

4. Джерела права й акти їх застосування

4.1 Кримінальний кодекс України (2341-14)

4.1.1 Стаття 50.Поняття покарання та його мета

Частина 2. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

4.1.2 Стаття 65.Загальні засади призначення покарання

Частина 1. Суд призначає покарання:

1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу;

3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Частина 2. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.

4.1.3 Стаття 75. Звільнення від відбування покарання з випробуванням

Частина 1. Якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

4.2 Кримінальний процесуальний кодекс України (4651-17)

4.2.1 Стаття 370. Законність, обґрунтованість і вмотивованість судового рішення

Частина 1. Судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

4.2.2 Стаття 419. Зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Частина 2. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

4.2.3 Стаття 433. Межі перегляду судом касаційної інстанції

Частина 1. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

5. Мотиви та висновки Суду

5.1 Межі касаційного перегляду

З урахуванням доводів, викладених у касаційній скарзі, та установлених КПК України (4651-17) меж перегляду Судом оскаржених судових рішень, касаційний перегляд здійснено в частині доводів щодо невідповідності призначеного ОСОБА_1 покарання ступеню тяжкості злочину та його особі через суворість [4.2.3].

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому злочинів за обставин, установлених та викладених в оскаржених судових рішеннях, а також правова оцінка його діянь за ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286 КК України у касаційній скарзі не оспорюються та не є предметом касаційного перегляду.

5.3 Щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого

Так, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного [4.1.1, 4.1.2].

Суд може прийняти рішення про звільнення засудженої особи від відбування покарання з випробування, крім випадків засудження за корупційний злочин, якщо при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання [4.1.3].

Ухвала апеляційного суду - це рішення стосовно законності й обґрунтованості вироку чи ухвали, що перевіряється в апеляційному порядку. Тому вона повинна відповідати тим же вимогам, що й рішення суду першої інстанції, тобто бути законною, обґрунтованою і вмотивованою [4.2.2].

Відповідно до роз`яснень, що містяться в п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" (v0014700-05) (із змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного Суду N 18 від 19.12.2008), відповідно до яких при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

На думку Суду, залишаючи вирок суду першої інстанції без зміни, вказаних вимог закону суд апеляційної інстанції повною мірою дотримався.

Як установлено у цьому провадженні, не погодившись із вироком суду першої інстанції, прокурор та обвинувачений подали апеляційні скарги, у яких, зокрема останній, наводячи доводи, просив апеляційний суд змінити оскаржувані рішення, пом`якшити призначене покарання, шляхом звільнення від його відбування з випробуванням, відповідно до положень ст. 75 КК України.

На думку Суду, переглядаючи вирок, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що призначене ОСОБА_1 судом першої інстанції покарання у виді позбавлення волі та додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами із застосуванням ч. 1 ст. 70 КК України, відповідає вимогам кримінального закону та загальним засадам призначення покарання.

Так, суд апеляційної інстанції вказав, що суд першої інстанції врахував характер та суспільну небезпечність вчиненого злочину, те, що ОСОБА_1 раніше не притягався до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем проживання.

Суд зважив й на обставини, які пом`якшують покарання, якими визнав щире каяття обвинуваченого у вчиненому та повне відшкодування завданих збитків потерпілій стороні, й відсутність обставин, які обтяжують покарання.

При цьому суд врахував й думку потерпілої ОСОБА_3, яка не наполягала на суворій мірі покарання ОСОБА_1 та не мала до нього жодних претензій.

Таким чином, суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі, дотримався вимог статей 65 - 67 КК України, воно є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів, підстав визнати призначене покарання надмірно суворим, як про це зазначено в касаційній скарзі засудженого, колегія суддів не знаходить.