511/91/16-к Про хуліганство та відкрите викрадення чужого майна - 04.03.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора та потерпілого ОСОБА_1 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014160390001378, за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки с. Плоске Балтського району Одеської області, мешканки АДРЕСА_1 ), раніше не судимої,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 296; ч. 1 ст. 28, ч. 2 ст. 186 КК України.

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, уродженця смт Саврань Савранського району Одеської області, мешканця АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Роздільнянського районного суду Одеської області від 07 червня 2017 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 296 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_2 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ст. 75 КК України її звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік, з покладенням обов`язків, передбаченихст. 76 КК України.

Цим же вироком також засуджено ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 296 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК України його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік, із покладенням обов`язків, передбаченихст. 76 КК України.

Згідно з вироком ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визнано винуватими та засуджено за те, що вони 02 серпня 2014 року о 19:00 год, за попередньою змовою між собою та особою, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, на межі дачних ділянок АДРЕСА_2, грубо порушуючи громадський порядок, з мотивів явної неповаги до суспільства, діючи з особливою зухвалістю, завдали ОСОБА_1 удари в обличчя, а також тупими предметами в голову, тулуб, по верхнім і нижнім кінцівкам, спричинивши потерпілому легкі тілесні ушкодження.

Окрім того, ОСОБА_2 в цей же день, із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя та здоров`я потерпілого, відкрито заволоділа належним ОСОБА_1 золотим ланцюжком із кулоном та передала його особі, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, спричинивши потерпілому ОСОБА_1 матеріальну шкоду на суму 11245, 72 грн.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 03 вересня 2019 вирок місцевого суду щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 скасовано, а кримінальне провадження на підставі п. 2 ч.1 ст. 284 КПК України закрито, у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінальних правопорушень.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що апеляційний суд усупереч вимогам статей 23, 94, 95, 404 КПК України лише частково дослідив матеріали кримінального провадження, безпосередньо не допитав свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, надав їх показам іншу оцінку, ніж суд першої інстанції. Також посилається на те, що апеляційний суд дійшов до необґрунтованого висновку, що в діях ОСОБА_2 не була встановлена суб`єктивна та об`єктивна сторона злочину. Окрім того, вважає, що апеляційний суд при закритті кримінального провадження безпідставно врахував постанову слідчого про закриття кримінального провадження від 06 липня 2019 року відносно особи, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження; характеристику потерпілого ОСОБА_1, вирок суду першої інстанції від 22 квітня 2019 року, яким ОСОБА_1 визнаний винним у незаконному проникненні до володіння родини ОСОБА_2, та ухвалу місцевого суду від 22 січня 2019 року про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_1, у зв`язку із закінченням строку давності притягнення його до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України.

У касаційній скарзі потерпілий просить скасувати ухвалу апеляційного суду у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Стверджує, що суд апеляційної інстанції, безпосередньо не дослідивши докази, надав їм іншу оцінку, ніж суд першої інстанції, а окремі докази, якими був обґрунтований обвинувальний вирок місцевого суду, не врахував. Тому вважає, що апеляційний суд передчасно дійшов висновку про відсутність у діянні ОСОБА_2 та ОСОБА_3 складу кримінальних правопорушень, оскільки апеляційний розгляд проведено з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор вважає, що касаційні скарги є обґрунтованими та просить їх задовольнити.

Захисник заперечував проти задоволення касаційних скарг.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали письмові заперечення на касаційні скарги прокурора та потерпілого, у яких зазначають, що ухвала апеляційного суду постановлена на підставі повного дослідження всіх доказів, є обґрунтованою, вмотивованою і відповідає вимогам ст. 419 КПК України. Просять ухвалу апеляційного суду залишити без зміни, а подані касаційні скарги - без задоволення.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПКУкраїни суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційних скарг.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 цього Кодексу.

За вимогами ст. 419 КПК України ухвала суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має містити встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, мотивів, із яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається, якщо встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення.

