326/1310/17 Про порушення ПДР, та скоєння наїзду на велосипедиста, яка рухалась у зустрічному напрямку по зазначеній дорозі, внаслідок чого остання отримала тяжкі тілесні ушкодження - 19.12.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Чепурного С.В. в інтересах ОСОБА_1 на вирок Приморського районного суду Запорізької області від 31 грудня 2018 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 26 червня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017080340000410, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Банівка Приморського району Запорізької області, жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини

За вироком Приморського районного суду Запорізької області від 31 грудня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки з позбавлення права керуватитранспортними засобами строком на 1 рік.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_1 від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди - 35 000грн та витрати на правову допомогу у розмірі 10956 грн.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 06 липня 2017 року приблизно о 17:50, керуючи автомобілем "Volkswagen Caddy", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, здійснюючи виїзд з другорядної дороги на автодорогу "Одеса-Мелітополь-Новоазовськ" в районі 532 км у Приморському районі Запорізької області, порушив вимоги п. 16.11, та розділу 33 (дорожній знак 2.1 "Дати дорогу") та проявив неуважність при здійсненні маневру виїзду на перехрестя з маневром повороту ліворуч, виїхав на зустрічну смугу руху, де допустив наїзд на велосипедиста ОСОБА_2, яка рухалась у напрямку від м. Бердянська Запорізької області по вказаній дорозі.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 отримала тяжкі тілесні ушкодження.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 26 червня 2019 рокувирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник порушує питання про скасування судових рішень та призначення нового судового розгляду в суді першої інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворысть. Зазначає про однобічність і неповноту судовогорышення, оскільки судом проігноровано його клопотання про проведення слідчого експерименту, а також необґрунтовано відмовлено у його клопотанні про проведення повторної судово-медичної експертизи. Крім того, не погоджується з рішенням суду в частині призначеного додаткового покарання та терміну іспитового строку. Також не погоджується з розміром стягнутої з засудженого моральної шкоди. Апеляційний суд, в свою чергу, не виправив допущених судом першої інстанції порушень і лише формально дав оцінку доводам сторони захисту, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Позиції інших учасників судового провадження

У запереченні на касаційну скаргу захисника представник потерпілої ОСОБА_2 - адвокат Журавльов А.О. просить залишити її без задоволення як безпідставну.

В судовому засіданні прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливість скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачена.

Доводи захисника щодо неповноти судового розгляду, а також його незгода з оцінкою доказів, яка надана судом, оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням власної версії події, що зводиться до невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, виходячи з вимог ст. 438 КПК України, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Висновок суду про порушення ОСОБА_1 правил безпеки дорожнього руху, підтверджений рядом досліджених доказів, зокрема показаннями потерпілої ОСОБА_2, свідків: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, даними протоколів огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 06 липня 2017 року, оглядів транспортних засобів від 08 липня 207 року, висновками експертів.

Зібрані у справі докази у своїй сукупності в достатній мірі підтверджують фактичні обставини кримінального правопорушення, які викладені при формулюванні обвинувачення, а доводи захисника про неналежне встановлення події цього злочину є непереконливими.

Твердження захисника про необґрунтованість відмови йому судом першої інстанції у задоволенні його клопотання про доручення органу досудового розслідування проведення слідчого експерименту є безпідставними. Так, районний суд своєю ухвалою від 17 грудня 2018 року, відмовляючи захиснику у задоволенні вказаного клопотання, послався на те, що після ДТП вже пройшов тривалий час, протягом якого об`єктивно не міг не змінитися технічний стан автомобіля, в ДТП отримав пошкодження велосипед. До того ж свідки пояснили, що вони не можуть вказати повні обставини правопорушення. Окрім того, сам ОСОБА_1 пояснив, що автомобіль, на якому ним був здійснений наїзд на потерпілу, він продав. А тому обґрунтування клопотання захисника, на думку суду, не було підставою для проведення слідчого експерименту в порядку ст. 333 КПК України. При цьому суд зазначив, що обставини ДТП зафіксовані у протоколах слідчих дій, підписані їх учасниками, зауважень на них не надійшло; свідки, поняті допитані в судовому засіданні. Таким чином вказане рішення суду першої інстанції є цілком вмотивованим і з ним погоджується і колегія суддів.

Що стосується тверджень захисника про безпідставну відмову йому судом у проведенні судово-медичної експертизи, то колегія суддів також вважає їх неспроможними виходячи з наступного.

Так, судом було викликано експерта ОСОБА_7, який дав свої пояснення з приводу наданого ним висновку № 511 від 29 серпня 2017 року та пояснив, що йому було достатньо вихідних даних для складання висновків. А тому у суду в ході вивчення висновку експерта сумнівів у його правильності не виникло. Судом не було встановлено, що висновок суперечить іншим матеріалам справи, так і не встановлено порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. А тому ухвалою суду від 16 серпня 2018 року дане клопотання обвинуваченого ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Таким чином, Верховний Суд не вбачає жодних підстав вважати порушеними вимоги статей 10, 22 КПК України щодо створення необхідних умов для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуті у відповідності до вимог КПК України (4651-17) .

Слід зазначити і про те, що для встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження, докази відіграють не кількісну роль, а використовуються в доказуванні, якщо в них доведено достовірність фактів і обставин.

