321/1753/16-к Про незаконне звільнення з посади головного бухгалтера ТОВ, чим грубо порушив законодавство про працю - 15.04.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Великобілозерського районного суду Запорізької області від 26 грудня 2018 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 24 квітня 2019 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016080290000178, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Перевєрзєвка Михайлівського району Запорізької області, раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 172, ч. 2 ст. 172 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Великобілозерського районного суду Запорізької області від 26 грудня 2018 року ОСОБА_1 засуджено: за ч. 1 ст. 172 КК України (в редакції чинній на час вчинення злочину) до покарання у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 850 гривень, за ч. 2 ст. 172 КК України (в редакції чинній на час злочину) до покарання у виді позбавлення права займати керівні посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій щодо приймання та звільнення працівників строком на 2 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, з урахуванням вимог ч. 3

ст. 72 КК України, призначено остаточне покарання у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 850 гривень, та позбавлення права займати керівні посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій щодо приймання та звільнення працівників строком на 2 роки, які належить виконувати самостійно.

Вирішено питання щодо речових доказів у провадженні.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 24 квітня 2019 року вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання змінено.

Постановлено вважати ОСОБА_1 засудженим за ч. 1 ст. 172 КК України (в редакції чинній на час вчинення злочину) до покарання у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень.

На підставі п. 1 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України звільнено ОСОБА_1 від покарання, призначеного за ч. 1 ст. 172 КК України у зв`язку із закінченням строку давності.

Виключено з вироку суду посилання на призначення остаточного покарання за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 172 та ч. 2 ст. 172 КК України із застосуванням статей 70, 72 КК України.

В решті вирок суду залишено без змін.

За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку, ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що 17 квітня 2014 року він, обіймаючи посаду директора ТОВ "Лан", будучи посадовою особою, на яку покладено організаційно-розпорядчі та керівні функції, умисно, грубо порушуючи законодавство про працю та вимоги ст. 43 Конституції України, усвідомлюючи можливість безпосереднього впливу на ОСОБА_2, з особистих мотивів, а саме з метою усунення останнього від можливості контролювати законність виділення йому частки майна ТОВ "Лан" та бажаючи влаштувати на звільнене робоче місце свою дружину - ОСОБА_3, всупереч вимогам КЗпП України (322-08) , підписав наказ № 9, яким незаконно звільнив ОСОБА_2 з посади головного бухгалтера ТОВ "Лан" за систематичне невиконання без поважних причин покладених на нього обов`язків.

Рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 10 червня 2014 року задоволено позов ОСОБА_2 до ТОВ "Лан" про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, поновлено

ОСОБА_2 на посаді головного бухгалтера ТОВ "Лан" та стягнуто з ТОВ "Лан" на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 4 590 грн.

07 серпня 2015 року ОСОБА_1, обіймаючи посаду директора ТОВ "Лан", будучи посадовою особою, на яку покладено організаційно-розпорядчі та керівні функції, умисно, грубо порушуючи законодавство про працю та вимоги ст. 43 Конституції України, усвідомлюючи можливість безпосереднього впливу на ОСОБА_2, з особистих мотивів, через неприязні стосунки до останнього, які виникли на протязі 2013 - середини 2015 років, та у зв`язку з відмовою потерпілого виконувати обов`язки щодо передачі первинних документів бухгалтерського обліку за 2012-2014 роки для зберігання в сейфі бухгалтерії підприємства, які на нього були накладені

ОСОБА_1 всупереч посадовій інструкції бухгалтера ТОВ "Лан", в порушення вимог КЗпП України (322-08) , підписав наказ № 19, яким незаконно звільнив ОСОБА_2 з посади бухгалтера ТОВ "Лан" у зв`язку з невиконанням ним наказів директора ТОВ "Лан"

№ 16 від 14 липня 2014 року, № 21 від 1 серпня 2014 року, № 13 від 5 червня 2015 року та № 18 від 30 червня 2015 року.

Рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 11 листопада 2015 року визнано незаконними накази директора ТОВ "Лан" ОСОБА_1 № 12 від

2 червня 2015 року, № 14 від 8 червня 2015 року та № 17 від 24 червня 2015 року про накладення на ОСОБА_2 дисциплінарних стягнень у виді догани та наказ № 19 від 7 серпня 2015 року про звільнення ОСОБА_2 з посади бухгалтера ТОВ "Лан", поновлено ОСОБА_2 на посаді бухгалтера ТОВ "Лан", стягнуто з ТОВ "Лан" на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 4 400,22 грн та в рахунок відшкодування моральної шкоди 4 000 гривень.

