344/4469/18 Про відкрите викрадення чужого майна (грабіж) - 04.02.2020 Прийняття

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 26 листопада 2018 року щодо

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Довжок, жителя АДРЕСА_4

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 186 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Оскаржені судові рішення

1. Вироком Івано-Франківського міського суду від 06 серпня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за частиною 2 статті 186 КК із застосуванням статті 69 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців.

2. Засудженого визнано винуватим у відкритому викраденні чужого майна, вчиненому за обставин, детально викладених у вироку. Зокрема, судом установлено, що 01 лютого 2018 року приблизно о 05:30 у квартирі на АДРЕСА_4 ОСОБА_1, погрожуючи ОСОБА_2 застосуванням фізичного насильства, відкрито заволодів її майном вартістю 2240 грн.

3. Івано-Франківський апеляційний суд ухвалою від 15 серпня 2018 року залишив вирок без змін.

Вимоги і доводи касаційних скарг

4. У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на частину 1 статті 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ), просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

5. Не оспорюючи фактичних обставин справи та правової кваліфікації дій засудженого, прокурор вважає безпідставним застосування до ОСОБА_1 положень статті 69 КК, оскільки це не відповідає ступеню тяжкості вчиненого ним злочину та особі засудженого.

6. Він стверджує, що апеляційний суд усупереч положенням статті 419 КПК не обґрунтував належним чином свого рішення про залишення без задоволення вимог сторони обвинувачення, а також не усунув допущених судом першої інстанції порушень статей 65, 69 КК, що призвело до призначення засудженому невиправдано м`якого покарання.

7. Крім того, на думку сторони обвинувачення, апеляційний суд мав у порядку частини 2 статті 404 КПК виключити з обвинувачення посилання на те, що ОСОБА_1 вчинив злочин "після завершення своїх протиправних дій відносно ОСОБА_2, спрямованих на задоволення своєї статевої пристрасті природним шляхом", оскільки судом не приймалось рішення про винуватість засудженого у зґвалтуванні.

8. Захисник Петрик Б.Ф. надав Суду письмові заперечення, у яких вказав на безпідставність доводів, наведених у касаційній скарзі сторони обвинувачення.

9. Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.

Позиції учасників касаційного розгляду

10. У судовому засіданні прокурор частково підтримав касаційну скаргу сторони обвинувачення, а саме в частині неправильного застосування до ОСОБА_1 положень статті 69 КК, просив скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Оцінка Суду

11. Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені у скарзі та запереченнях доводи, Суд дійшов висновку, що подану скаргу належить залишити без задоволення на таких підставах.

12. Згідно зі статтями 50, 65 КК покарання має бути справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

13. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При призначенні покарання необхідно брати до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

14. За правилами частини 1 статті 69 КК суд вправі призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, передбаченої законом за відповідний злочин, за наявності не менше двох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості скоєного злочину, та з урахуванням особи винного.

15. Частиною 2 статті 66 КК передбачено, що при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом`якшують, й інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.

16. Призначаючи ОСОБА_1 покарання, суд першої інстанції дотримався зазначених вимог закону, врахувавши ступінь тяжкості вчиненого злочину, його наслідки та дані про особу винного, навів у вироку мотиви прийнятого рішення.

17. Суд не залишив без оцінки того, що засуджений вчинив злочин у стані алкогольного сп`яніння. З огляду на цю обставину в поєднанні з характером дій винного суд визнав за неможливе досягти мети попередження вчинення злочинів й виправлення засудженого без ізоляції його від суспільства.

18. Разом із тим суд узяв до уваги і визнав пом`якшуючими покарання обставинами щире каяття засудженого, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування потерпілій заподіяної шкоди та наявність на утриманні двох малолітніх дітей. Крім того, суд зважив на позицію потерпілої, яка просила не позбавляти засудженого волі, а також на те, що вчинений злочин не був заздалегідь підготовлений та мав спонтанний характер.

19. Ураховуючи наявність кількох пом`якшуючих обставин, які, на переконання суду, істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, засудженому було призначено покарання із застосуванням статті 69 КК. Закон наділяє суд дискреційними повноваженнями визначати, чи істотно знижують встановлені під час судового розгляду обставини ступінь тяжкості вчиненого злочину, і призначати за розміром таке покарання, яке необхідне й достатнє для виправлення особи та попередження нових злочинів.

21. Апеляційний суд під час перегляду вироку суду першої інстанції ретельно перевірив усі доводи, наведені в апеляційній скарзі прокурора щодо м`якості призначеного засудженому покарання, та мотивовано відмовив у їх задоволенні, навівши аргументи, які ґрунтуються на матеріалах справи. Ухвала апеляційного суду не суперечить вимогам статей 370, 419 КПК.

20. На думку Суду, призначене ОСОБА_1 покарання за видом та розміром є необхідним і достатнім для виправлення засудженого й попередження нових злочинів. Правових підстав вважати обраний захід примусу явно несправедливим через м`якість колегія суддів не вбачає.

22. Суд не може визнати доводи прокурора про недотримання судом апеляційної інстанції приписів частини 2 статті 404 КПК переконливими й достатніми для скасування ухвали апеляційного суду.

23. Як убачається зі змісту мотивувальної частини ухвали, апеляційний суд, викладаючи обвинувачення, визнане судом доведеним, зазначив, що злочин вчинено "після завершення своїх дій, щодо яких кримінальне провадження закрито ". Отже, цей суд виправив помилку, допущену судом першої інстанції в частині опису встановлених фактичних обставин.

24. Крім того, Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини 1 статті 26 КПК сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. За частиною 3 статті 26 КПК суд вирішує лише питання, винесені на його розгляд сторонами. Таким чином, сторона, зацікавлена у розгляді і вирішенні певного питання, зобов`язана порушити його перед судом відповідної інстанції і на відповідній стадії кримінального провадження.

25. Однак у цьому провадженні у своїх апеляційних скаргах ані сторона обвинувачення, ані сторона захисту не порушували питання про виключення з вироку висловлювання "після завершення своїх протиправних дій відносно ОСОБА_2, спрямованих на задоволення своєї статевої пристрасті природним шляхом".

26. У запереченнях на касаційну скаргу прокурора захисник засудженого цю фразу, зазначену у вироку, також не вважав істотним порушенням кримінального процесуального закону.

27. Ураховуючи вищенаведене, Суд не вбачає підстав для скасування ухвали апеляційного суду за доводами касаційної скарги прокурора.

З огляду на викладене, керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК, Суд

Ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 26 листопада 2018 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

головуючого	Бущенка А.П.,
суддів	Григор`євої І.В., Стороженка С.О.,
за участю: секретаря судового засідання прокурора	Червінської М.П., Скобунова В.М.,