522/7456/14-к Про порушення ПДР та скоєння зіткнення із двома автомобілями, які рухалися у лівій зустрічній смузі руху, внаслідок чого пасажир одного із автомобілів отримав тілесні ушкодження, від яких помер на місці пригоди - 18.03.2020 Прийняття

Не погоджуючись з вироком суду першої інстанції, засуджений ОСОБА_3, потерпілий ОСОБА_1, представник потерпілої ОСОБА_2 - адвокат Клименко В.П., представник потерпілого ОСОБА_4 - адвокат Верхола І.О. подали апеляційні скарги, які ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 14 липня 2016 року залишені без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін.

На вказане рішення апеляційного суду потерпіла ОСОБА_2 подала касаційну скаргу, вказуючи на явну несправедливість призначеного ОСОБА_3 покарання через м`якість. Постановою Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14 червня 2018 року касаційну скаргу потерпілої задоволено, ухвалу апеляційного суду скасовано та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

За результатом нового розгляду Одеським апеляційним судом 08 серпня 2019 року ухвалено вирок, яким апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_3 залишено без задоволення, апеляційні скарги представника потерпілої ОСОБА_2 - адвоката Кліменка В.П., потерпілого ОСОБА_1, представника потерпілого ОСОБА_4 - адвоката Верхоли І.О. задоволено. Вирок Приморського районного суду м. Одеси

від 13 квітня 2016 року скасовано в частині призначеного покарання та вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_4 щодо стягнення моральної шкоди. Призначено ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 286 КК покарання у виді позбавлення волі

на строк 6 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк

3 роки. Цивільний позов потерпілого ОСОБА_4 про стягнення моральної шкоди задоволено повністю. В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без змін.

За вироком суду ОСОБА_3 визнано винуватим у тому, що він 10 лютого 2014 року о 07 год 37 хв, керуючи технічно справним автомобілем "БМВ-535", реєстраційний номер НОМЕР_1, в районі будинку № 28 по вул. Водопровідна в м. Одесі, порушив вимоги пунктів 2.3 (б), 12.1, 13.1, 13.3 Правил дорожнього руху, не впоравшись з керуванням виїхав на зустрічну смугу руху, де здійснив зіткнення з автомобілем "Тойота Хайс", реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_4 та автомобілем "Тойота Венза", реєстраційний номер НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_5, які здійснювали рух по лівій смузі проїжджої частини свого напрямку руху. Внаслідок зазначеної дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля "БМВ-535", реєстраційний номер НОМЕР_1, ОСОБА_6 отримав тілесні ушкодження, від яких помер на місці пригоди.

Вимоги та узагальнені доводи особи, що подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі захисник Чернега В.М. в інтересах засудженого ОСОБА_3 просить змінити вирок апеляційного суду в частині призначеного покарання

та призначити засудженому більш м`яке покарання з урахуванням положень

ст. 75 КК. Зазначає, що призначене ОСОБА_3 покарання не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість. Вважає, що апеляційний суд не дослідив у повній мірі дані про особу засудженого

та не обґрунтував неможливість звільнення його від відбування покарання

на підставі ст. 75 КК. Заперечує висновок суду про те, що поведінка засудженого

не свідчить про його щире каяття. Щире каяття ОСОБА_3, на думку захисника, підтверджується матеріалами кримінального провадження і має бути визнане обставиною, яка пом`якшує покарання, та істотно знижує ступінь суспільної небезпеки засудженого.

Вирок суду не оскаржений в частині доведеності винуватості ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, фактичних обставин кримінального провадження та цивільних позовів.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити.

Прокурор заперечувала проти задоволення касаційної скарги захисника, вважала

її необґрунтованою.

Потерпілий ОСОБА_1 та потерпіла ОСОБА_2 заперечили проти задоволення касаційної скарги.

Мотиви суду

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає.