07 грудня 2015 року ОСОБА_1, обіймаючи посаду директора ТОВ "Лан", будучи посадовою особою, на яку покладено організаційно-розпорядчі та керівні функції, умисно, грубо порушуючи законодавство про працю та вимоги ст. 43 Конституції України, усвідомлюючи можливість безпосереднього впливу на ОСОБА_2, з особистих мотивів, через неприязні стосунки до нього, які виникли на протязі 2013-2015 років, достовірно знаючи про відсутність у потерпілого обов`язків касира, в порушення вимог КЗпП України (322-08) , підписав наказ № 27, яким незаконно звільнив ОСОБА_2 з посади бухгалтера ТОВ "Лан", у зв`язку з порушенням касової дисципліни, порядку ведення бухгалтерського обліку, недостачею грошових коштів в касі підприємства та недовірою власника та уповноваженого ним органу.

Рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 11 березня 2016 року визнано незаконним наказ директора ТОВ "Лан" ОСОБА_1 № 27 від 7 грудня 2015 року про звільнення ОСОБА_2 з посади бухгалтера ТОВ "Лан" та поновлено на посаді бухгалтера ТОВ "Лан", стягнуто з ТОВ "Лан" на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 4 133,54 грн та в рахунок відшкодування моральної шкоди 1 000 гривень.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить судові рішення щодо нього скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій викладені у відповідних рішеннях не відповідають фактичним обставинам справи, так як в його діях відсутній склад кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 та ч. 2 ст. 172 КК України, оскільки обов`язковою ознакою складу вказаних злочинів є звільнення з особистих мотивів, однак у суді не було доведено, що ОСОБА_2 було звільнено саме з особистих мотивів. Стверджує, що звільнення потерпілого відбувалося суто через невиконання ним своїх професійних обов`язків. Крім цього, пред`явлене обвинувачення не було доведено в ході судового розгляду "поза розумним сумнівом", так як відсутні належні та допустимі докази його винуватості у вчиненні інкримінованих злочинів.

Потерпілий ОСОБА_2 в запереченнях на касаційну скаргу, наводячи відповідні аргументи, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без зміни.

Позиції учасників судового провадження

Захисник Бабенко Г. О. підтримала доводи касаційної скарги та просила її задовольнити.

Потерпілий ОСОБА_2 в судовому засіданні 12 лютого 2020 року, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги, просив залишити її без задоволення.

Прокурор вважала судові рішення законними і обгрунтованими та просила залишити їх без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно ч. 1 ст. 433 КПКУкраїни суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, згідно вимог ч. 1 ст. 438 КПК України не є предметом дослідження та перевірки касаційним судом.

Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок.

При перевірці кримінального провадження не встановлено обставин, які б ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, за якими його засуджено.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, доводи про недоведеність його вини за ч. 1 ст. 172, ч. 2 ст. 172 КК України засуджений ОСОБА_1 висловлював під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, які обґрунтовано визнані безпідставними. Свої висновки щодо винуватості ОСОБА_1, з якими погоджується і колегія суддів, суди належним чином умотивували у постановлених судових рішеннях. Ці висновки підтверджено доказами, які суди ретельно перевірили та належним чином оцінили.

Жодних даних, які ставили б під сумнів достовірність наявних у справі доказів, у тому числі послідовних та незмінних показань потерпілого ОСОБА_2 щодо конкретних обставин незаконних звільнень його з посади бухгалтера ТОВ "Лан" з особистих мотивів, свідків, даних зазначених у письмових доказах, під час перевірки матеріалів справи не було встановлено. Ці докази узгоджуються між собою, а підстав вважати їх недостовірними матеріали справи не містять.

Хоча засуджений ОСОБА_1 своєї винуватості у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 та 2 ст. 172 КК України, не визнав, його винуватість підтверджується усією сукупністю безпосередньо досліджених доказів у кримінальному провадженні, що дає підстави зробити висновок, що ОСОБА_1 тричі незаконно звільнив ОСОБА_2 з посади бухгалтера з особистих мотивів.

Апеляційний суд під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку, ретельно перевірив усі посилання й доводи викладені засудженим у апеляційній скарзі, які за змістом аналогічні доводам касаційної скарги, й вмотивовано відмовив у задоволенні заявлених апеляційних вимог, навівши аргументи та підстави для прийняття такого рішення.

Так, апеляційний суд визнаючи необґрунтованими та безпідставними твердження засудженого про те, що звільнення потерпілого ОСОБА_2 не було незаконним, і у нього не було особистих мотивів для такого звільнення вказав, що з об`єктивної сторони злочин, передбачений ст. 172 КК України характеризується порушенням конкретних норм трудового законодавства, що пов`язані з незаконним звільненням працівника з роботи, причому, звільнення з роботи працівника вважається незаконним, якщо воно здійснене з порушенням установленого порядку або без законних підстав для цього.

