290/515/19 Про умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, скоєне під час словесного конфлікту, що виник на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин - 18.06.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Чорноуса А. А. на вирок Житомирського апеляційного суду від 23 вересня 2019 року у кримінальному провадженні № 12019060150000107 за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Баранівського районного суду Житомирської області від 23 липня 2019 року ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за ч. 1 ст. 121 КК з застосуванням ст. 69 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців.

На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання до покарання призначеного за даним вироком невідбутої частини покарання за вироком Баранівського районного суду Житомирської області від 17 грудня 2018 року ОСОБА_1 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Районний суд встановив, що ОСОБА_1 21 квітня 2019 року близько 04:00 поблизу кафе-бару "Пасаж" в смт Романів Житомирської області, під час словесного конфлікту, що виникнув на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, умисно завдав потерпілому ОСОБА_2 удар кулаком в голову спричинивши останньому тяжких тілесних ушкоджень.

При перегляді вироку 23 вересня 2019 року Житомирський апеляційний суд це рішення в частині призначеного покарання скасував та ухвалив новий вирок, яким призначив ОСОБА_1 покарання у виді позбавленні волі на строк 5 років. На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків, шляхом часткового приєднання до призначеного покарання невідбутої частини покарання за вироком Баранівського районного суду Житомирської області від 17 грудня 2018 року остаточно визначив ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Чорноус А. А. просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Фактично суть доводів касаційної скарги захисника зводиться до його незгоди з висновком апеляційного суду про відсутність підстав для застосування до ОСОБА_1 ст. 69 КК. На думку захисника, при ухваленні вироку апеляційний суд не врахував щирого каяття засудженого в скоєному, його позитивної характеристики, та думку потерпілого, який просив не позбавляти ОСОБА_1 волі.

З огляду на ці обставини захисник вважає вирок суду апеляційної інстанції таким, що ухвалений без додержання статей 370, 420 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ).

Позиція інших учасників судового провадження

Прокурор в судовому засіданні вимоги касаційної скарги заперечив та просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення - без зміни.

Інших учасників було належним чином повідомлено про день та час розгляду справи у суді касаційної інстанції, однак вони у судове засідання не прибули.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши доводи, наведені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Згідно положень ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає оспорюване судове рішення у межах доводів касаційної скарги в якій висновок суду про доведеність винуватості засудженого у вчиненні злочину, а також правильність юридичної кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 121 КК не заперечуються.

Відповідно до статей 50, 65 ККособі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Як убачається з матеріалів провадження, цих приписів закону суд апеляційної інстанції повністю дотримався.

Так, предметом розгляду суду апеляційної інстанції була апеляційна скарга прокурора в якій він вказував, що судом першої інстанції неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, а саме застосовано ст. 69 КК, що потягнуло невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Також зазначав, що визначене районним судом ОСОБА_1 покарання за сукупністю вироків у виді позбавлення волі на строк 3 роки є надто м`яким, оскільки у такому випадку не буде досягнуто його мети - виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів.

Приймаючи рішення про задоволення апеляційної скарги прокурора, скасування вироку суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_1 покарання та постановлення нового вироку, апеляційний суд взяв до уваги тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення, яке згідно з положеннями ст. 12 ККвідноситься до тяжких злочинів, дані про особу засудженого, котрий раніше притягався до кримінальної відповідальності, вчинив новий злочин під час випробувального строку, як обставину, що обтяжує покарання суд визнав рецидив злочинів.

Не залишив поза увагою апеляційний суд і визнання засудженим своєї провини та активне сприяння розкриттю злочину, які врахував, як обставини, що пом`якшують покарання. Зважаючи на те, що вчинене ОСОБА_1 кримінальне правопорушення відноситься до суспільно небезпечних злочинів проти здоров`я особи і посягає на інтереси держави у сфері гарантованих нею прав на захист життя та здоров`я громадян проти протиправних посягань, цей суд у своєму рішенні слушно зауважив, що думка потерпілого при вирішенні судом питання про призначення покарання засудженому не є визначальною.

Наведені в касаційній скарзі захисником доводи про наявність у справі достатніх підстав для застосування до ОСОБА_1 положень ст. 69 КК не можна визнати прийнятними, адже за змістом цієї норми закону застосування закріплених у ній правил допустиме лише за наявності кількох обставин, які не тільки пом`якшують покарання, але й істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого особою злочину. Однак таких обставин у кримінальному провадженні судом не встановлено.

Тому висновок апеляційного суду в оспорюваному вироку про відсутність у справі правових підстав для призначення ОСОБА_1 покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 1 ст. 121 КК, є вірним.

При призначенні покарання засудженому апеляційний суд дотримався приписів статей 50та 65 КК. Призначене ОСОБА_1 цим судом покарання є необхідним й достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість колегія суддівне вбачає.

Вирок апеляційного суду є належним чином умотивованим та обґрунтованим і за змістом відповідає вимогам статей 370 та 420 КПК.

Під час касаційної перевірки цього вироку порушень норм матеріального права, які можуть тягнуть за собою його зміну чи скасування колегією суддів не встановлено.

Зважаючи на викладене, підстав для задоволення касаційної скарги захисника не вбачається.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

касаційну скаргу захисника Чорноуса А. А. залишити без задоволення, а вирок Житомирського апеляційного суду від 23 вересня 2019 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.