Згідно зі ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин

і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Враховуючи, що кримінальне провадження щодо ОСОБА_3 судом першої інстанції розглянуто у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК, що фактичні обставини кримінального провадження ніким не оспорюються та не є предметом перевірки касаційного суду, посилання захисника на вчинення кримінального правопорушення внаслідок поганих погодних умов, які на його думку належним чином не оцінені судом, не можуть бути взяті до уваги касаційним судом.

За своїм змістом апеляційна процедура передбачає оцінку оскаржуваного вироку на відповідність нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам кримінального провадження й дослідженим у судовому засіданні доказам в межах, визначених ст. 404 КПК.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції

та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання. Вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Крім того, у вироку суду апеляційної інстанції зазначаються зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 421 КПК обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв`язку з необхідністю застосувати суворіше покарання, збільшити суми, які підлягають стягненню, лише у разі, якщо на цих підставах апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.

Вказані вимоги апеляційним судом дотримано, оскаржений вирок апеляційного суду відповідає процесуальним нормам щодо змісту вироку, що визначені статтями 370, 374, 420, 421 КПК.

Вирішуючи питання щодо виду та розміру покарання суд першої інстанції врахував характер і ступінь суспільної небезпеки скоєного кримінального правопорушення, особу ОСОБА_3, наявність обставин, що пом`якшують покарання - щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, позитивна характеристика, відсутність обставин,

що обтяжують покарання, та дійшов висновку про необхідність призначення засудженому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки.

Рішення місцевого суду було предметом перегляду апеляційним судом, який залишив вирок суду першої інстанції без змін. Ухвалу апеляційного суду було скасовано постановою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 14 червня 2018 року. Рішення Верховного Суду мотивоване тим, що апеляційний суд залишив поза належною увагою доводи апеляційних скарг представника потерпілої Кузьміної І.В. та потерпілого ОСОБА_1 щодо відсутності такої пом`якшуючої обставини, як щире каяття, необхідним чином їх не перевірив, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку щодо законності та обґрунтованості вироку суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_3 покарання. Суд касаційної інстанції зазначив про порушення вимог ст. 414 КПК, що призвело до призначення покарання яке за своїм розміром є явно несправедливим через м`якість, а також про те, що якщо при новому апеляційному розгляді не буде встановлено інших обставин, які можуть пом`якшити ОСОБА_3 покарання, призначене судом першої інстанції покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки є наслідком порушенням вимог ст. 65 КК.

Під час нового розгляду Одеський апеляційний суд усунув зазначені порушення, надав оцінку усім доводам апеляційних скарг та дійшов висновку про невідповідність призначеного судом першої інстанції покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, а тому недостатнього для виправлення ОСОБА_3 та попередження вчинення ним нових злочинів, у зв`язку з чим ухвалив новий вирок, яким за ч. 2 ст. 286 КК ОСОБА_3 призначив покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Апеляційний суд дійшов законного та обґрунтованого висновку про те, що призначене засудженому покарання у виді позбавлення волі

на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк

3 роки не забезпечить досягнення мети покарання.

Зміст загальних засад призначення покарання, визначених статтями 50, 65 КК, вимагає від суду призначити покарання враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, що є необхідним і достатнім

для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винуватого.

Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору

між альтернативами, кожна з яких є законною, як однією із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання

чи від його відбування. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (справа "Довженко проти України") зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду.

Аналіз ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні

ст. 414 КПК, апеляційний суд здійснив з урахуванням категорії тяжкості (ст. 12 КК) вчиненого у конкретному випадку злочину. На підставі всебічного, повного та неупередженого з`ясування обставин кримінального провадження в їх сукупності апеляційний суд взяв до уваги цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, характер допущеного порушення правил дорожнього руху, тяжкість наслідків, форму і ступінь вини. ОСОБА_3 грубо порушив Правила дорожнього руху, що призвело

до тяжких наслідків, чим проявив байдуже ставлення до життя, здоров`я та безпеки людини, що згідно Конституції України (254к/96-ВР) є найвищими соціальними цінностями.

Під час нового розгляду справи, після скасування рішення суду судом касаційної інстанції, вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов`язковими для суду апеляційної інстанції при новому розгляді, згідно ч. 2 ст. 439 КПК.

Апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що поняття явно несправедливого покарання визначає за своїм змістом не будь-яку відмінність в оцінці виду та розміру покарання, а відмінність принципового характеру, таку що відрізняє призначене покарання на кілька ступенів від того, що має бути призначене згідно вимог

ст. 50, 65 КК. Явна несправедливість вказує на істотну й очевидну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом видом та розміром покарання та ступенем тяжкості кримінального правопорушення і особою обвинуваченого, враховуючи

як обставини, які підлягають доказуванню, так ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Інших відомостей про особу засудженого та обставини, що пом`якшують покарання, крім тих, що були предметом оцінки суду першої інстанції, щодо яких висловив свою позицію і касаційний суд, апеляційному суду сторонами кримінального провадження не надано. Отже інших обставин, які можуть пом`якшити ОСОБА_3 покарання, апеляційним судом встановлено не було.

Не наведено таких відомостей захисником також і у касаційній скарзі. Зазначені

ним відомості щодо особи ОСОБА_3 та обставини, що на його думку пом`якшують покарання засудженого, вже були предметом перевірки суду апеляційної інстанцій,

з якою погоджується і колегія суддів.

Твердження захисника про наявність щирого каяття ОСОБА_3 є безґрунтовним. Розглянувши всі доводи апеляційних скарг в цій частині апеляційний суд небезпідставно виходив з того, що саме по собі визнання засудженим своєї провини не завжди вказує, що його зізнання свідчить про рішучість стати на шлях виправлення, самоосуд свого вчинку, психологічну переорієнтацію суб`єкта наслідком якої є дійсне засудження свого вчинку. Дослідивши матеріали кримінального провадження апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що засудженим частково відшкодована матеріальна шкода, заподіяна потерпілій ОСОБА_2, та не відшкодована моральна шкода. Іншим потерпілим матеріальна та моральна шкода не відшкодована. Засуджений не вчинив жодних дій, спрямованих на її відшкодування протягом тривалого часу. Також апеляційним судом враховано позицію потерпілих щодо небезпеки та зухвалої поведінки засудженого, чим вмотивував свої висновки про відсутність у засудженого щирого жалю з приводу скоєного та осуду своїх протиправних дій, тобто про відсутність ознак щирого каяття.

З такою оцінкою погоджується колегія суддів касаційного суду.

Посилання захисника на те, що засуджений визнав цивільні позови потерпілих

та вибачився перед ними, засвідчивши готовність до відшкодування заподіяної шкоди, не свідчать про реальну спрямованість волі засудженого на її відшкодування. Наявність позитивної характеристики ОСОБА_3, на яку покликається захисник, була врахована апеляційним судом при призначенні засудженому покарання.

Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи новий вирок та обираючи засудженому розмір покарання, належним чином мотивував своє рішення про те, що необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів

як засудженим, так і іншими особами, є покарання у виді позбавлення волі строком

6 років. З таким висновком апеляційного суду погоджується і колегія суддів, а доводи касаційної скарги захисника щодо невідповідності призначеного ОСОБА_3 апеляційним судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення

та особі засудженого через суворість, вважає безґрунтовними.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Зважаючи на те, що оскаржений вирок містить переконливе обґрунтування того, що зазначені апеляційним судом обставини у своїй сукупності дають підстави

для призначення засудженому покарання у виді 6 років позбавлення волі, відсутні визначені ст. 75 КК умови для застосування до засудженого інституту звільнення від відбування покарання з іспитовим строком. Доводи касаційної скарги захисника щодо необхідності звільнення засудженого від відбування покарання на підставі ст. 75 КК

є безпідставними.

Скасовуючи вирок суду першої інстанції та ухвалюючи новий вирок, суд апеляційної інстанції навів докладні мотиви прийнятого рішення, у відповідності з вимогами

ст. 420 КПК ретельно перевірив доводи апеляційних скарг та дав на них обґрунтовані відповіді.

Явної невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, про яке йдеться у касаційні скарзі захисника, а також підстав для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням Судом не встановлено.