У цьому кримінальному провадженні суд дослідив усі надані сторонами докази, які не викликають сумнівів у допустимості та достовірності, з`ясувавши усі обставини, передбачені у ст. 91 КПК України, та дійшов обґрунтованого висновку, що зібрані докази в їх сукупності та взаємозв`язку безсумнівно доводять вчинення засудженим кримінального правопорушення проти безпеки дорожнього руху.

Переконливих та достатніх доводів, які би ставили під сумнів додержання судом приписів статей 84, 91, 94 КПК України та правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність при кваліфікації діяння, в касаційній скарзі не наведено.

Дії засудженого ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286 КК України кваліфіковано судом правильно.

З касаційної скарги захисника слідує, що він не, оскаржуючи строк основаного покарання, призначеного засудженому за ч.2 ст. 286 КК України, не погоджується із визначеним судом на підставі ст. 75 КК України тривалістю іспитового строку.

Положеннями статті 50 КК України передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання (основне чи додаткове) або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення особи та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Згідно із ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема, у справі "Довженко проти України"), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів та меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів з огляду на відповідність таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.

Наведених вимог судами було дотримано. Так, місцевим судом були враховані усі обставини справи, взято до уваги ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів та в наслідок якого потерпіла ОСОБА_2 отримала тяжкі тілесні ушкодження; дані про особу винного, який є інвалідом 3 групи, що він добровільно частково відшкодував витрати потерпілої на лікування, позитивно характеризується, і визнав ці обставин такими, що пом`якшують покарання.

Таким чином, суд, застосовуючи принцип індивідуалізації покарання, звільнив засудженого від відбування призначеного йому основного покарання з випробуванням, на підставі ст. 75 КК України, навівши переконливі підстави такого рішення, зазначивши, що за таких обставин буде досягнута мета покарання.

Окрім того, встановлюючи тривалість іспитового строку, суд першої інстанції врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, вид та розмір призначеного покарання, обставини, що характеризують особу засудженого, а тому вірно визначив ОСОБА_1 тривалість іспитового строку, який становить 3 роки. Даний проміжок часу є необхідний для того, щоб засуджений довів своє виправлення без реального відбування основного покарання.

За таких обставин, доводи захисника про необґрунтоване завищення судом тривалості іспитового строку є безпідставними.

У той же час місцевий суд обґрунтовано дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_1 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Закон про кримінальну відповідальність не містить імперативних обмежень щодо можливості позбавлення права керувати транспортними засобами осіб, для яких діяльність, пов`язана з користуванням таким правом, є джерелом доходу. Існування такої обставини потребує лише більш виваженого та обережного підходу при обранні заходу примусу, виходячи із загальних засад справедливості, гуманізму та індивідуалізації.

Правилами дорожнього руху України регламентований єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, якого повинні неухильно дотримуватися усі його учасники, оскільки автомобіль є джерелом підвищеної небезпеки. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 були допущені грубі порушення правил дорожнього руху, що потягло за собою тяжкі наслідки у виді травмування особи. За таких обставин посилання у касаційній скарзі захисника на те, що для засудженого діяльність по перевезенню пасажирів є додатковим джерелом доходу, а також те, що позбавлення права керувати транспортними засобами, призведе до не можливості фінансово утримувати себе і підсобне господарство, не може бути безумовною підставою для звільнення його від відбування призначеного йому додаткового покарання.

Так само безпідставним є посилання захисника на необґрунтовано великий розмір відшкодування моральної шкоди на користь потерпілої ОСОБА_2 .

Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода, зокрема, може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я, в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Цих вимог закону при вирішенні цивільного позову потерпілої ОСОБА_2 у кримінальному провадженні районним та апеляційним судами повністю дотримано.

Вирішуючи питання про доведеність підстав та розміру заподіяної моральної шкоди, місцевий суд виходив із того, що діями ОСОБА_1 потерпілій ОСОБА_2 було заподіяно тілесні ушкодження та душевні страждання.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд урахував характер правопорушення, глибину та обсяг душевних страждань потерпілої, перенесений нею тяжкий фізичний біль, те, що їй довелося тривалий час (понад місяць) лікуватися стаціонарно, потім лікуватися амбулаторно, приймати заходи для реабілітації; що вона у зв`язку з цим пережила емоційний стрес, який супроводжувався почуттям розгубленості, образи, обурення, тривоги, страху за своє життя; що вона була прикута до ліжка, потребувала стороннього догляду, не могла вільно пересуватись, у подальшому пересувалася на милицях; що були порушені її життєві плани, вона не могла працювати, їй доводилося докладати додаткових зусиль по організації свого життя.

З огляду на викладене, на думку колегії суддів, вирок суду щодо часткового задоволення цивільного позову потерпілої та стягнення на її користь моральної шкоди із ОСОБА_1 у розмірі 35000 грн узгоджується з принципом розумності, виваженості та справедливості, відповідає характеру й обсягу понесених потерпілою моральних страждань.

Колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи у межах своїх повноважень кримінальне провадження, надала відповідь на усі доводи апеляційної скарги захисника, ухвала апеляційного суду в повній мірі відповідає вимогам ст.ст. 370, 419 КПК України.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, касаційну скаргу має бути залишено без задоволення, а судові рішення - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд

Вирок Приморського районного суду Запорізької області від 31 грудня 2018 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 26 червня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Чепурного С.В. в інтересах засудженого ОСОБА_1 - без задоволення.