Суб`єктивна сторона даного злочину виявляється в прямому умислі, при цьому, незаконне звільнення, на відміну від інших грубих порушень законодавства про працю, передбачає як обов`язкову ознаку наявність особистих мотивів.

В даному кримінальному провадженні обов`язковому встановленню підлягало вирішення питання про те, чи були звільнення потерпілого ОСОБА_2 незаконними та чи були такі звільнення вчинені з особистих мотивів.

Так, рішеннями Михайлівського районного суду Запорізької області від 10 червня 2014 року, 11 листопада 2015 року та 11 березня 2016 року підтверджено, що обвинувачений ОСОБА_1 протягом менш ніж двох років тричі незаконно звільнив потерпілого ОСОБА_2 із займаної посади.

Рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 10 червня 2014 року було встановлено, що в наказі № 9 від 17 квітня 2014 року про звільнення ОСОБА_2 взагалі не було зазначено, який саме проступок став підставою для розірвання трудового договору, укладеного сторонами, а також дати його вчинення, у зв`язку з чим неможливо було перевірити правомірність застосування заходів дисциплінарного впливу, зокрема, звільнення, що свідчить про відсутність підстав для застосування п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (т. 1, а. п. 210-212).

Рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 11 листопада 2015 року було встановлено, що невиконання ОСОБА_2 наказів директора ТОВ "Лан" та недотримання ним посадової інструкції та Правил внутрішнього трудового розпорядку, про що вказано в наказі про звільнення, не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду справи, оскільки накази про накладення дисциплінарних стягнень на ОСОБА_2 були визнані судом незаконними, і за таких обставин суд прийшов до висновку, що звільнення ОСОБА_2 було проведено незаконно (т. 1, а. п. 219-223).

Рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 11 березня 2016 року було встановлено, що звільнення ОСОБА_2 було проведено незаконно, за відсутності передбачених п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України підстав, та відбулося в день видачі наказу про його поновлення - 7 грудня 2015 року (т. 1. а. п. 228-232).

Разом з тим, при розгляді судами в порядку цивільного судочинства категорії справ, які стосуються незаконного звільнення та поновлення на посаді, не є обов`язковим встановлення факту наявності чи відсутності мотиву такого звільнення, в тому числі особистого мотиву, оскільки суди в таких справах повинні лише констатувати законність або ж незаконність звільнення працівника з посади.

Щодо наявності особистого мотиву у засудженого ОСОБА_1 при звільненні потерпілого ОСОБА_2, судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що він підтверджується, окрім показань безпосередньо потерпілого, показаннями допитаних в судовому засіданні свідків та дослідженими документами.

Так, свідки ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 категорично зазначали, що в ТОВ "Лан" конфлікти виникали виключно між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, останній на зборах критикував директора, який в свою чергу говорив про те, що ОСОБА_2 не виконує свої посадові обов`язки, хоча ні в кого з інших працівників на підприємстві, окрім ОСОБА_1, претензій до роботи бухгалтера не було.

Матеріалами кримінального провадження було встановлено, що ОСОБА_1 звільнив ОСОБА_2 з метою влаштувати на це місце свою дружину

ОСОБА_3, яка була працевлаштована після звільнення потерпілого.

Даних про те, що ОСОБА_1 намагався підібрати іншого спеціаліста на посаду бухгалтера, матеріали кримінального провадження не містять, що підтверджується наданою Михайлівським районним центром зайнятості інформацією про те, що ОСОБА_1 з 17 квітня по 10 червня 2014 року не надавав інформацію про наявну в ТОВ "Лан" вакантну посаду бухгалтера (т. 1 а. п. 72), а також відсутні відомості про те, що засуджений дійсно пропонував дружині потерпілого ОСОБА_2 зайняти цю посаду. Зазначене свідчить про незаконне звільнення

ОСОБА_2 з роботи саме з особистих мотивів.

З огляду на викладене, висновки судів про наявність у ОСОБА_1 особистого мотиву при незаконному звільнені ОСОБА_2 з посади бухгалтера, є правильними.

Отже, Верховний Суд погоджується з рішеннями місцевого та апеляційного судів щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 172 та ч. 2 ст. 172 КК України, яка доведена поза розумним сумнівом, а доводи, викладені засудженим у касаційній скарзі, є безпідставними.

Колегія суддів вважає, що ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України та погоджується з наведеними у ній висновками про законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції.

Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б підставами для скасування чи зміни судових рішень в касаційній скарзі не наведено та колегією суддів не встановлено.

За таких обставин касаційна скарга засудженого ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

Вирок Великобілозерського районного суду Запорізької області від 26 грудня 2018 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 24 квітня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а його касаційну скаргу - без задоволення.