751/8636/15-к Про вимагання передати грошові кошти, скоєне за попередньою змовою двома особами із застосуванням насильства до потерпілого - 21.05.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 28 листопада 2019 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015270110000178, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 189 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Новозаводського районного суду м. Чернігова від 05 вересня 2017 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 189 КК України на 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є його власністю.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено обов`язки, передбачені ч. 1, п. 2, 4 ч. 2 ст. 76 КК України.

Зазначеним вироком також засуджено ОСОБА_2 та ОСОБА_3, судові рішення щодо яких в касаційному порядку не оскаржуються.

Вирішено цивільний позов, питання речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 28 листопада 2019 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Відповідно до вироку суду ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за те, що він, 05 травня 2015 року о 00:10 год, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_3, перебуваючи на в`їзді до м. Городня Чернігівської області, вимагали у ОСОБА_4 передати їм грошові кошти та нанесли останньому удари в різні частини тіла, чим спричинили середньої тяжкості тілесні ушкодження і заволоділи грошовими коштами потерпілого на загальну суму 5 000 грн.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції в зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого. Обґрунтовуючи вимоги скарги прокурор вказує, що апеляційний суд, всупереч положенням ст. 419 КПК України, при залишенні його апеляційної скарги без задоволення, належним чином не перевірив доводів щодо необґрунтованого звільнення засудженого ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням, на підставі ст. 75 КК України та, у порушення вимог ст. 439 КПК України, не виконав вказівок суду касаційної інстанції, викладених в постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 21 травня 2019 року.

Вважає, що при прийнятті рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням, суд не в повній мірі врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого засудженим кримінального правопорушення, даних про його особу, а всі наведені в оскаржуваній ухвалі обставини, які були враховані при застосуванні ст. 75 КК України, не є новими та були відомі на час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції.

Під час касаційного розгляду прокурор підтримала касаційну скаргу сторони обвинувачення та вважала, що ухвалу апеляційного суду необхідно скасувати і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Винуватість ОСОБА_1 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, доведеність цього обвинувачення та кваліфікація діяння за ч. 3 ст. 189 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.

Згідно зі статтями 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують і обтяжують.

Згідно зі ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

У силу приписів ч. 2 ст. 439 КПК України вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.

У цьому кримінальному провадженні апеляційний суд не дотримався наведених вимог закону, про що обґрунтовано стверджує в своїй касаційній скарзі прокурор.

Згідно з матеріалами справи, прокурор у своїй апеляційній скарзі на вирок суду першої інстанції зазначав про те, що призначення ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 75 КК України є неправильним, звідси - явно несправедливим через м`якість. На думку прокурора, місцевий суд не врахував ступеня тяжкості злочину, конкретних обставин, за яких його було вчинено, наслідків діяння та всіх даних про особу винного. Тому просив постановити новий вирок, яким призначити засудженому покарання, яке належить відбувати реально.

Однак при новому розгляді провадження, суд апеляційної інстанції, без наведення ґрунтовних мотивів на спростування доводів сторони обвинувачення й ретельної перевірки обставин, які мають правове значення при виборі покарання та порядку його відбування, погодився з рішенням місцевого суду про застосування положень ст. 75 КК України щодо ОСОБА_1 . При цьому, апеляційний суд достатньою мірою не врахував тяжкості кримінального правопорушення, не зважив на те, що вчинений засудженим злочин відноситься до корисливих злочинів, із застосуванням насильства, яке є небезпечним для життя та здоров`я потерпілого, ОСОБА_1 у скоєному не розкаявся та не вжив будь-яких заходів для відшкодування завданої потерпілому шкоди. Крім того, апеляційний суд не виконав вказівок суду касаційної інстанції, що містяться в постанові від 21 травня 2019 року.

Як убачається з вказаного рішення, задовольняючи вимоги прокурора й скасовуючи ухвалу апеляційного суду від 11 грудня 2017 року щодо ОСОБА_1, суд касаційної інстанції визнав неправильним застосування ст. 75 КК України у конкретному кримінальному провадженні. Відповідно до позиції вказаного суду, наведені в оспорюваному рішенні обставини та дані про особу засудженого не є такими, що свідчать про можливість його виправлення без ізоляції від суспільства, а тому призначене покарання суперечить ст. 50 КК України.

Попри це, суд апеляційної інстанції, повторно розглянувши кримінальне провадження та залишивши вирок місцевого суду без змін, знову послався по на ті ж самі обставини.

Отже, при новому апеляційному розгляді суд, залишивши поза увагою висновки суду касаційної інстанції, неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, про що слушно зазначив прокурор у касаційній скарзі.

З огляду на викладене, ухвала апеляційного суду в частині вирішення апеляційної скарги прокурора підлягає скасуванню на підставах, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК України, а кримінальне провадження - призначенню новому розгляду в суді апеляційної інстанції.

У ході нового апеляційного розгляду суду необхідно врахувати наведене, ретельно перевірити доводи, зазначені в апеляційній скарзі прокурора, й ухвалити справедливе рішення, яке відповідатиме ст. 370 КПК України, маючи на увазі, що за тих самих фактичних обставин справи, даних про особу засудженого та пом`якшуючих обставин, призначене ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 75 КК України є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та суперечить вимогам ст. 50 КК України.