У разі встановлення апеляційним судом обставин, передбачених статтею 284 КПК України, рішення про скасування обвинувального вироку та закриття кримінального провадження, передбачене ст. 417 КПК України, має бути належним чином мотивоване, а такі висновки суду мають бути підтверджені доказами, безпосередньо дослідженими в суді апеляційної інстанції.

Таке рішення має містити встановлені судом першої інстанції обставини, аналіз доказів, які судом першої інстанції були покладені в основу обвинувального вироку, та відповідна власна оцінка, переоцінка таких доказів у випадку, якщо суд апеляційної інстанції дійде висновку, що судом першої інстанції помилково було враховано той чи інший доказ як такий, що підтверджує вину особи, так і висновки щодо належності та допустимості доказів, які, на думку апеляційного суду, не є такими. Дотримання принципу безпосередності дослідження доказів апеляційним судом в такому випадку є обов`язковим.

Відповідно до ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Як встановлено вимогами ст. 95 КПК України, суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу.

Безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним всіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звукозапису і відеозапису тощо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення.

Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами, здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у частині 1 статті 94 КПК України, і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.

Недотримання засади безпосередності призводить до порушення інших засад кримінального провадження, таких як презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, змагальність сторін та свобода в поданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункти 10, 13, 15 статті 7 КПК України).

Тому засада безпосередності виступає необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду, недотримання її судом, виходячи зі змісту частини другої статті 23 та статті 86 цього Кодексу, означає, що докази, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, не можуть бути визнані допустимими і враховані при постановленні судового рішення судом, крім випадків, передбачених зазначеним Кодексом, а, отже, судове рішення відповідно до статті 370 цього Кодексу не може бути визнано законним і обґрунтованим, і згідно з частиною першою статті 412 КПК України підлягає скасуванню.

Зокрема, апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3, не дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону.

Перевіркою встановлено, що апеляційний суд, дійшовши висновку про закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю в діянні ОСОБА_2 та ОСОБА_3 складу кримінальних правопорушень, не допитав у суді апеляційної інстанції свідківОСОБА_12, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, однак у своєму рішенні дав свою (іншу) оцінку їх показанням, вказавши, що суд першої інстанції без належних обґрунтувань не дав належної оцінки та не врахував показання цих свідків, які під час допиту в суді першої інстанції наполягали на тому, що причиною конфлікту між родиною ОСОБА_2 та ОСОБА_1 стали саме дії потерпілого. При цьому дійшов висновку, що показання саме цих свідків спростовують показання свідків сторони обвинувачення.

Окрім того, апеляційний суд у своєму рішенні послався на показання свідків ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_16, ОСОБА_15, які не були безпосередньо дослідженні в суді апеляційної інстанції. Їх покази, зокрема, були заслухані у судовому засіданні з технічних носіїв інформації, на яких зафіксовані судові засідання суду першої інстанції. При цьому апеляційний суд також дав іншу оцінку показам цих свідків порівняно з оцінкою, яку їм дав місцевий суд. Зокрема, апеляційний суд зазначив, що зміст показань цих свідків, які викладені у вироку, суттєво різняться з показаннями, які були досліджені під час прослуховування аудіозапису судових засідань, спотворюють їх зміст.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, не дослідивши показання окремих свідків безпосередньо, фактично надав їм іншу оцінку з точки зору їх достовірності, зокрема в частині того, які конкретно дані з показань свідків повинні братися до уваги, відображатися місцевим судом у вироку та підлягати оцінці.

За таких обставин ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підлягає скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України, оскільки її було постановлено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, а кримінальне провадження - призначенню на новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Ураховуючи, що прокурором та потерпілим, окрім вимоги щодо порушення апеляційним судом принципу безпосередності дослідження доказів, також заявлена касаційна вимога щодо безпідставного встановлення апеляційний судом відсутності в діях обвинувачених складу злочину, то касаційні скарги прокурора та потерпілого підлягають частковому задоволенню.

Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене, встановити всі обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, розгляд здійснити відповідно до вимог КПК (4651-17) України та ухвалити законне й обґрунтоване рішення з дотриманням вимог статей 370, 418, 419 КПК України.