473/1310/19 Про умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, скоєне у стані алкогольного сп`яніння, у ході сварки на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних стосунків - 28.05.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_1 на вирок Миколаївського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року у кримінальному провадженні № 12019150190000129 від 19 січня 2019 року за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки м. Вознесенська Миколаївської області, мешканки АДРЕСА_1,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 травня 2019 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 75 КК України засуджену ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки.

Згідно з вироком ОСОБА_2 визнано винуватою в тому, що вона 19 січня 2019 року приблизно о 21:30 на вул. Тітова, 40 у м. Вознесенську Миколаївської області, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, у ході сварки на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних стосунків, керуючись прямим умислом, спрямованим на заподіяння тілесних ушкоджень, взяла зі столу ніж, яким умисно завдала потерпілому ОСОБА_1 до п`яти ударів у ділянку грудної клітки та тулуба, чим заподіяла останньому тяжкі тілесні ушкодження.

Вироком Миколаївського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року апеляційну скаргу прокурора задоволено, вирок місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_2 покарання скасовано та ухвалено новий вирок, яким останню засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

У решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У своїй касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_1, посилаючись на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої через суворість, просить вирок апеляційного суду в частині призначеного покарання змінити та призначити засудженій ОСОБА_2 більш м`яке покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України. При цьому зазначає, що вирок апеляційного суду ухвалено з порушенням статей 50, 65 КК України, оскільки призначене засудженій ОСОБА_2 покарання є занадто суворим.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу потерпілого не надходило.

У судовому засіданні прокурор Матюшева О.В. заперечувала щодо задоволення касаційної скарги та просила подану потерпілим касаційну скаргу залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду - без зміни.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга потерпілого не підлягає задоволенню на таких підставах.

Мотиви суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як установлено п. 3 ч. 1 ст. 438 КПК України, однією з підстав для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Згідно з ч. 2 ст. 438 КПК України у зв`язку з наявністю підстави, зазначеної у п. 3 ч. 1 вказаної статті, суд касаційної інстанції має керуватися ст. 414 цього Кодексу.

Висновок суду про доведеність винуватості та кваліфікація дій засудженої ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 121 КК України у касаційній скарзі не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.

У своїй касаційній скарзі потерпілий вказує на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої через суворість, а також посилається на те, що апеляційний суд під час призначення покарання ОСОБА_2 належним чином не врахував даних про особу засудженої, її посткримінальної поведінки та позиції самого потерпілого, який не бажав притягнення ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності та просив застосувати до неї положення ст. 75 КК України.

Однак з такою позицією потерпілого колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Згідно з ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_2 вид і розмір покарання та звільняючи її від відбування цього покарання, виходив з того, що засуджена в силу ст. 89 КК України раніше не судима, вчинила злочин, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких, а також врахував вік засудженої, її стать, посередню характеристику за місцем проживання та думку потерпілого ОСОБА_1, який вибачив засуджену та в судовому засіданні просив призначити їй покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України. Судом також було взято до уваги умови життя засудженої, її соціальне та матеріальне становище, стан здоров`я, соціально-психологічні риси, при дослідженні яких встановлено, що вона повною мірою усвідомлювала значення своїх умисних дій і могла ними керувати.

Обставиною, що пом`якшує покарання засудженій ОСОБА_2, судом визнано щире каяття. Обставинами, що обтяжують покарання, судом визнано вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння та вчинення злочину щодо особи, з якою засуджена перебуває у близьких відносинах.

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, прокурор Білоус О.В. подав апеляційну скаргу, в якій вказував на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої через м`якість, а тому порушував питання про скасування вироку місцевого суду та ухвалення нового, яким просив призначити ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 121 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Переглядаючи вирок місцевого суду в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статей 50, 65 КК України при призначенні ОСОБА_2 покарання врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, відсутність судимостей, дані про особу засудженої, яка за місцем проживання характеризується посередньо, та думку потерпілого, який наполягав на призначенні покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України. Апеляційним судом також взято до уваги висновок досудової доповіді органу пробації, відповідно до якого виправлення ОСОБА_2 без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк може становити високу небезпеку для суспільства. Крім того, судом апеляційної інстанції було також враховано і обставини вчинення злочину, а саме те, що ОСОБА_2, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, усвідомлюючи тяжкість наслідків своїх дій та бажаючи їх настання, умисно через незначний привід завдала потерпілому до п`яти ударів ножем у ділянку грудної клітки та тулуба, заподіявши небезпечні для життя тілесні ушкодження, що, на переконання суду, вказує на її підвищену суспільну небезпечність.

Урахувавши вказані обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_2 реального покарання в мінімальних межах, передбачених санкцією ч. 1 ст. 121 КК України, у виді позбавлення волі на строк 5 років без застосування положень ст. 75 КК України. З таким висновком погоджується і колегія суддів.

На переконання Суду, визначене судом остаточне покарання засудженій ОСОБА_2 з огляду на вимоги статей 50, 65 КК України узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність та відповідає основній його меті як заходу примусу. Таким чином, не вбачається підстав для задоволення касаційної скарги потерпілого в частині застосування до засудженої положень ст. 75 КК України.

Колегія суддів вважає, що застосування у даному випадку інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням не відповідатиме принципам законності та справедливості покарання, а тому звільнення ОСОБА_2 від призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України та встановлення іспитового строку не буде достатнім і необхідним для виправлення останньої.

На переконання колегії суддів, апеляційний суд відповідно до вимог статей 370, 420 КПК України дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі прокурора доводам та дійшов обґрунтованого висновку про необхідність її задоволення.

Колегія суддів вважає, що вирок суду апеляційної інстанції повною мірою відповідає вимогам статей 370, 420 КПК України.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженої, то касаційну скаргу потерпілогослід залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду - без зміни.